9.3. Методи управління діяльністю підприємства

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу або особи. Для цього необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти називаються методами управління.

Методи управління — це способи і прийоми впливу суб'єкта управління на об'єкт управління для досягнення визначених цілей його діяльності. Поняття «функції» і «методи» управління взаємопов'язані між собою, проте розрізняються за тим, яку роль вони виконують в управлінні. Функція — це категорія, яка відповідає на запитання «що необхідно зробити, щоб управляти?», тоді як методи дають відповідь на запитання «як слід впливати, щоб успішно управляти, за допомогою чого?».

Управління підприємством спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім, матеріальних. Тому основною ознакою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності людини можна поділити на:

1. матеріальні, які ґрунтуються на майнових та економічних інтересах;

2. соціально-психологічні, які випливають із усвідомлення працівником важливості міжособистісних стосунків і зв'язків та соціальних процесів, що виникають у трудових колективах;

3. мотиви примусового характеру, які виникають унаслідок визнання підлеглим права керівника віддавати накази і свого обов'язку йому підкорятися.

Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та адміністративні методи управління.

Методи управління можна також класифікувати за напрямом впливу на керований об'єкт. За цією ознакою розрізняють методи прямого впливу (накази, розпорядження, інструкції, тарифи тощо) і методи опосередкованого (непрямого) впливу (методи під­бору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо).

Економічні методи управління — це сукупність способів впливу на об'єкт управління шляхом створення економічних умов, які спонукають працівників підприємства діяти у визначеному напрямі і досягати поставлених перед ними завдань. Інакше кажучи, економічні методи — це ті, що реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (або будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного компонента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту полягає у:

• формуванні системи оподаткування суб'єктів господарювання;

• визначенні амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних активів підприємства;

• формуванні і здійсненні митної політики;

• встановленні державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій тощо.

Другий аспект економічних методів управління пов'язаний з використанням різноманітних економічних важелів, таких як економічне стимулювання, фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо на самому підприємстві.

Економічні стимули належать до найефективніших чинників, що зумовлюють поведінку індивідів, сприяють гармонізації колективних, групових та індивідуальних інтересів. Ґрунтуючись на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій, дивідендів, дотацій, компенсацій, пільг тощо), економічні стимули є найдієвішими способами впливу на працівників підприємства. Будь-які економічні стимули повинні бути обґрунтованими, тобто реально спрямованими на задоволення потреб працівників, враховувати їхні здібності та внесок у загальний трудовий процес. При їх встановленні необхідно дотримуватися принципу справедливості.

Шляхом матеріальної заінтересованості економічні методи стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. На об'єкт управління вони можуть діяти як прямо, так і опосередковано.

Соціально-психологічні методи управління — це сукупність способів впливу на міжособистісні стосунки і зв'язки, психологічні відносини і соціальні процеси, що складаються у трудових колективах з метою максимально повного використання потенціалу працівників.

Ґрунтуючись на моральних стимулах до праці, соціально-психологічні методи управління впливають на особу за допомогою специфічних психологічних прийомів (власний приклад, авторитет) з метою перетворення адміністративного завдання на внутрішньо усвідомлену потребу людини. Ці методи використовують з метою підвищення ініціативності та виробничої активності працівників підприємства, створення відповідних соціально-психологічних умов їх діяльності. Вони спрямовані на дотримання принципу психофізіологічної сумісності в колективі, формування сприятливого морально-психологічного клімату, виховання почуття взаємодопомоги та колективізму.

До основних соціально-психологічних методів управління належать:

• соціальні плани — передбачають створення сприятливих умов праці, забезпечення відпочинку, організацію побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо;

• моральні стимули — впливають на особу через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо;

• методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в них — забезпечують вплив на засадах добору членів колективів за особливостями характерів, стажем роботи, призначення їх на відповідні робочі місця тощо.

