4.Мінімаркетингові дослідження на основі проведення пробної екскурсії.
Пробна екскурсія — це заключний етап створення нової екскурсії, саме тому у рамках цієї частини я звернулась по допомогу до свої рідних. Ми разом уявно пройшлися маршрутом екскурсії, по завершенню якої я провела анкетування, щоб дізнатися про враження від маршруту та використати зауваження для подальшої роботи з розробки проекту. В результаті були заповнені 2 картки прослуховування екскурсії. Опрацювавши дані картки (додаток 4), я дійшла висновку, що в даній екскурсії варто звернути уваги на те, де будуть відпочивати екскурсанти, де вони будуть ночувати. Саме тому я вирішила дати змогу учасниками екскурсії самостійно обрати найзручніший для них варіант розміщення за окрему оплату з огляду на зручність апартаментів. Також варто було б розділити екскурсію на два дні: перший — в місті, другий — подорожуючи Дунаєм, краще продумати завершення екскурсії та бути більш впевненою у собі.
5. Реклама
Пробна екскурсія — це заключний етап створення нової екскурсії, саме тому у рамках цієї частини я звернулась по допомогу до свої рідних. Ми разом уявно пройшлися маршрутом екскурсії, по завершенню якої я провела анкетування, щоб дізнатися про враження від маршруту та використати зауваження для подальшої роботи з розробки проекту. В результаті були заповнені 2 картки прослуховування екскурсії. Опрацювавши дані картки (додаток 4), я дійшла висновку, що в даній екскурсії варто звернути уваги на те.
6. Висновки
Працюючи над проектом, я особисто із задоволенням проводила час. Мені дуже сподобалось збирати та опрацьовувати матеріал про місто та заповідник. Можливо я і не цілком впоралась із завданням, яке було на початку роботи над проектом, але я вважаю, що хоча б частинку того, що я хотіла донести тим людям, які скористаються моїм маршрутом я змогла.
Як гарно прогулюватись таким нетиповим містом із каналами-єриками і розуміти, що ти в Україні, в своїй державі. Я розумію, що Вилково набагато поступається тій самій Венеції в плані зручностей, сервісу, популярності, але підкуповує тим, що воно збереглося в тому вигляді, яким було 50 років тому.
Вилково спеціально не будували і не облаштовували для туристів, які будуть сюди приїждати, це місто постає перед нами незавуальованим та не прикрашеним спеціально, а чаруючим щирістю та автентичністю, що не є притаманним для великих туристичних центрів.
Саме тому я вважаю, що хоча б раз в житті варто відвідати Вилкове, щоб побачити цих липован-старообрядців, яких більше ніде не побачиш, з'єднатися із первозданною природою Дунайського заповідника і, сидячи біля 0 км, де Дунай впадає у Чорне море, відчути себе щасливим, адже ти живеш у найкращій країні в світі.
7. Додатки
Додаток 1
Індивідуальний тект екскурсії
Доброго дня усім, хто вирішив прожити цей день далеко від міста і віддатись у полон до чаруючої природи південної Бессарабії. Мене звати Кристина і сьогодні я буду вашим екскурсоводом. Разом з вами ми пройдемось вуличками незвичайного і не типового для України містечка Вилково, познайомимось з його історією та найцікавішими місцями, побачимо місцевих жителів та подивуємось ритму життя цих незвичайних людей. Далі після екскурсії містечком ми вирушими у подорож каналами Дунаю, аж до Дунайського гирла і пірнемо у надзвичайну та первісну природу Дунайського заповідника.
Зараз ми з вами знаходимось на морвокзалі міста Вилкове і тут знаходиться перший об'єкт, вартий нашої уваги. Це пам'ятник Липовану — засновнику села Посад Липованське, з якого бере початок сучасне місто. Його заснували у XVIII ст, православні старообрядці - липовани, що ховалися від гонінь реформованої російської православної церкви. Вважається, що традиції мореплавання в Вилково були закладені запорізькими козаками, які тікаючи селилися тут. Пам'ятник встановлено тут, біля причалу саме тому, що це перше місце куди ступила нога втікачів.
Отже, хто ж вони такі ці старовіри і чому цей об'єкт такий важливий. Мабуть, найяскраве кінематографічне оповідання про них міститься в епопеї режисера Олександра Прошкіна «Михайло Ломоносов», де дуже яскраво і правдиво описані події тих років. Але чи всі знають, чому з’явилися старообрядці, або, як їх ще називають, старовіри? Хто вони?
