3. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води.

Всю мікрофлору водоймищ із екологічних пози­цій можна поділити на дві групи: аутохтонна (вод­на, власна мікрофлора екосистеми) І алохтонна, яка іззовні потрапляв при забрудненні із різних джерел. Кількість бактерій становить від десятків і сотень до десятків мільйонів мікробів в 1 см залежно від типу водоймища,, метрологічних умов і пори року. Особливо багато м/0 у морській воді і мулі прісних водоймищ ь ^(від100 до 3 млрд. в 1 см'). Не глибині до 1000 м зу­стрічаються лише поодинокі м/о. Крім того, у підземних водах, океанах зустрічаються "ультрамікроби* (розмір біля 0,3 мкм), що пере­бувають в анабіотичному стан. При достатньому вмісті поживних речовин вони швидко відновлюються до розмірів нормальних бактерій. Скями мікрофлори води відкритих водоймив різноманітний, виділено і визначено сотні видів м/о але й це не відображає всього їх різноманіття. Сучасні м/б методи діагностики підтверджують присутіст у морях 1 озерах великої кількості форм бактерій, що не культивуються. Звичайними методами визначють пігментні, флуоресцентні, протеолітичну спо-роугворюючі бактерії .Різноманітні анаеробні мі­кроорганізми, присутні у воді та водоймищах беруть участь у кругообігу біогенних процесів амоніфікаціі і бродінню.

Автохтонна мікрофлора – постійні,власні мешканці водоймищ.

Алохтонна – транзиторні мешканці,які потрапляють ззовні при забрудненні із різних джерел.

Сапробність - здатність водних організмів жити у воді, яка містить різну кількість органічних речовин.

Показники процесу самоочищення води – бактеріофаги, бактерії-хижаки, найпростіші, черви.

БІЛЕТ 22

1.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.

Основний хазяїн коринебактерій дифтерії - хвора людина і бактеріоносій. Збудник локалізується переважно в рото- і носоглотці. Захв. передається, в основному, повітряно-краплинним шляхом, але можливо зараження контактним та аліментарним шляхами. Важливе значення у виникненні й розповсюдженні хв. мають дифтерійні бактеріоносії. Виділені від хворих і носіїв коринебактерії дифтерії зберігаються в зовнішньому середов. декілька днів, у висушених плівках - значно довше. Стійкі до низьких і чутливі до високих температур, добре переносять висушування. Усі дезинфікуючі р-ни в звичайних концентраціях (3-5 %) вбивають їх ч/з 20-30 хв. Чутливі до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну. Токсигенні штами більш чутливі до АБ, ніж нетоксигенні.

Дифтерія - гостра інф. хв., яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані, токсичним ураженням серцево-судинної, нервової систем і наднирникових залоз. Частіше виникає в дітей від 2 до 8 років. Інкубаційний період триває від 2 до 10 днів. Найчастіше виникає дифтерія зіва (98 %), рідко - носа, вуха, очей, шкіри, статевих органів. На місці вхідних воріт інф виникає запалення з утворенням сірувато-жовтої фібринозної плівки (diphthera - плівка), яка міцно спаяна з підлеглою тканиною. Якщо її зняти - тканина кровоточить. Інколи процес із глотки переходить на гортань, трахею, виникає набряк, розвивається асфіксія. Захв. супроводжується загальною інтоксикацією організму. В кров можуть проникнути і самі бактерії (бактеріємія). Смерть може настати від ядухи або паралічу серця.

Антитоксичний імунітет, хоча можливі повторні випадки захв.

Для діагностики бактеріоносійства стерильним тампоном забирається матеріал з задньої частини глотки чи мигдалин, який сіється на середовище Клауберга ( або кров*яно-телуритовий агар) чи на згорнуту сироватку.На кров*яно-телуритових сер-щах колонії збудника дифтерії через 24 год мають сірий колір, опуклі, з рівними краями, в*язки, а через 48 год стають темно-сірими або чорними з металевим блиском, рівними або злегка фестончастими, з гладенькою або радіально посмугованою поверхнею, в*язкі чи крихкі.

