1. Бруцеллы

Бруцеллы - мелкие коккобактериальные грамотрицательные бактерии. Они не образуют спор, лишены жгутиков и имеют капсулу. Бруцеллы требовательны к питательным средам. Они нуждаются в нативном белке или в аминокислотах и других факторах роста. Размножаются медленно, особенно в первых генерациях.

Патогенность и патогенез. Факторами вирулентности бруцелл являются капсула, способность к инвазии, устойчивость к бактерицидному действию крови, секреция ферментов (гиалуронидаза и др.), которые способствуют их распространению в тканях. Бруцеллы множественными путями проникают в организм хозяина. Затем благодаря выраженной инвазивности попадают в лимфу и кровь, вызывая бактериемию. С кровью они разносятся по организму, проникают и размножаются в лимфоидных клетках, образуя гранулемы в печени, селезенке, лимфоузлах. Высокая инвазивность бруцелл, вероятно, связана с гиалуронидазой и другими ферментами. При разрушении бруцелл освобождается эндотоксин, вызывая присущие ему патологические явления. Хронический метастатический характер бруцеллезной инфекции проявляется поражением кроветворной, нервной, половой системы. У беременных возникают инфекционные аборты. Бруцеллы способны персистировать в лимфоидной ткани в течение длительных сроков. Периодические обострения инфекции связаны с их размножением и поступлением в кровь.

Однако в крови бруцеллы не размножаются.

Иммунитет. При бруцеллезе формируется напряженный гуморальный и клеточный постинфекционный иммунитет.

Лабораторная диагностика. Бруцеллы могут быть выявлены непосредственно в патологическом материале и объектах внешней среды с помощью прямой или непрямой реакции иммунофлюоресценции.

Лечение- антибиотики левомицетин, тетрациклин

2. Патогенні найпростіші. Класифікація. Лейшманії, властивості, патогенезз захворювання. МБ діагностика. являються еукаріотичними одноклітинними мікроорганізмами. Відносяться до царства Protozoa. Представники Sarcomastigophora, Apicomplexa, Ciliopora, Microspora викликають захворювання у людини. До патогенних найпростіших відносяться амеба дизентерійна, лямблії, трихомонади, лейшманії, плазмодії, токсоплазма, балантидії.

Патологічні особливості зв’язані з циклічністю розвитку збудника в організмі основного і проміжного хазяїна.

Клітини найпростіших покриті еластичною мембраною. Цитоплазма містить одне або декілька ядер, ядерця, хромосоми, ендоплазм.ретикулум, рибосоми, мітохондрії, ап..Гольджі, лізосоми. Деякі можуть пересуватись у просторі жа допомогою псевдоподії або джгутиків. Живлення відбувається шляхом фагоцитозу; розмноження проходить простим або множинним поділом, брунькуванням або цисто утворенням. Біологічний цикл багатьох найпростіших включає вегетативну форму(трофозоїт) і резистентну(цисту).

Лейшманії. Серед паразитуючих у людей лейшманій найбільше значення мають: L.tropica, L.major, L.aethiopica, L.donovani

L.donovani(вісцеральний лейшманіоз): передача відбувається москітами Phlebotomus. Патогенез зумовлений імунопатичніми процесами, як реакції організму на компоненти розпаду клітин збудника, ураженням селезінки, печінки, кісткового мозку. Характеризується хронічнм перебігом, хвилеподібною гарячкою, прогресуючою анемією, лейкопенією, кахексією. МБ діагностика: Матеріалом для дослідження є кров,пунктат кістк.мозку,сироватка крові. Дослідження проводяться з використанням мікроскопічного, бактеріологічного, серологічного (ІФА, РІФ) методів, шкірно-алергічного тесту.

L.tropica (шкірний лейшманіоз): Резервуаром паразита є гризуни, людина. Механізм передачі трансмісивний. В місці укусу виникає гранульома, звідки паразит поширюється лімфою.Клінічні стадії:первинна лейшманіома, дифузно-інфільтративна лешманіома, туберкулоїдний шкірний лейшманіоз. МБ діагностика: досліджується матеріал(зішкріб) із виразки мікроскопічним, біологічним методами.

3. Мікрофлора грунту. Роль грунту у передачі інфекційних захворювань. Фактори, які впливають на виживаність патогенних мікроорганізмів у ґрунті.

Роль ґрунту як фактора предачі збудники захво­рювань не така основна, як це вважалося бо в ґрунті патогенні мікроби стикаються рядом несприятливих для їх розвитку умов:

1) недостатня кількість поживних речовин

2) антагонізм сапрофіте, найпростіших (в грамі ґрунту іх від 500 до 5000) та інших мікробів;

3) висихання;

4) дія сонячного світла;

5) дія фагів тощо.

У грунті зустрічається три групи мікроорганізмів: Перша група мікробів об'єднує постійних меш­канців ґрунту, які здатні в ньому зберігатися про­тягом необмеженого часу (паличка ботулізму, збудники глибоких мікозів, актиноміцети, багато фітопатогенних мікробів (бактерій, грибів).

Друга група - це патогенні мікроби, які пред­ставлені споровими бактеріями; характеризуються тим, що ґрунт для них не першоджерело, а тільки вторинний резервуар, у якому збудники інфекцій зберігаються на протязі тривалого часу. Спори си­бірки зберігаються в ґрунті скотомогильників і полів десятиріччями. У ґрунтах, в які потрапляє фекаль­не забруднення, постійно знаходяться збудники правця й анаеробної р іншої інфекції.

Третя група - це і-і.иіенні мікроби, які потра­пляють у ґрунт із випорожненнями людини і тва­рин, але зберігаються від кількох годин до кількох місяців (сальмонели, шигели, вібріони, бруцели, францісели, мікобактерії, лептоспіри, ентеровіру-си та інші) Всі ці патогенні мікроби не утворюють спор і тому швидко гинуть під дією різних фізичних та біологічних факторів.

Наявність патогенних мікробів у ґрунті являє со­бою потенційну епідемічну загрозу.

БІЛЕТ 18