Витоки старообрядництва сягають 1650 року, коли патріарх Никон, керуючий тоді російською церквою, задумав внести зміни до обрядової традиції, прийнятої в той час на Русі. Мета подібних перетворень – усереднення російської та грецької традиції. Ця прогресивна, загалом-то, реформа викликала розкол російської церкви і поклала початок старообрядницьким течіям. Каменем спотикання стали в основному розбіжності в ключовій традиції накладення хресного знамення, прийнятому тоді напрямку руху хресної ходи та деяких інших традицях.
Не всі російське християнство прийняло ці нововведення. Багато вірян відкрито виступали проти нав’язаних їм нововведень і були піддані гонінням. Серед тих, хто стійко захищав древлєправославне благочестя, були отець Єпіфаній, диякон Федір, священик Лазар і протопоп Аввакум. Вони були заслані в Пустозерск (Архангельська область). Усім, крім Авакума, були вирізані язики і відрубані праві руки, щоб вони не могли проповідувати ні на словах, ні письмово. Довгих чотирнадцять років провели вони в сирій ямі, але так і не зреклися своєї віри. Нарешті, 14 квітня 1682 їх вивели на площу, де був підготовлений зруб для спалення, і стратили. Всі четверо стійко і радісно прийняли свою долю, залишаючись до останнього вірними своїм ідеалам.
Чудеса стійкості показали і ченці Соловецького монастиря, протягом восьми років витримували облогу царських військ. Коли 22 січня 1676 оборона впала і війська увірвалися в обитель, ними було закатовано і страчено близько чотирьохсот чоловік: когось повісили, комусь відрубали голову, когось утопили в ополонці. Дивом залишилися в живих тільки чотирнадцять чоловік. Тіла убитих майже півроку лежали непохованими, поки цар не розпорядився віддати їх землі. Після монастир заселили новими ченцями, які прийняли Никонівські реформи.
Хоча в більшості своїй це прості люди та священнослужителі, які відмовилися прийняти нову віру, серед них були і люди, наближені до царського двору. Восени 1675 в ув’язненні від тортур і голоду померли княгиня Євдокія Прокопівна Урусова і бояриня Феодосія Прокопівна Морозова, рідні сестри, які відмовилися прийняти нову віру. Сестри були вхожі в царський двір, але заради віри знехтували славу і багатство і прийняли мученицьку смерть.
Хвиля страт котилася ще довго по Русі, точних даних, звичайно, немає, але дослідники стверджують, що в результаті никоновских репресій загинуло більше мільйона людей. У грудні 1666 патріарха Никона засудили і заслали в Ферапонтов монастир, на його місце був призначений новий патріарх – Іоасав II, що продовжив реформи попередника.
У наш час нікого не піддають гонінням за релігійні переконання. Старовіри живуть спокійно і, як правило, відокремлено, своїм усталеним укладом.
Їхнє життя засноване на релігії, взаємодопомозі та постійній праці. Вони не намагаються переробити світ і звернути всіх у свою віру. Вони просто живуть так, як вважають правильним, не піклуючись про думку інших. Тому не так просто відповісти на питання: “Ким є старовіри? Хто вони: релігійні фанатики, герої, божевільні?” Кожен має право вирішувати сам, але в будь-якому випадку ці люди і в часи Никона, і зараз заслуговують на повагу за те, що тверді у своїй вірі.
У сучасній літературі на цю тему відповіді немає, так як довгі роки тема старовірства і старообрядництва була абсолютно закритою. Офіційно прийнято вважати, що вони ведуть свою історію з часів розколу, в 1667 році при Патріархові Никоні, Російської Православної Церкви. Тому старообрядців і старовіри часто називають розкольниками.
В Україні старовіри розселились по правий берег Дніпра. Найбільше поселень є на Поділлі та в Бесарабії, зокрема таким поселенням є і Вилково, саме тому ми з вами знаходимся на цьому місці.
Зараз ми будемо рухатись до наступного об'єкту — до Свято-Миколаївської церкви. Церква зносилася і перебудовувалася кілька разів. Останній раз - на початку XX століття. «Обличчя» і всі деталі цього православного храму радують новими віяннями. Майстерне переплетення ідей бароко і модерну, іконостас, створений не без впливу великого майстра Фаберже, роблять церкву витвором нового мистецтва.