Токсигенні властивості досліджують шляхом посіву на сер-ще Пізу. На третій день при появі специфічних ліній преципітації в агаровому гелі й позитивній пробі на цистиназу, виділену культуру визначають як токсигенну.

Токсигенність визначаються також за допомогою Елек-тесту, в основі якого дежить взаємодія токсину з антитоксином в агаровому гелі. Якщо посіяна на сер-ще ВТДМ (визначення токсигенності дифтерійних мікробів) навколо дисків з антитоксином культура утворює преципітат у вигляді тонких білих ліній, і який в свою чергу зливається з лініями контрольного токсигенного штаму, то досліджувану культуру вважають токсигенною.

2. Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення в розвитку патології людини. Особливості мікробіологічної діагностики захворювань, спричинених анаеробами. Анаеробні неклостридіальні бактерії (бактероїди та ін.), їх біологічні властивості.

Неклостридіальні бактерії анаеробні – родина Bacteroidaceae – умовно-патогенні м/о, які є складовою частиною нормальної мікрофлори людини. Це грам«-» анаеробні палички.

Відносять роди:

1)Bacteroides

2)Prevotella

3)Porphyromonas

4)Fusobacterium

5)Leptotrichia

6)Biophilia

Культивують в анаеробних умовах на складних поживних середовищах,що містять фактор росту.

Вони хемоорганотрофи. Фактори патогенності: капсула, пілі, фібринолізин, нейрамінідаза.

Анаеробна неклостридіальна інфекція переважно ендогенна. Виникає при порушенні бар’єрів організму (травми слизових, ішемія, некроз).

Клінічні ознаки: гнилісний запах ексудату, набряк, гіперемія, абсцес, газоутворення.

Діагностика – бактеріологічний метод.

Анаеробні бактерії – грам«+» палички .

Представники:

1)Clostridium perfingens, C.novyi, C.septicum, C.hystoliticum – збудники газової гангрени – ранової інфекції з переважним ураженням м’язів, розвитком набряків, газоутворення і загальною інтоксикацією .

Нерухомі палички, утворюють капсулу; спори овальні, розташовані центрально.

Культивуються на кров’яному агарі – R-колонії, сухі, плоскі, з нерівними краями. На Кітта-Тароцці – помутніння і газоутворення. На Вільсона-Блера – в глибині агару ділянки чорного кольору – ознаки відновлення заліза.

Є альфа-токсин-гемолітична,дерманекротична, летальна дія. Є Тета-токсин – гемолітична і дерманекротична дія.

Шлях передачі – рановий. Джерело інфекції – грунт.

Є 6 серологічних варіантів(A,B,C,D,E,F)

Діагностика – біологічний, бактеріоскопічний і бактреологічний метод.

2)C.tetani – збудник правця – гострої ранової інфекції, зумовленої дією правцевого екзотоксину, яка проявляється ураженням рухових нейронів нервової системи з розвитком тонічних і тетанічних судом.

Палички з закоруглними кінцями,капсул не утворюють. Спори термінально розташовані.

На твердих поживних середовищах ростуть повільно – колонії плоскі, у вигляді тонкої плівки, з нерівними краями. Діагностика- бактеріоскопічний і бактреологічний метод.

Є О- і Н-АГ( 10 серотипів). Екзотоксин- тетаноспазмін і тетаногемолізин.

Шлях передачі – фекальний та грунт. Джерело – людина, тварина.

3)C.botulinum – збудник ботулізму.

Є перитрихи, субтермінальні спори,рухомі. На глюкозо-кров’яному агарі – колонії, оточені зоною гемолізу. На Кітта-Тароцці- помутніння і газоутворення.

