- •1.Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення.
- •2. Збудник чуми
- •2.Клебсієли
- •1.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
- •2. Бордетелли. Властивості збудника коклюшу, профілактика, діагностика
- •3. Умовно-патогенні м/о.Біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених ум-патогенними м/о.
- •1.Стрептококи, біологічні властивості, класифікація. Токсини, ферменти патогенності.
- •2. Коринебактерії (лат. Corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види.
- •2) Слизова носоглотки – через основні решітчасті кістки – подолання гематоенцефалічного бар’єру.
- •2.Збудник дифтерії,біологічні властивості.
- •3.Роль води,грунту, повітря у передачі збудників вірусних інфекцій. Віруси,які найчастіше знаходяться в об'єктах навколишнього середовища.
- •1.Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань. Профілактика і специфічна терапія гонореї та бленореї.
- •2.Патоненні мікобактерії ,роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу,властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенна і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
- •3.Санітарна вірусологія, предмет завдання значення санітароної вірусології в діяльності лікаря.
- •3.Санітарно бактеріологічне дослідження харчових пробуктів на виявлення патогенних стафілококів
- •1.Патогенетичні основи мікробіологічної діагностики черевного тифу і паратифів а і б. Методи мікробіологічної діагностики їх оцінка.
- •2.Лептоспіри, їх характеристика, класифікація. Патогенез, імунітет і мікробіологічна діагностика лептоспірозу. Специфічна профілактика і терапія.
- •1. Рід Шигел. Біолог власт, класиф, Патогенез дизентерії.
- •2.Мікоплазми, класифікація. Біологічні властивості, методи культивування. Патогенез, діагностика.
- •3. Харчові отруєння мікробної етіології. Класифікація харчових отруєнь, які їх спричиняють.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми повітря, методи їх виявлення. Критерії оцінки чистоти повітря закритих пФСриміщень.
- •10 Хв для застигання. Після цього чашки Петрі з поживним середовищем закріплюють на рухомому диску апарата Кротова, і вмикають прилад.
- •Vibrio cholerae non-01 вызывают различной степени тяжести холероподобную диарею.
- •2. Рикетсії, біологічні властивості. Класифікація. Рикетсії – збудники захворювань у людини. Збудник Ку-гарячки. Патогенез захворювання, лабораторна діагностика, специфічна профілактика.
- •3.Збудники харчової токсикоінфекції. Принципи санітарно-бактеріологічних досліджень харчових продуктів.
- •1. Возбудитель чумы
- •2. Малярійні плазмодії. Їх характеристика. Патогенез малярії. Мікробіологічна діагностика. Специфічна профілактика і терапія
- •2.Эризипелотрикс
- •3. Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.
- •1.Туляремия
- •2.Патогенні гриби і актиноміцети (збудники канидозу,дерматомікозу, їх характеристика). Принципи мб діагностики
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту.
- •1. Бруцеллы
- •19.1.Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки. Роль античних вчених в одержанні препаратів для специфічної профілактики сибірки.
- •19.3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води.
- •2. Ієрсинії – збудник псевдотуберкульозу і ентероколіту, властивості, мікробіологічна діагностика ієрсиніозу.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води
- •1. Збудники анаеробної інфекції ран, властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика. Методи специфічної профілактики і терапії анаеробної інфекції ран.
- •21.3. Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, ґрунту. Методи дослідження
- •1. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоритичні основи специфічнї профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.
- •2. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика коклюшу.
- •3. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води.
- •1.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.
- •1, Збудник сифілісу.Морфологічні,культуральні властивості.Патогенез , імунітет.Мб. Діагностика і терапія.
- •2. Коринебактерії характеристика. Еволюція коринобактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсикоутворення, генетичні детермінанти токсиногенності. Вимірювання сили токсину.
2) Слизова носоглотки – через основні решітчасті кістки – подолання гематоенцефалічного бар’єру.