Чому я звернулась для порівняння саме до Фаберже? А саме тому, що у своїй справі йому не було рівних, це майстер з виготовлення коштовностей, повне його ім'я - Карл Фаберже. Якщо вам цікаво, то невеличка історія про майстра розпочинається з того,що народився він 30 травня 1846 року в родині ювеліра в Санкт-Петербурзі. У батька Фаберже був власний бізнес, спостерігаючи за його розвитком, Карл Фаберже захопився ювелірним мистецтвом і проявив відмінні художні здібності. Помітивши це, батько Карла відправив сина на навчання в престижну німецьку гімназію у Санкт-Петербурзі. Потім він продовжив навчання в Парижі та інших європейських містах. Так Карл Фаберже опанував ювелірне мистецтво та очолив у 1872 році батьківську компанію.
У 1882 році Карл Фаберже представив на промислово-художній виставці свої перші роботи. Це були оригінальні дамські прикраси, з якими Карл Фаберже здобув перемогу на виставці. Відразу ж після цього Карлу почали надходити замовлення від Його Імператорської Величності. Спочатку у Карла Фаберже було кілька конкурентів в його сфері діяльності, але поступово він став головним ювеліром країни. Він виготовляв не тільки прикраси, але й лампи, портсигари, годинники та інші цінні речі для вищих придворних чинів. «Мене мало цікавить дорога річ, якщо її ціна тільки в тому, що насаджено багато діамантів чи перлів», - казав Фаберже.
Світову славу Карл Фаберже заслужив завдяки своїй знаменитій серії великодніх яєць, що налічує 54 одиниці. До наших часів збереглося 45 яєць. Всі вони зроблені Карлом Фаберже за царським замовленням.
Помер Карл Фаберже у вигнанні. Після Жовтневої революції все його майно розграбували. Він заповів свій будинок директору «Ермітажу». Не стало Фаберже 24 вересня 1920 року.
Ця церква - ніби коштовний дар, піднесений Богові і людям, духовність якого підкріплена земною красою, як і в роботах Фаберже.
Генадій Петрович Бахталовський (місцевий історик-дослідник) з'ясував, що першою обителлю православних у Вилково була маленька Покровська церква «з верболозу, очерету, глини та мулу». Вона розташовувалася на березі Дунаю і стояла від плавнів на 370 кроків. У 1818 році поблизу запорізького кладовища було закладено кам'яний фундамент для нової церкви. На колишньому місці приблизно в 1824 році з'явилася дерев'яна капличка,що була побудувана купцем Михайлом Зарзаром.
Старенька очеретяна церква «своїм жалюгідним виглядом порушувала священне призначення» і ,звичайно, спонукала «до побудови більш величного храму». Це сталося на початку 20 -х рр. XIXст., тоді була збудована нова церква і на новому місці. Її відкрили 25 березня 1825р. «в ім'я Св. Миколая-Чудотворця».
«Церква дерев'яна, міцна, виштукатуренная вапном, престол один , холодний». Наступний етап існування храмової споруди відноситься до 60-80 рр. XIXст., але відомостей про нього майже немає.
За свідченнями архівних документів, що зберігаються в Ізмаїльському філіалі Одеського держархіву, в 1899 році ця церква постаріла, стала затісною, почала руйноватись і на її місці почалося будівництво нової. Вона, як і колишня, була наречена ім'ям святого Миколи - Чудотворця, а освячена 14 жовтня 1902.
Будівництво цього храму, в основному, велося на кошти прихожан. Біля огорожі , поруч з високою тополею, був встановлений стовп з поперечиною, на якій висів великий дзвін. Він дзвонив, збираючи людей на розвантаження цегли, яку везли баркасами по Дунаю . Від річки і до самого місця будівництва люди стояли «ланцюжком», передаючи цеглу один одному. Всі ковальські роботи виконував Євген Єрі, місцевий житель, один із найбільших прихильників побудови православного храму у місті.
День освячення храму став загальноміським святом, він закінчився обідом, під час якого жертвували та дарували гроші для придбання ікон та церковного начиння. Павло В'язовський, що був тоді старостою, з сином Іваном і декількома вилковчанами побували в Києві, Єрусалимі, Константинополі та у Афонських святинь. На деяких іконах храму досі збереглися написи, що підтверджують їх придбання на Афоні. Плащаницю храму подарував румунський король Фердинанд, відвідавши Вилково; престол придбали місцеві купці Зарзар і Стаматі. Храм прикрашають панікадила і 12 красивих мідних свічників. Вони виготовлені на заводі Юрія Антоновича Гостунського Подільського повіту Московської губернії в 1902 році.