Ботулотоксин – гемолітична дія.

Шлях передачі – аліментарний.

Діагностика – виділення ботулотоксину на мишах(біопроба), суміш матеріалу+антитоксичні ботулінічні сироватки(полівалентна і проти окремих типів збудника), РНГА.

3. Мікрофлора води. Фактори самоочищення води. Виживаність патогенних мікроорганізмів у воді. Роль води у передачі інфекційних захворювань.

Основними процесами мі­кробного очищення водоймищ є гниття і бродіння. Гниття - розпад азотовмісних органічних сполук під впливом мікробів. Гниття зумовлюють: бацили (в. myco/des, 8. mesentericus, в. subtilis), ентеро-бактеріі (Proteus, Escherichia, Klebsiella та ін.), кло-стридіі (С. botulinum, С. sporogenes та ін.). Кінцеві продукти розпаду білків: скатол, індол, жирні кис­лоти, аміак, сірководень. Бродіння - розпад орга­нічних речовин, що не містять азоту, під впливом мікробів. У процесах очищення водоймищ від мі­кроорганізмів беруть участь представники різних фізіологічних груп, бактеріофаги, бактерії-хижаки (Bdellovibno bacteriov ■ ■s), найпростіші, черви. Основне джерело забднення водоймищ мікро­бами - стічні води. Зі стічними водами у водо­ймища потрапляють мешканці кишечнику людини і тварин - представники нормальної, умовно-па­тогенної флори і патогени (збудники кишкових ін­фекцій, ієрсиніозів, лептоспірозів, віруси гепатиту А і Е, поліомієліту тощо). За ступенем мікробного забруднення розрізняють чотири категорії вод -сапробні (грецьк. sapros - гнилий) зони водойми­ща: полісапробна, мезосапробна, олігосапробна і катаробна.

1. Полісапробна зона (від грец. polys - бага­то) - вода, найбільше забруднена органіч­ними сполуками, в ній мало кисню. Кількість бактерій в 1 мл води - від 1 млн і більше. Серед них багато анаеробних бактерій, ак­тиноміцетів, грибів. Під впливом цих бакте­рій складні органічні сполуки розкладаються до простих речовин з утворенням аміаку, сірководню, вуглекислоти, індолу, скатолу, метану.

2. Мезосапробна зона (альфа- і бета-) - зона помірного забруднення, характеризується тим, що мінералізуються органічні речовини з окисленням і нітрифікацією. В 1 мл води до сотні тисяч мікробів. Якісний склад різ­номанітний. В основному це нітрифікуючі бактерії - грамнегативні палички, коки, які є облігатними аеробами.

3. Олігосапробна зона (від грец. o//gos - ма­лий, невеликий) - зона чистої води; характе­ризується тим, що процеси самоочищення закінчуються. Кількість мікробів в 1 мл - від 10 до 1000. Вода має високий ступінь чисто­ти, кишкова паличка відсутня.

4. Катаробна зона - зона дуже чистої аоди, яка буває у водоймищах в осіньо-зимовому пе­ріоді, далеко від населених пунктів і берегів.

Найбільшу кількість патогенних мікроорганізмів, які потрапляють у водоймища, визначають у полі-сапробній зоні і практично не знаходять в олігоса-пробній і катаробній зонах. Незважаючи на те, що патогенні бактерії не пристосовані до тривалого іс­нування у воді, багато з них достатньо довго збе­рігаються в ній.

БІЛЕТ 23

1. Мікобактерії туберкульозу, властивості. Види туберкульозних бактерій. Тинкторіальні та культуральні властивості. Диференціація збудників туберкульозу. Атипові мікобактерії. Значення в розвитку патології людини.

Рід Mycobacterium.

Mycobacterium tuberculosis – збудник туберкульозу – інфекційного захворювання,яке характеризується розвитком гранульом в уражених тканинах і поліморфізмом клінічних ознак – інтоксикаціями, локальними синдромами.

