2.Патоненні мікобактерії ,роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу,властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенна і мікробіологічна діагностика туберкульозу.

До складу роду Mycobacterium сімейства Mycobacteriaceae відділу Firmicutes включені нерухомі аеробні грампозитивні паличкоподібні бактерії. Іноді вони утворюють ниткоподібні структури, що нагадують міцелій грибів.

Класифікація мікобактерій за патогенності:

При класифікації мікобактерій враховують патогенність для людини, здатність до пігментообразованія, швидкість росту і здатність синтезувати нікотинову кислоту (ніацин).

За патогенності виділяють власне патогенні (викликають конкретні захворювання), потенційно патогенні і сапрофітіческій мікобактерії. Патогенними для людини властивостями володіють М. tuberculosis, M. leprae, M. bovis. Інші види, що викликають ураження у людини, відомі як атипові мікобактерії. За швидкістю зростання виділяють швидкозростаючі (дають видимий зростання на. 4-7-у добу), медленнорастущіе (зростання спостерігають через 7-10 і більше днів) і не ростуть на штучних середовищах (М. leprae) види мікобактерій.

Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу (МБТ) - патогенний мікроорганізм з роду Micobacterium сімейства Actinomycetacae (променисті гриби). Розрізняють 3 групи мікобактерій:

істинні мікобактерії - патогенні для людини;

кислотостійкі умовно-патогенні мікобактерії (атипові);

кислотостійкі сапрофіти.

Серед істинних мікобактерій, залежно від патогенності для людини та різних видів тварин, виділяють такі типи:

M. tuberculosis - людський тип, збудник туберкульозу людини;

M. bovis - бичачий тип, збудник туберкульозу великої рогатої худоби;

M. africanum - африканський тип, виділений у західній тропічній Африці, йому притаманні риси двох попередніх типів.

Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з використанням бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й алергічного методів. Серологічні дослідження проводять нечасто. Матеріалом для дослідження може бути мокротиння, слиз із гортані, гній, сеча, спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів, випорожнення. Інколи досліджують харчові продукти (молоко, сир тощо).

3.Санітарна вірусологія, предмет завдання значення санітароної вірусології в діяльності лікаря.

Вірусологія це медико біологічна наука, що вивчає віруси: їх будову, біохімію, систематику, генетику, а також їх значення в житті людини.

Вірусологія санітарна, це розділ вірусології, що розробляє методи виявлення патогенних та умовно-патогенних вірусів у навколишньому середовищі, головним чином у воді, грунті, повітрі й харчових продуктах.

Лікар повинен знати природу та походження вірусів, їх основні властивості, сучасну класифікацію, їх репродукцію, питання патогенеза та противірусного імунітету, основні питання профілактики вірусних інфекцій методи лікування, принципи лаболаторної діагностики, серодіагностику, основні клінічні симптоми вірусних інфекцій, засоби специфічної і неспецифічної профілактики , хіміотерапії та хіміопрофілактики вірусних захворювань.

БІЛЕТ 9

1.Ентеробактерії, їх еволюція. Значення в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика колі ентериту. Ешеріхії, їх властивості. Патогенні серовари ешеріхій, їх диференціація. Мікробіологічна діагностика колі ентериту.

Ентеробактерії (родина Enterobacteriaceae). До родини кишкових бактерій належать мікроорганізми, які в основному знаходяться в кишечнику людей та окремих видів тварин. Родина включає 35 родів.в організмі людини ентеробактерії входять до мікробних біоценозів тонкої, товстої кишки. Серед ентеробактерій є патогенні, уовно-патогенні, сапрофітні види. Умовно-патогенні бактерії родів Escherichia (E. coli), Salmonella, Shigella, Klebsielia (K. Pneumonia), Enterobacter, Proteus(P. Vulgaris), Yersinia (Y. Enterocolitica, Y. Pseudotuberculosis) викликають при імунодефіциті інфекційний ендокардит.