Вдалося відновити і імена деяких настоятелів церкви. Тут молилися і служили світу: о. Іларіон (Сафронович) - він приїхав у Вилково в 1880 році; о. Петро (Карпач) - служив з 1930 до літа 1944 року. Після війни правили служби о.Євдоким, о.Іван, о.Олексій (Мухін), о.Анатолій, о.Вячеслав (Герасименко). З липня 1992 року і по теперішній час тут служить випускник Одеської Духовної семінарії о. Василь (Сукач), який радо зголосився нам розповісти детальніше про значення цього храму у житті сучасних вилковчан.
22 травня 2002 парафіяни Свято -Миколаївської церкви з особливою урочистістю відзначили 100 - річний її ювілей. До цього дня повністю відреставрували внутрішній розпис храму, відремонтували вівтар, провели оздоблювальні роботи. Ніхто з православних не залишався осторонь, хто чим міг надавав допомогу.
Митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, нагороджуючи за старанність настоятеля Свято - Миколаївського храму о.Василя цінним даром - хрестом з оригінальною прикрасою, - супроводив цей дар словами: « Нехай благословення Боже стверджує на майбутні часи наші серця і душі для того , щоб ми могли творити, а не руйнувати ».
А зараз я надаю слова власне цій шанованій людині — о. Василю.
Зараз ми з вами знаходимось біля пам'ятнику Татарбунарському повстанню.
12 вересня 1924 року в селі Миколаївському (Бессарабія, Румунія) розпочалося селянське повстання, що через три дні перекинулося на Аккерманський повіт. 15 вересня в Татарбунарах селяни проголосили радянську владу, яку утримували три дні. Повстання жорстоко придушене румунськими військами: розстріляно 500 селян, більшість з яких не були причетними до повстання.
Однією із причин повстання було незадоволення селян аграрною політикою, яку проводив румунський уряд, зокрема Аграрною реформою 1921 року. Також сприяв повстанню, курс Комінтерну на світову революцію. Протягом 1918-24 рр. відбулося понад 150 повстань.
У повстанні брало участь близько 6 тис. осіб, очолив повстання ревком на чолі з О. Клюшніковим. Слабоозброєні повстанці не могли протистояти румунській армії. Повстання не підтримали молдавські селяни і німецькі колоністи.У 1925 р. відбувся судовий процес («Процес 500») над учасниками повстання. 85 осіб було засуджено на різні терміни ув'язнення. Судові переслідування тривали аж до 1929р. Порівняно ліберальні вироки були зумовлені широкою компанією протестів у Румунії та за її межами.
На боці повсталих виступила Комуністична партія Румунії. ЦК компартії Румунії в спеціальному маніфесті закликав надати допомогу повстанцям. У ноті протесту радянський уряд зажадав покласти кінець кривавим розправам. Розправившись з повсталими і заарештувавши багатьох його учасників, румунська влада в 1925 році інсценувала «процес 500», який повинен був довести, що Татарбунарське повстання— «справа рук Москви». На захист заарештованих татарбунарцев виступили Анрі Барбюс, Ромен Роллан, Ептон Сінклер, Теодор Драйзер, Альберт Ейнштейн, Бернард Шоу, Луї Арагон, Міхай Садовяну, Констянтин Пархон, Томас Манн і багато інших представників науки і культури. У листопаді 1925 року в Кишинів прибула делегація прогресивної громадськості країн Західної Європи на чолі з письменником Анрі Барбюсом. Делегація добилася присутності на процесі. Пізніше Барбюс напише у своїй книзі «Кати»: «Може бути, якщо б я вже не був революціонером, я став би ним, повернувшись із цього трагічного хаосу південної Європи». Судові переслідування тривали до 1929 року. Не знайшовши доказів їх зв'язки з Московю і під тиском громадської думки суд виправдав більшість арештованих. Але все ж таки 98 осіб без суду і слідства були розстріляні в околицях Вилкове - їх пам'ять увічнена в місті скульптурним пам'ятником і меморіальною дошкою на вулиці Татарбунарського повстання. Глибокої осені 1924 румунські жандарми завантажили на стару баржу 800 осіб. Це були родини учасників повстання - старі, жінки, діти. Баржу вивели на середину Дунаю і затопили.
