15. Кримінальне право в Києво-Руській державі за «Руською Правдою».

Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. Об'єктами злочину були особистість і майно. Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (вийняти з піхв меч) і закінчений злочин. Руська правда мала уявлення про перевищення меж необхідного захисту (якщо злодія вб'ють після його затримання). До пом'якшуючих обставин закон відносив стан сп'яніння, до обтяжуючих—корисливий умисел. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство.

Із самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілей. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом.

Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала такі види злочинів:

— злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні ушкодження, побої, образа словом;

— майнові злочини, якими вважалися: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.

16. Природа Литовсько-Руської держави. Особливості литов­ського проникнення в Україні.

Саме Литві вдалося приєднати до себе практично всі українські землі. Період перебування українських земель у складі Литовського князівства прийнято називати в історичній літературі Русько-литовським періодом. У цілому цей період не можна оцінювати однозначно, з огляду на те, що в різні часи політика Литви щодо українських земель була неоднаковою. З огляду на це сучасні історики виділяють всередині Русько-Литовського періоду окремі етапи:

I етап - "оксамитове" литовське проникнення (1340- 1363 рр.).

Взагалі, коли мова йде про Литву, то в історичній літературі не прийнято використовувати такі терміни як "захоплення", "завоювання" (не враховуючи радянської історіографії). Процес збирання українських земель Литвою дослідники частіше називають "проникнення", "включення", "приєднання" з огляду на те, що дії литовців на теренах України ніколи не мали характеру експансії, схожої, наприклад, на завоювання монголів. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалося переважно між Литвою та іншими претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або підтримувало литовців. Причини такої підтримки полягали в тому, що, з одного боку, політика Литви була м'якішою в порівнянні з Польщею, а з іншого - вона допомагала Руським князівствам у боротьбі проти Золотої Орди.

Внаслідок перемоги об'єднаних українсько-литовських сил над золотоординцями в битві біля річки Сині Води в 1362 р. (за деякими джерелами 1363 р.) до складу Литовського князівства відійшли Київщина, Черніговщина та Поділля. Приєднавши ці величезні території, Литва стала найбільшою державою в Європі і стала називатися Великим Литовським князівством.