- •1.Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення.
- •2. Збудник чуми
- •2.Клебсієли
- •1.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
- •2. Бордетелли. Властивості збудника коклюшу, профілактика, діагностика
- •3. Умовно-патогенні м/о.Біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених ум-патогенними м/о.
- •1.Стрептококи, біологічні властивості, класифікація. Токсини, ферменти патогенності.
- •2. Коринебактерії (лат. Corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види.
- •2) Слизова носоглотки – через основні решітчасті кістки – подолання гематоенцефалічного бар’єру.
- •2.Збудник дифтерії,біологічні властивості.
- •3.Роль води,грунту, повітря у передачі збудників вірусних інфекцій. Віруси,які найчастіше знаходяться в об'єктах навколишнього середовища.
- •1.Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань. Профілактика і специфічна терапія гонореї та бленореї.
- •2.Патоненні мікобактерії ,роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу,властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенна і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
- •3.Санітарна вірусологія, предмет завдання значення санітароної вірусології в діяльності лікаря.
- •3.Санітарно бактеріологічне дослідження харчових пробуктів на виявлення патогенних стафілококів
- •1.Патогенетичні основи мікробіологічної діагностики черевного тифу і паратифів а і б. Методи мікробіологічної діагностики їх оцінка.
- •2.Лептоспіри, їх характеристика, класифікація. Патогенез, імунітет і мікробіологічна діагностика лептоспірозу. Специфічна профілактика і терапія.
- •1. Рід Шигел. Біолог власт, класиф, Патогенез дизентерії.
- •2.Мікоплазми, класифікація. Біологічні властивості, методи культивування. Патогенез, діагностика.
- •3. Харчові отруєння мікробної етіології. Класифікація харчових отруєнь, які їх спричиняють.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми повітря, методи їх виявлення. Критерії оцінки чистоти повітря закритих пФСриміщень.
- •10 Хв для застигання. Після цього чашки Петрі з поживним середовищем закріплюють на рухомому диску апарата Кротова, і вмикають прилад.
- •Vibrio cholerae non-01 вызывают различной степени тяжести холероподобную диарею.
- •2. Рикетсії, біологічні властивості. Класифікація. Рикетсії – збудники захворювань у людини. Збудник Ку-гарячки. Патогенез захворювання, лабораторна діагностика, специфічна профілактика.
- •3.Збудники харчової токсикоінфекції. Принципи санітарно-бактеріологічних досліджень харчових продуктів.
- •1. Возбудитель чумы
- •2. Малярійні плазмодії. Їх характеристика. Патогенез малярії. Мікробіологічна діагностика. Специфічна профілактика і терапія
- •2.Эризипелотрикс
- •3. Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.
- •1.Туляремия
- •2.Патогенні гриби і актиноміцети (збудники канидозу,дерматомікозу, їх характеристика). Принципи мб діагностики
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту.
- •1. Бруцеллы
- •19.1.Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки. Роль античних вчених в одержанні препаратів для специфічної профілактики сибірки.
- •19.3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води.
- •2. Ієрсинії – збудник псевдотуберкульозу і ентероколіту, властивості, мікробіологічна діагностика ієрсиніозу.
- •3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці якості води
- •1. Збудники анаеробної інфекції ран, властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика. Методи специфічної профілактики і терапії анаеробної інфекції ран.
- •21.3. Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, ґрунту. Методи дослідження
- •1. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоритичні основи специфічнї профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.
- •2. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика коклюшу.
- •3. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми -показники процесу самоочищення води.
- •1.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціація збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.
- •1, Збудник сифілісу.Морфологічні,культуральні властивості.Патогенез , імунітет.Мб. Діагностика і терапія.
- •2. Коринебактерії характеристика. Еволюція коринобактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсикоутворення, генетичні детермінанти токсиногенності. Вимірювання сили токсину.
3. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження ґрунту.
Для проведення поточного санітарного нагляду необхідно здіснювати санітарно-мікробіологічний контроль ґрунту Для санітарно-мікробюлопчного контролю може бути використаний скорочений чи повний аналіз.
При скороченому аналізі ґрунту визначають загальне число сапрофітних бактерій, титр БГКП (колі-титр), титр анаеробів (перфрінгенс-титр), титр термофільних бактерій.
При повному аналізі визначають загальне число ґрунтових мікроорганізмів, титри амоніфікаторів, нітрифікаторів, протея, сапрофітних аеробів, термофілів, ентерококів та інших груп бактерій. Додатково сюди входить визначення кількості і процентного відношення спор до загальної кількості мікроорганізмів, кількості актиноміцетів, грибів.
Оцінку санітарного стану ґрунту проводять з урахуванням наступних показників: підраховують
загальну кількість сапрофітних мікроорганізмів, визначають присутність санггарно-показових мікроорганізмів (БГКП, фекальні ентерококи, Clostridium perfringens, термофільні мікроорганізми, Proteus). При необхідності вивчають склад нітрифікуючих та амоніфікуючих бактерій, азотфіксаторів, актиноміцетів, грибів, целюлозолітичних мікроорганізмів, спорових бвктерій та ін. Також, досліджують токсичність ґрунтів для мікроорганізмів. За епідемічними показаннями виявляють збудників кишкових інфекцій, патогенні ентеробактерії, ентеровіруси. Якщо пряме визначення ентеробактерій та ентеровірусів у ґрунті неможливе, то проводять орієнтовну оцінку за СПМ. Так, ґрунт вважається чистим при відсутності патогенів та індексі СПМ до 10 клітин на 1 г ґрунту. Індекс БГКП та ентерококів сягає 10 і більше клітин на 1 г ґрунту при забрудненні його сальмонелами. На забруднення ґрунту вказує також концентрація колі-фага в 10 і більше БУС на 1 г.
Важливим критерієм санітарного стану ґрунту та його здатності до самоочищення є перфрінгенс-титр (мінімальна кількість ґрунту, у якому ще визначаються Clostridium perfringens). При фекальному забрудненні ґрунту вже через 4-5 місяців ешерихії зникають, а клостридії виявляють у титрі 0,01 г.
На свіже фекальне забруднення вказують: виявлення ентерококів, велика кількість БГКП при відсутності нітрифікуючих бактерій і термофілів, відносно високий вміст вегетативних форм клостридій. Визначення термофільних бактерій допомагає оцінити забруднення ґрунту гноєм, компостом або стічними водами і стадію розкладання їх органічного субстрату. Поява нітрифікуючих бактерій вказує на розвиток процесів самоочищення. Для повнішої оцінки процесу самоочищення визначають групи мікроорганізмів, які швидко руйнують органічний субстрат: бацили, актиноміцети, гриби. Виходячи із санітарно-мікробіолопчних показників, розроблена схема санітарної оцінки ґрунту (табл. 28.2). Низькі титри БГКП свідчать, що самоочищення закінчене, ґрунт вільний від патогенних ентеробактерій та органічних забруднень. Отримані дані порівнюють із гельмінтологічними та хімічними показниками.
БІЛЕТ 17