Мікроорганізми з невеликими паличками, грам негативні. Рухаються завдяки наявності джгутиків, мають капсулу або мікрокапсулу, спор не утворюють. Всі ентеробактерії є факультативними анаеробами, добре ростуть на середовищах з м’ясним екстрактом. Мають добре виражену ферментативну активність, що пов’язана з утворенням сахаролітичних, протеолітичних ферментів.

Антигенна будова є істотним критерієм, на якому ґрунтується класифікація та ідентифікація ентеробактерій. Розрізняють 3 основні типи АГ: О-соматичний антиген, Н-джгутиковий антиген, К-капсульний антиген. О-антиген є складовою частиною ліпополісахариду зовнішнього шару клітинної стінки. Специфічність О-антигену визначається гексозами і аміноцукорами, зв’язані з ліпополісахаридами клітинної стінки. Н-антиген міститься в джгутиках клітини і складається з білка флагеліну. Капсульні К-антигени містяться у клітинній стінці, але у більш поверхневому шарі. Вони маскують О-антиген. К-антиген за хімічними властивостями належать до кислих полісахаридів.

Патогенна дія ентеробактерій обумовлена білками клітинної мембрани, капсульним полісахаридом, ворсинками, токсинами. Вірулентність ентеробактерій визначається підвищеною адгезією, позитивним хемотаксисом між поверхневими структурами мікроба і рецепторами епітелію. Токсичність ентеробактерій обумовлена ендотоксином, екзотоксинами (ентеротоксинами, цитотоксинами).

E. coli є прямими паличками з закругленими кінцями, негативно фарбуються за грамом, рухливі за рахунок джгутиків, хоча зустрічаються нерухомі варіанти. Для деяких штамів характерна наявність мікрокапсули, побудованої з гомо полімеру сіалової кислоти. E. Coli невибаглива до живильних факторів і добре росте на простих поживних середовищах.

Ферментативні властивості E. Coli має виражену біохімічну властивість.

Кишкова паличка має складну антигенну структуру. Близько 171 серогруп визначаються соматичним О-антигеном; капсульний К-антиген має три різновиди: A, B, L, які відмінні за чутливістю до температури і хімічних речовин. К-антиген має понад 97 різновидів за В-типом. Відомо більше 57 сероварів, що детерміновані джгутиковим Н-антигеном.

Мікробіологічна діагностика коліентеритів зводиться до виділення культури патогенного серовара від хворого і його ідентифікації. Матеріалом для дослідження є випорожнення хворих, блювотні маси, виділення з рото- і носоглотки. Його висівають на середов. Ендо, потім характерні колонії (червоні з металевим блиском) аглютинують з відповідними діагностичними ОК-полівалентними сироватками. Колонії, які дали позитивну реакцію аглютинації на склі, висівають на скошений агар і виділену чисту культуру ідентифікують за морфологічними, біохімічними й антигенними властивостями. Вирішальним є постановка розгорнутої реакції аглютинації. Для прискореної ідентифікації ешерихій застосовують РІФ, яка дає змогу отримати відповідь ч/з 1-2 год.

2.Мікобактерії туберкульозу,властивості. Види туберкульозних бактерій. Тинкторіальні та культуральні властивості. Диференціація збудників туберкульозу (атипові мікобактерії). Значення в розвитку патології людини.

Збудником туберкульозу є мікобактерія туберкульозу (МБТ) - патогенний мікроорганізм з роду Micobacterium сімейства Actinomycetacae (променисті гриби). Розрізняють 3 групи мікобактерій:

-істинні мікобактерії - патогенні для людини;

-кислотостійкі умовно-патогенні мікобактерії (атипові);

-кислотостійкі сапрофіти.

Серед істинних мікобактерій, залежно від патогенності для людини та різних видів тварин, виділяють такі типи:

-M. tuberculosis - людський тип, збудник туберкульозу людини;

-M. bovis - бичачий тип, збудник туберкульозу великої рогатої худоби;

-M. africanum - африканський тип, виділений у західній тропічній Африці, йому притаманні риси двох попередніх типів.

М. tuberculosis ( Паличка Коха ) - Тонка, пряма або злегка вигнута паличка, розміром 1-10 * 02-06 мкм, зі злегка закругленими кінцями (рис. 22-1). У молодих культурах палички довші, а в старих схильні до розгалуження.