Мають тропізм тропізм до оболонок СМ і ГМ, викликають їхнє запалення. При генералізації розвивається менінгококемія. Накопичення у лікворі спинно-мозкової рідини. Велика кількість їх міститься в крові. Руйнуються великими дозами антибіотиків.
Мікробіологічна діагностика:
Бактеріоскопічне дослідження ліквору і крові дозволяє визначити наявність збудника. При мікроскопії мазків ліквору в позитивних випадках спостерігають полінуклеарні лейкоцити, еритроцити, нитки фібрину і менінгококи у вигляді типових грам негативних диплококів богоподібної форми, оточених капсулою.
Бактеріологічне дослідження проводять з метою виділення і ідентифікації чистої культури менінгокока.
Серологічний метод використовують для виявлення розчинних бактеріальних АГ в лікворі та інших видах досліджуваного матеріалу або АТ в сироватці крові. Для визначення АГ застосовуються ІФА, РІА, імуноелектрофорез, реакцію коаглютинації.
При діагностиці менінгококів бактеріоносійства або назофарингіта ми відрізняємо менінгококи від грам негативних сапрофітних (непатогенних) диплококів носоглотки Neisseria sicca – N. Flava – Branhamella – Caterhalis – вони дуже схожі за морфологією – грам негативні, але відрізняються:
Ріст при 22*С, патогенні(-), сапрофіти (+);
Образование пігмента – патогенні (-), сапрофіти (+);
Ріс на звичайних середовищах – патогенні (-), сапрофіти (+);
Ферментація вуглеводів – патогенні (тільки глюкоза і маніт), сапрофіти більш активні;
Специфічні АГ (СИ) з імунними (ИДС) А, В, С, Д;
Специфічна профілактика – вакцини ні, испытывается из АГ-нов.
2.Збудник дифтерії,біологічні властивості.
Збудник дифтерії - C. Diphtheriae.Уперше дифтерійні бактерії описали і виділили в чистій культурі Е. Клебс і Ф. Леффлер у 1883-1884 рр., дифтерійний екзотоксин отримали Е. Ру та А. Ієрсен (1888), протидифтерійну сироватку - Е. Берінг, Я. Бардах, Е. Ру (1892-1894). У 1923 р. Г. Рамон виготовив дифтерійний анатоксин.
Профілактика і лікування. Загальні профілактичні заходи зводяться до ранньої діагностики, госпіталізації хворих, виявлення бактеріоносіїв, проведення повноцінної дезинфекції приміщення і предметів вжитку. Основне значення має специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним анатоксином, який входить до складу багатьох вакцин: АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена (для іммунізації людей зі схильністю до алергій), Д.Т.Кок –адсорбована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця, Тетракок –комбінована вакцина для профілактики дифтерії, коклюша, правця та поліомієліту. Іммунізація починається з трьохмісячного віку, ревакцинацію проводять у дитячому віці, а також дорослим кожні 10 років.
Також препаратом являється сироватка протидифтерійна, очижена, концентрована, рідка
3.Роль води,грунту, повітря у передачі збудників вірусних інфекцій. Віруси,які найчастіше знаходяться в об'єктах навколишнього середовища.
Виживання в грунті ентеровірусів коливається в широких межах (15-90 діб). Воно залежить від виду грунту,його вологості,температури. Довго зберігається га овочах,вирощених на ділянках,зрошених стічними водами -» слід робити вірусологічне дослідження грунту,води. У воді ентеровіруси виявляються частіше влітку і восени.виживашгя у воді - 11-80 діб,залежить від температури,ступеня забрудненості,бактеріологічної мікрофлори,кількості внесеного вірусу.Повітря-несприятливе середовище для вірусі в.виживання адсорбуючись на пилшинках і вологих часточках. Проби беруть за допомогою вловлюючої рідини (цукровий бульйон),якої заражений курячий ембріон або клітини культури Heia.
БІЛЕТ 8