Властивості:

Палички, грам«+», поліморфні, не рухливі, не утворюють спор і капсул. Облігатні аероби.

Фарбуються за Цільом-Нельсонасу червоний.

Великий вміст високомолекулярних ліпідів.

Кислото- і лугостійкі.

Групи мікобактерій:

1) ті, що повільно ростуть на твердих середовищах (>7 діб): M.tuberculosis, M.bovis, M.marinum.

2)швидко ростуть <7 діб: M.phlei, M.fortnitum.

3)потребують особливих поживних середовищ або не культивуються in vitro: M.leprae,M.haemophilium.

Класифікація за патогенністю:

1)патогенні: M.tuberculosis,bovis,africanum,avium,leprae(збудник проказу)

2)умовно-патогенні: M.xenopi.

3)кислотостійкі, не патогенні для людей і тварин.

Тинкторіальні і культуральні властивості.

Фарбується за Ціля-Нельсона в червоний.

Вибагливі до поживних середовищ – ростуть на елективних з яєчним жовтком,гліцерином і вітамінами. Середовище – Левенштейна-Йенсена.

Краще ростуть при СО2,ростуть повільно.

Утворюють R-колонії:зморщені, сухі, жовтуватого кольору, нагадують цвітну капусту.

На рідких середовищах – щільна плівка, яка поступово потовщується, зморщується і стає ламкою.

Синтезує нікотинову кислоту.

Діагностика:

Бактеріоскопічний,бактеріологічний,біологічний(заражають морську свинку), серологічний (РЗК, ЗНГА), алергічні проби ( реакція Моро, Пірке, Манту).

Атипові мікобактерії:

Класифікують за пігментоутворенням:

1)фотохромогенні – створюють пігмент при світлі: M.kansasi.

2)скотохромогенні – утворюють пігмент при світлі і темноті: M.scrofulaceum.

3)ні хромогенні – частіше безкольорні: M.avium.

Значення в розвитку патології:

Джерело – людина. Щлях – повітряно-краплинний.

Викликає туберкульоз.

У л/в розвивається запальне вогнище – гранульома. Потім формується первинний туберкульозний комплекс, розвивається стан сенсибілізації до туберкуліну.

Первинне вогнище проростає сполучною тканиною, відкладаються солямі кальцію – петрифікація (доброякісний перебіг). У л/в залишається збудник багато років.

Спостерігається реактивація процесу при зниженні реактивності організму.

2. Клостридії ботулізму. Морфологічні й культуральні особливості, антигенна структура, токсиноутворення, класифікація. Патогенез, мікробіологічна діагностика і терапія ботулізму.

Clostridium botulinum, анаеробна, здатна до спороутворення грампозитивна рухома паличка, продукує екзотоксин - ботулотоксин, що є найсильнішою біологічною отрутою. Субтермінальні розташовані спори, тому палички мають вид теннісної ракетки. Капсулу не утворюють, мають перитрихи.

Відомо 8 серотипів клостридій ботулізму (А-О), які мають антигенні відмінності. Захворювання в людей здебільшого спричиняє ботулотоксин типів А, В, Е, F.

Патогенність: екзотоксин, найсильніша біологічна отрута, має нейротоксичну та гемаглютинюючу дію, резистентний до нагрівання, ксилоти, високим концентраціям солі, заморажування, травних ферментів.

