27. Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Та зміни у суспільних відносинах.

Головними причинами визвольної війни були: Релігійний гніт - наступ католицтва і уніанства, утиски православ'я, конфіскація церковного майна, земель та ін. Національний гніт - обмеження українців в правах займати державні посади, вести торгівлю, оголошення українців людьми нижчого гатунку і неповноцінними, полонізація, заборона української мови. Соціальний гніт - посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків та орендаторів - євреїв, насильство польської адміністрації над міщанами та українською шляхтою, утиски козацтва та православного духовенства. По своєму характеру війна 1648-1654 рр. була: національно-визвольною — спрямованою проти панування Речі Посполитої; антифеодальною - спрямованою проти феодально-кріпостного гніту. Головними рушійними силами були козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства та шляхти. В сучасній історичній літературі немає єдиної думки щодо питання типології та періодизації боротьби, що розпочалася в 1648 р. Ця подія трактується як "повстання", "війна" та "революція". Ця розбіжність у термінології пояснюється тим, що народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло в визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію. Спираючись на широку джерельну базу, на дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, можна виділити п'ять періодів перебігу національно-визвольної війни: Перший (лютий 1648 р. - червень 1652 р.) - період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення селянської війни. Другий (червень 1652 р. - серпень 1657 р.) - період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України. Третій (вересень 1657 р. - червень 1663 р.) - період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і привела до розколу козацької України на два гетьманства - Правобережне і Лівобережне. Четвертий (липень 1663-1668 рр.) - період боротьби національно-патріотичних сил за роз’єднання України в умовах прагнення польського й російського урядів поділити українську державу. П'ятий (липень 1668р. - вересень 1676 р.) - період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі. 28. Основні етапи формування (юридичного закріплення) української національної державності в ході Визвольної війни середини XVII ст.

Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-виз­вольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем - коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений націо­нальної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання - створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільс­тва в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Поспо­литої.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та ук­раїнська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівс­тво із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польсько­го короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Національно-визвольна війна продовжувалася тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв’язку з цим і досі залишається дискусійним питання про її хронологічні межі та періодизації. Зокрема, тривалий час було дискусійним питання про закінчення визвольної війни. Радянська історіографія пов’язувала її закінчення з 1654 р., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком “возз’єднання”, у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній наукові і навчальній літературі переважає думка, що її закінчення слід пов’язувати зі смертю Б.Хмельницького 1657 р. Однак на думку В.Смолія та В.Степанкова визвольні змагання українського народу після цієї події не припинилися, а лише стали менш масштабними, змінили свій характер, перерісши у національну революцію, яка закінчилася після падіння гетьмана П.Дорошенка 1676 р.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

І етап (лютий 1648 – серпень 1657 р.) – найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби.

ІІ етап (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

ІІІ етап (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання Української держави.