Зараз ми з вами знаходимось біля Різдвяної церкви. Храм Різдва Пресвятої Богородиці розташований в центрі міста і цікавий історією свого зведення. Близько 1830 року в центральній частині посаду була замощена сага і побудована дерев'яна каплиця в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. Покровськая каплиця горіла і відновлювалася кілька разів. Називаються дати 1849 р. та1853 р.
Врешті-решт був зібраний схід вилківчан, на якому вирішили зводити церкву капітальну. Природно, що були потрібні час і кошти. Поки відкрили тимчасовий молельний будинок ("молельню"). До нашого часу дожив невеликий пустир в провулку напроти середньої школи №2, який називають "молельним". Його назва пов'язана саме з тим тимчасовим притулком старообрядців. Люди похилого віку стверджують, що церква була закінчена в 1854-1855 р.р., історик 19 століття називає дату 1857 р.
У радянські часи (1962 р.), згідно офіційного розпорядження влади, церква була закрита. Приміщення церкви використовувалося по - різному (склад, дитячий шаховий клуб тощо). З часом церковний двір втратив зелений газон, висохли дерева і відчуття занедбаності стало домінуючим. Фінал – основна частина церковної споруди згоріла в лютому 1980 р.
Змінилися часи, і в 1990 р. ініціативна група вилківчан звернулася в міську раду з проханням про надання дозволу на відновлення Різдвяної церкви. Велику частину коштів склали приватні добровільні пожертвування, грошима і будівельними матеріалами допомагали місцеві підприємства. Храм був відкритий 12 вересня 1993 року, а з 21 вересня 1993 року - розпочато постійне служіння в храмі.
Це один із двох старообрядницьких храмів у місті.
А тепер ми з вами підійшли, до останнього об'єкта в нашій екскурсії — це пам'ятник рибалці та місцевий краєзнавчий музей.
Дуже проста по архітектурі будівля Будинку рибалки знаходиться в самому центрі Вилково. Поруч встановлено пам'ятник рибалці , перенесений сюди з території рибзаводу. У приміщенні Будинку рибалки розташований авторський історико- краєзнавчий музей м. Вилково, створений художником А. Шароновим в 2002 р. В основу експозиції лягли 54 живописних полотна художника, а так само ікони, предмети побуту старообрядців та інших народів, які проживали на території Бессарабії ( анти, готи , греки , скіфи , римляни , турки та ін). В експозиції музею представлено зброю часів Задунайської Січі , Російсько- Турецьких воєн , а так само Великої Вітчизняної війни. І зараз ми відвідаємо цю цікаву екскурсію.
Розпочинається друга частина екскурсії.
Усі відправляються з Морського вокзал у на пароплаві, екскурсовод розповідає про Дунайський біосферний заповідник.
Дунайський біосферний заповідник державного значення розташований на території Одеської області України.Знаходиться в Килійському гирлі річки Дунай і займає її приморську зону. У 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено філію «Дунайські плавні», яку постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. № 203 було реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861 було створено Дунайський біосферний заповідник. Його створенню сприяла фінансова підтримка Світового банку на підставі відповідної угоди з Урядом України в рамках проекту «Збереження біологічного різноманіття в українській частині дельти Дунаю» (1995–1998 рр.).
На території України пониззя Дунаю відзначається своїм біологічним різноманіттям та багатством природи. Його унікальність і своєрідність пов’язані з розташованими тут Кілійською дельтою, наймолодшою і найдинамічнішою ділянкою однієї з найбільших у світі дельт, Дунайської, а також великими прісноводними водоймами — лиманами.
Дунайський біосферний заповідник займає площу 50 252,9 га. На його території зареєстровано 953 види судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено 20 (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, гвоздика бесарабська, меч-трава болотна, рястка Буше, сальвінія плаваюча тощо), а до Європейськго червоного списку включено 11 видів. В акваторії заповідника зареєстровано 90 видів риб, з яких 15 включено до Червоної книги України (стерлядь, лосось дунайський, лосось чорноморський, осетер атлантичний, умбра, йорж смугастий, білуга тощо), 7 — до Європейського червоного списку. Виявлено 255 видів птахів (62 % орнітофауни України), серед них на гніздуванні відмічено 124 види, 196 пролітних. До червоної книги включено 41 вид: баклан малий, орлан-білохвіст, пелікан кучерявий, пелікан рожевий, лелека чорний, гага звичайна тощо. До Європейського червоного списку включено 7 видів. Зафіксовано 42 види ссавців, з них у Червоній книзі України — 13: видра, морська свиня, перев’язка, сліпак білозубий, тюлень-монах, афаліна, дельфін-білобочка, кіт лісовий тощо. На території заповідника налічується більше 800 видів комах. З них 36 видів занесені до Червоної книги України: жук-самітник, красотіл пахучий, бражник мертва голова, махаон, сколія-гігант, стиз смугастий, мурашиний лев-акантоклізіс тощо, до Європейського червоного списку включено 15 видів. Зареєстровано 11 видів земноводних та 5 видів плазунів, види з Червоної книги відсутні.