Основним резервуаром збудника є травоїдні тварини. Потрапляючи в довкілля з випорожненнями тварин, вегетативні форми перетворюються в спори, які в ґрунті не втрачають життєздатності роками. Захворювання найчастіше пов'язане з вживанням продуктів домашнього консервування (гриби, м'ясо, риба, салати, овочі). Зрідка ботулізм виникає після споживання забрудненої спорами ковбаси чи шинки. Ботулотоксин з їжею потрапляє в шлунок і кишки, де не руйнується травними ферментами. Інкубаційний період триває від 2-3 год до 10 діб, у середньому - 12-24 год . Всмоктавшись у кров, він уражає нервову систему, зокрема, рухові нейрони довгастого і спинного мозку. Токсин блокує передачу збудження з нервових закінчень на м'язові волокна. Внаслідок цього виникають паралічі різних м'язів. Відзначаються сухість слизової оболонки порожнини рота, біло-жовтий або коричневий наліт на язиці, явища фарингіту. Живіт здутий, гази відходять погано. Розлади ковтання і дихання нерідко призводять до аспіраційної пневмонії, асфіксії і смерті. Хворий на ботулізм не становить небезпеки щодо зараження інших людей.

Культивування: Анаероб, темпер. 25-35 С, pH 7,2-7,4. Сер-ща Кітта-Тароцці, Хоттінгера. На кров*яному агарі невеликі прозорі колонії, оточені зоною гемолізу, у високому стовпчику цукрового агару мають вигляд пушиноу чи зерен чечевиці.

Ферментують глюкозу, галактозу, гліцерин, мальтозу, сахарозу до кислоти та газу, віділяють H2S, не утвор. індол.

Біологічно: р-ція нейтралізації токсина антитоксином на тваринах

Серологія: РНГА, ІФА

Лікування: Антитоксичні протиботуліністичні гетерологічні сироватки та гомологічні іммуноглобуліни

Профілактика: Дотримання правил приготування продуктів, перш за все консервів. Специфічно: тетра- та трианатоксин, в склад яких входять ботуліністичні анатоксини типів А, В, Е.

3. Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень об'єктів навколишнього середовища, їх оцінка. Санітарно-бактеріологічний контроль за якістю питної води. Вимоги Державного стандарту до питної води.

Основні принципи сан.-мікробіол досліджень об'єктів навколишнього середовища такі:

1. Відсутність збудників бактеріальної та ві­русної етіології у певних об'ємах (води, повітря) і масі (Фунту, харчових продуктів),

2. Обґрунтуван­ня мікробіологічних показників та їх допустимих рівнів, при яких об'єкти навколишнього середови­ща вважаються безпечними в епідемічному відно­шенні,

3. Використання в якості регламентуючих показників індикаторних (санітарно-показових) мікроорганізмів,індикаторний принцип - провід­ний при оцінці як бактеріального, так і вірусного забруднення. Необхідність використання індика­торних санітарно-показових мікроорганізмів зумов­лена труднощами, при визначенні патогенних мікроорганізмів: їх нерівномірним розповсюдженням, трудоємкістю та недостатньою ефективністю існуючих методів для визначення кількості всіх можливих збудників захворювань бактеріальної та вірусної природи.

Основна мета санітарно-мікробіологічного дослі­дження води - забезпечення населення добро­якісною водою, для чого проводять оцінку води з точки зору інфекційної безпеки для здоров'я лю­дини. Епідемічну безпеку води оцінюють шляхом непрямої індикації можливої присутності збудни­ка. Відповідно до чинних нормативних документів, контролю підлягають: вода питна (централізовано­го і місцевого водопостачання, тобто з водопрово­ду, криниць, джерел І свердловин); вода плаваль­них басейнів, вода відкритих водоймищ (із річок, водосховищ); стічні води; вода для виготовлення ліків.

Питну воду одержують із поверхневих чи ґрун­тових вод. Вода водоймищ містить розчинені гази, мінеральні та органічні сполуки і завис (сестон). До складу сестону можуть входити мертві частки рослиного чи твариного походження (абіосестон) і живі організми (біосестон).

Вимоги:

-Індекс бактерій групи кишкової палички не більше 3

- загальне мікробне число – кількість мезофільних бактерій в 1 мл.

-індекс фекальних Escherichia coli в 1 л води визначається при 43-44,5С. Не здатні утилізувати цитрат.

БІЛЕТ 24