Бактерії туберкульозу здатні утворювати L-форми, що зберігають здатність до інфікування, а також фільтрівні форми, патогенетична роль яких залишається погано вивченою. Капсул не мають, але утворюють мікрокапсулу.

Методом Циля-Нільсена забарвлюються в яскраво-червоний колір. Містять кіслотонеустойчівие гранули (зерна Муха), розташовуються в цитоплазмі.

Культуральні властивості збудника туберкульозу.

Туберкульозні палички можуть рости як в аеробних, так і факультативно анаеробних умовах. Підвищений вміст СО 2 (5-10%) сприяє більш швидкому зростанню. Оптимальна температура 37-38 ° С; рН 70-72. Потребують присутності білків, гліцерину, факторів росту (біотин, нікотинова кислота, рибофлавін і ін), іонів (Mg2 + K +, Na + Fe2 +) та ін

Для вирощування бактерій туберкульозу найбільш часто застосовуються гліцеринові, картопляні з жовчю, яєчні, напівсинтетичні і синтетичні середовища. Найбільш оптимальна середу Левенштайна-Йенсена.

На середовищах туберкульозні палички зазвичай утворюють R-колонії; під впливом антибактеріальних препаратів бактерії можуть дисоціювати з утворенням м'яких та вологих S-колоній.

Атипові мікобактерії (анонімні, паратуберкульозні) - кислотостійкі, умовно-патогенні мікобактерії, поширені у воді, грунті, на овочах. За певних умов, особливо при зниженні імунітету, можуть викликати в людини захворювання, подібні до туберкульозу, які об'єднуються поняттям мікобактеріози.

За класифікацією Runyon, яка грунтується на ознаках пігментоутворення та швидкості росту, виділяють 4 групи атипових мікобактерій:

I - фотохромогенні - утворюють пігментацію колоній на світлі (M. kansasii);

II - скотохромогенні - найбільш поширена група - утворюють жовто-оранжевий пігмент у темноті (M. aquae, M. scrofulaceum);

III - нефотохромогенні - мають слабку пігментацію або не пігментуються (M. avium, M. intracellularae, M. xenopi);

IV - швидкоростучі (M. phlei, M. smegmatis, M. fortuitum, M. marinum).

Частіше причиною мікобактеріозів є мікобактерії I і III груп. В організм людини вони потрапляють із пилом, водою, при контакті з ураженими тваринами та птахами. Збудникам и захворювання у людини вважають лише ті атипові мікобактерії, які повторно висівають із харкотиння при відсутності типових мікобактерій або виявляють специфічні антитіла в сироватці крові хворих. Атипові мікобактерії стійкі до ізоніазиду, чутливі до рифампіцину, піразинаміду. Вони часто бувають причиною мікобактеріозів у хворих на СНІД.

Патогенез туберкульозу зводиться до проникнення мікобактерій в організм і взаємодії їх з тканинами та органами. Виникнення, перебіг і вихід туберкульозу в значному ступені зумовлені імунним станом організму, його реактивністю. Реактивність визначає надзвичайну різноманітність клініко-морфологічних проявів туберкульозу, що складає одну з яскравих його особливостей як хвороби і створює великі труднощі в клінічній діагностиці. У несенсибілізованих суб’єктів бацили можуть швидко розмножуватися і, не будучи зупиненими, вони нерідко проникають по лімфатичних і кровоносних судинах у віддалені від первинного вогнища тканини, викликаючи, таким чином, генералізацію процесу. Тканинний некроз у цих випадках обмежений. У сенсибілізованих суб’єктів швидка поява активних макрофагів гальмує розмноження бацил, обмежує поширення інфекції і швидко блокує дисемінацію мікробів, але некроз в цих випадках важчий.

При будь-якому попаданні в організм людини туберкульозна паличка у воротах інфекції викликає запальний процес. За типом тканинної реакції при туберкульозі запалення може бути альтеративним, ексудативним і проліферативним.