Правове поле функціонування Дунайського біосферного заповідника дозволяє поєднати охорону природи з раціональним використанням природних ресурсів. Практичним впровадженням механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природно — ресурсного потенціалу заповідника є надання рекреаційних послуг.
Розвиток екологічного туризму та екскурсійна діяльність для біосферних заповідників є дуже перспективною формою природоохоронної пропаганди, дієвий засіб формування у населення почуття гордості і бажання зберегти природну спадщину.
Дунайська дельта - одне з наймолодших утворень континенту, вік якої в зоні контакту річки і моря не перевищує двох сторіч. На румунській стороні дельти Дунаю також створений заповідник, внесений в 1991 році в Список Усесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Рішенням ЮНЕСКО від 02.02.1999 Дунайський біосферний заповідник отримав міжнародний сертифікат біосферного резервату.
У заповіднику охороняються унікальні для Європи ландшафти дунайських плавнів. Острови, низовини дельти, розділені глибокими протоками між острівними внутрішніми каналами. Флора заповідника налічує 563 види різноманітних рослин, що обумовлене великою кількістю нанесеного річкою мула. Тут зростають: очерет звичайний, рогіз вузьколистий. Уздовж річки ростуть верби, на приморській частині - обліпиха, аморфа кущова, таморізк. Серед високої трави трапляються ділянки водяної рослинності, утворені білими водяними ліліями, плавунами, а також рідкісними видами, занесеними до Червоної книги України - сальвінією плавучою і горіхом плавучим. Одним з останніх досягнень учених заповідника стало відновлення в плавнях Дунаю популяції орлана-білохвоста. Акваторія заповідника є місцем зимівлі водоплавних птахів (близько 120 видів), а також місцем відпочинку під час перельотів. У водах заповідника є багато риби. Поширені земноводні і рептилії. З ссавців водяться свині дикі, єнотоподібна собака, зустрічається кіт лісовий. У заповіднику живе дуже багато тварин, адже за кількістю фауни дельта Дунаю є найбагатшим місцем в Європі.
Додаток 2
Портферль екскурсовода
Мал. 18. Карта Вилково
Мал. 19. Герб Вилково
Мал.20. Вид на Вилково з висоти пташиного польоту на початку ХХ століття
Мал.21. Зображення міста на вітальній картці
Мал.22. Інформаційна брошура про процес над учасниками повстання
Мал.23. Медаль - відзнака
Мал.24.Свято-Миколаївська церква, вигляд збоку
Мал. 25. Свято — Миколаївська церква, центральний вигляд
Додаток 3
Додаткова інформація:
Автостанція м. Вилкове: +38 048 433 19 96;
Таксі: +38 048 436 10 10;
Таксі " Дельта"; +38 096 490 96 08;
Розклад руху автобусів Вилкове, Одеса, Київ:
Київ- Вилкове:
19:00 Київ - Кілія через Одесу та Вилкове. Прибуття у Вилково орієнтовно в 7:00.
Автовокзал Київ- Центральний: +38 044 527 99 86 , +38 044 525 57 74.
Одеса- Вилкове:
6:25 Одеса - Вилкове (відправлення з автовокзалу "Привоз" );
12:00 Херсон - Вилково через Одесу (що проходить ) (відправлення з Центрального автовокзалу);
16:40 Одеса - Вилкове (відправлення з автовокзалу "Привоз" );
16:50 Одеса - Вилкове (відправлення з Центрального автовокзалу);
18:30 Одеса - Кілія через Вилкове (відправлення з автовокзалу "Привоз" );
1:00 Київ - Кілія через Вилкове (відправлення з автовокзалу "Привоз" ).
