- •1.Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення.
- •2. Збудник чуми
- •2.Клебсієли
- •1.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
- •2. Бордетелли. Властивості збудника коклюшу, профілактика, діагностика
- •3. Умовно-патогенні м/о.Біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених ум-патогенними м/о.
- •1.Стрептококи, біологічні властивості, класифікація. Токсини, ферменти патогенності.
- •2. Коринебактерії (лат. Corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види.
- •2) Слизова носоглотки – через основні решітчасті кістки – подолання гематоенцефалічного бар’єру.
- •2.Збудник дифтерії,біологічні властивості.
- •3.Роль води,грунту, повітря у передачі збудників вірусних інфекцій. Віруси,які найчастіше знаходяться в об'єктах навколишнього середовища.
- •1.Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань. Профілактика і специфічна терапія гонореї та бленореї.
- •2.Патоненні мікобактерії ,роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу,властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенна і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
- •3.Санітарна вірусологія, предмет завдання значення санітароної вірусології в діяльності лікаря.
- •3.Санітарно бактеріологічне дослідження харчових пробуктів на виявлення патогенних стафілококів
- •1.Патогенетичні основи мікробіологічної діагностики черевного тифу і паратифів а і б. Методи мікробіологічної діагностики їх оцінка.
- •2.Лептоспіри, їх характеристика, класифікація. Патогенез, імунітет і мікробіологічна діагностика лептоспірозу. Специфічна профілактика і терапія.
- •1. Рід Шигел. Біолог власт, класиф, Патогенез дизентерії.
- •2.Мікоплазми, класифікація. Біологічні властивості, методи культивування. Патогенез, діагностика.
- •3. Харчові отруєння мікробної етіології. Класифікація харчових отруєнь, які їх спричиняють.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми повітря, методи їх виявлення. Критерії оцінки чистоти повітря закритих пФСриміщень.
- •10 Хв для застигання. Після цього чашки Петрі з поживним середовищем закріплюють на рухомому диску апарата Кротова, і вмикають прилад.
- •Vibrio cholerae non-01 вызывают различной степени тяжести холероподобную диарею.
- •2. Рикетсії, біологічні властивості. Класифікація. Рикетсії – збудники захворювань у людини. Збудник Ку-гарячки. Патогенез захворювання, лабораторна діагностика, специфічна профілактика.
- •3.Збудники харчової токсикоінфекції. Принципи санітарно-бактеріологічних досліджень харчових продуктів.
- •1. Возбудитель чумы
- •2. Малярійні плазмодії. Їх характеристика. Патогенез малярії. Мікробіологічна діагностика. Специфічна профілактика і терапія
- •2.Эризипелотрикс
- •3. Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.
- •1.Туляремия
- •2.Патогенні гриби і актиноміцети (збудники канидозу,дерматомікозу, їх характеристика). Принципи мб діагностики
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту.
- •1. Бруцеллы
- •19.1.Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки. Роль античних вчених в одержанні препаратів для специфічної профілактики сибірки.
- •19.3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води.
- •2. Ієрсинії – збудник псевдотуберкульозу і ентероколіту, властивості, мікробіологічна діагностика ієрсиніозу.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води
- •1. Збудники анаеробної інфекції ран, властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика. Методи специфічної профілактики і терапії анаеробної інфекції ран.
- •21.3. Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, ґрунту. Методи дослідження
- •1. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоритичні основи специфічнї профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.
- •2. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика коклюшу.
- •3. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води.
- •1.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.
- •1, Збудник сифілісу.Морфологічні,культуральні властивості.Патогенез , імунітет.Мб. Діагностика і терапія.
- •2. Коринебактерії характеристика. Еволюція коринобактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсикоутворення, генетичні детермінанти токсиногенності. Вимірювання сили токсину.
2. Коринебактерії (лат. Corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види.
По сучасній классифікації рід коринебактерії входить у сімейство Corynebacteriaceae, порядок Actinomycetales, клас Actinobacteria, тип Actinobacteria, царство Бактерії.
Більшість видів коринебактерій являються неліполітичними. Неліполітичні бактерії поділяються на ферментуючі та неферментуючі. Окрім C. diphtheriae, заняення для медицини мають C. ulcerans, C. jeikeium, C. cistitidis, C. minutissimum, C. haemolyticum, C. xerosis, C. pseudodiphtheriticum, які являються патогенними, умовнопатогенними та сапрофітами.
Біоварами C. Diphtheriae являються форми gravis (колонії R-форми, шершаві, гемолізу нема), mitis (S-форми, чорні, гемоліз є), belfanti, intermedius.
Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, а також гіалуронідазу і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою 62000 дальтон. Він вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Синтез токсинів контролюють спеціальні tox+ гени, який несе профаг, вбудований у клітину. Цей профаг може передаватися від однієї бактерії до іншої, перетворюючі останню на токсигенну (фагова конверсія).
До складу екзотоксину входять гістотоксин, гемотоксин, некротоксин. Його силу вимірюють у мінімальних смертельних дозах. За 1 DLM приймають ту найменшу дозу токсину, яка при введенні в черевну порожнину гвінейським свинкам вагою 250 г викликає їх загибель на четверту добу. Існують токсигенні й нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. C. ulcerans також виділяє екзотоксин, але є штами, які не продукують його.
3. Методи виявлення в грунті патогенних мікроорганізмів.Дослідження грунту на наявність ентеровірусів.
Найбільш важливе значення для людини має наявність у грунті представників бактерій групи кишкової палички та клостридій (особливо-C.perfingens).Наявність великої великої кількості Е.соїі - свіже фекальне забруднення. Колі-титр грунту - 1 грам і більше; це найменша кількість грунту,яка містить Е.соїі.Перфрингенс-титр-це найменша кількість грунту .яка містить С.perfringens (0.01 г).Мікроорганізми грунту приймають участь в процесах синтезу органічних речовин,енергії,обміну.
БІЛЕТ 7
1.Менінгококи, біологічні властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика менінгококових захворювань і бактеріоносійства. Диференціація менінгококів від грам негативних диплококів носоглотки.
Збудник – Neisseria meningitides. Клітини мають сферичну форму, грамм негативні, мають мікрокапсулу та пілі. Спор не утворюють. Хемоорганотрофи, вибагливі до умов культивування; аероби мають цитохромоксидазу і каталазу. Культивують на середовищах, які містять сироватку. На сироватковому агарі утворюють безколірні колонії в’язкої консистенції. Розщеплюють з утворенням кислоти глюкозу та мальтозу. Утворюють гіалуронідазу й нейролінідазу.
Патогенез. Джерело інфекції – хворі, бактеріоносії. Механізм зараження – повітряно-крапельний. Вхідні ворота – слизова носоглотки. Є дві гіпотези поширення менінгококів: 1) слиз носоглотки – лімфа – кров – оболонки СМ і ГМ після подолання гематоенцефалічного бар’єру;