Автостанція Одеса- Центральна : +38 048 721 63 54 , +38 048 721 15 80
Автостанція Одеса- Привоз : +38 048 777 74 81 , +38 048 777 74 82.
Вилкове -Одеса:
6:00 Вилкове - Одеса
7:50 Вилкове - Херсон через Одесу
11:50 Вилкове - Одеса
15:00 Вилкове - Одеса
17:45 Кілія - Київ через Одесу (що проходить )
Вилкове -Київ:
17:45 Кілія - Київ через Вилкове та Одесу ( прибуття до Києва орієнтовно о 6:00 на центральний автовокзал "Московський" ).
Додаток 4
Картка пробної екскурсії №1
Рошак Ольга:
1. Назва екскурсії :«Відкрий для себе Вилкове».
2. Вид екскурсії: екскурсійно — пізнавальна.
3.Тривалість екскурсії: близько 10 годин.
4. Зміст екскурсії: відповідність поставленій меті, повнота викладеного матеріалу, відповідність загального та місцевого матеріалу, узагальнення по підтемам:
екскурсія досить цікава, своїй меті відповідає, проте для більш повного знайомста із містом та заповідником було б краще розділити екскурсію на 2 дні.
5. Методика проведення екскурсії: структура екскурсії ( вступ, основна частина, закінчення ), вміння правильно розприділити час на об'єкти та підтеми, контакт екскурсовода з групою, логічні переходи, методичні екскурсійні прийоми показу та розповіді,наглядні приклади, використані в екскурсії:
хотілось би більше провести час у краєзнавчому музей, так як там була цікава виставка і хотілось би мати якийсь особистий час для знайомства з експозицією. Не було логічного завершення.
6. Техніка проведення екскурсії: вибір місця для огляду об'єкта, розташування групи щодо об'єкта, використання мікрофону, відповіді на запитання, контакт екскурсовода з водієм автобуса:
об'єкти були зручно разташовані, не дуже далеко один від одного, можна сказати компактно, усе було гарно видно.
7. Культура мовлення екскурсовода: грамотність, точність, дохідність, образність, емоційність:
хотілось би щоб екскурсовод розповідав про об'єкти із більшою емоційністю.
8. Висновки за прослуховуванням: відповідність змісту екскурсії контрольному тексту бюро, оцінка екскурсії в цілому:
екскурсія була цікава, із задоволенням слухала екскурсовода, вміло підібрані об'єкти та вдало розташовані у маршруті екскурсії.
9. Поради екскурсоводу:
я б порадила не поспішати, я розумію, чому все так було, адже за один день ми мали оглянути і місто і заповідник, тому варто було б розділити екскурсію на два дні.
Карточка пробної екскурсії № 2
Калінчук Тетяна:
1. Назва екскурсії :«Відкрий для себе Вилкове».
2. Вид екскурсії: екскурсійно — пізнавальна.
3.Тривалість екскурсії: близько 10 годин.
4. Зміст екскурсії: відповідність поставленій меті, повнота викладеного матеріалу,відповідність загального та місцевого матеріалу, узагальнення по підтемам:
сподобалась мета, в рамках чого і було цікаво слухати екскурсію, проте відчувалось, що екскурсовод досить молодий і не має досвіду.
5. Методика проведення екскурсії: структура екскурсії ( вступ, основна частина, закінчення ), вміння правильно розприділити час на об'єкти та підтеми, контакт екскурсовода з групою, логічні переходи, методичні екскурсійні прийоми показу та розповіді,наглядні приклади, використані в екскурсії:
біля деяких об'єктів екскурсовод давала більше інформації, аніж біля інших, врато було б рівномірно розприділити увагу між усіма об'єктами.
6. Техніка проведення екскурсії: вибір місця для огляду об'єкта, розташування групи щодо об'єкта, використання мікрофону, відповідді на запитання, контакт екскурсовода з водієм автобуса:
відповідала з невпевненістю на запитання групи.
7. Культура мовлення екскурсовода: грамотність, точність, дохідність, образність, емоційність:
в принципі розповідь була доступною і все було зрозумілим.
8. Висновки за прослуховуванням: відповідність змісту екскурсії контрольному тексту бюро, оцінка екскурсії в цілому:
вразило місто своєю незвичайністю, було ціково слухати інформацію про об'єкти.
9. Поради екскурсоводу:
порадила б бути більш впевненою у собі, адже інформація була цікавою і не розгублюватись при запитаннях.
Додаток 5
Рекламна візитка