Застосування соціально-психологічних методів є надзвичайно складною і «тонкою» справою, яка часто пов'язана з невизначеністю кінцевого результату. При цьому роль соціально-психологічних методів управління в сучасних умовах постійно зростає.

Адміністративні методи управління — це сукупність способів впливу на об'єкт управління, що ґрунтуються на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівника. Виконання тієї самої роботи можливе за різних організаційних умов: жорсткого регламентування, гнучкого реагування, встановлення допустимих меж діяльності тощо. У визначенні найдієвішого для певних умов типу організаційного впливу на колектив, який забезпечує ефективне і якісне виконання робіт, і знаходять свій прояв адміністративні методи управління.

Адміністративні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, що і зумовлює такі їх особливості. По-перше, вони є методами переважно прямого впливу, тобто чітко орієнтовані на конкретних виконавців. По-друге, передбачувані ними заходи є обов'язковими для виконання. По-третє, вони юридично закріплюють у правових документах підприємства (статут, наказ, положення про відділ тощо) або формалізують в усному розпорядженні способи впливу на керовану підсистему економічних і соціально-психологічних методів управління. Разом з тим недоліки адміністративних методів управління полягають в їх орієнтації на досягнення заданої результативності, а не на її зростання, заохочування виконання, а не ініціативи.

У складі адміністративних методів управління виокремлюють методи організаційного, розпорядчого і дисциплінарного впливу. Організаційний вплив полягає у встановленні й удосконалюванні організаційних зв'язків між елементами керованої і керуючої підсистем підприємства. Об'єктами організаційного впливу можуть бути як елементи керованої підсистеми (виробничі процеси, предмети і засоби праці тощо), так і елементи керуючої підсистеми (апарат управління), як процеси безпосереднього виготовлення продукції, так і процеси управління підприємством, включаючи організацію праці виробничого й управлінського персоналу. До методів організаційного впливу, які реалізуються через документи тривалої дії, належать:

• організаційне регламентування — розроблення і реалізація організаційних документів, що визначають зміст і порядок організаційної діяльності (статут, положення про відділи, посадові інструкції, схеми, графіки тощо);

• організаційне нормування — розроблення і реалізація норм і нормативів, за допомогою яких встановлюються межі діяльності структурних підрозділів, посадових осіб і окремих виконавців (нормативи чисельності робітників і службовців, норми часу, штатний розклад, правила внутрішнього трудового розпорядку, правила прийому, звільнення, переходу на іншу роботу тощо);

• організаційне інструктування — роз'яснення правил внутрішнього трудо-вого розпорядку, ознайомлення з умовами і правилами роботи, порядком її виконання, можливими труднощами і шляхами їх подолання, консультування з виконання тих чи інших операцій (інструкції, правила, рекомендації, методичні вказівки тощо).

За допомогою адміністративних актів (статутів, положень, правил, інструкцій тощо) формується структура підприємства та ієрархія управління, регламентуються взаємозв'язки між структурними підрозділами, закріплюються і чітко розподіляються обов'язки, права і відповідальність між виконавцями, встановлюються процедури управління, форми документів тощо.

Розпорядчий вплив — це форма оперативної організаційної діяльності, що має на меті конкретизацію завдань для виконавців та ліквідацію відхилень, що виникають у структурі або в процесах функціонування підприємства. Розпорядчі методи можна класифікувати за низкою ознак: за рівнем управління; формою впливу (наказ, розпорядження, вказівка); формою передання розпорядження (документальна, усна).

Дисциплінарний вплив спрямований на підтримку стійкості організаційних зв'язків. Дисципліна — це обов'язкове для кожного працівника підприємства дотримання встановлених законів, правил, регламентів, режимів, порядку, договірних відносин і зобов'язань. Дисциплінарний вплив реалізується у конкретних ситуаціях через зауваження, догани, переміщення посадових осіб, звільнення тощо.

Способи організаційного, розпорядчого і дисциплінарного впливу взаємозалежні, використовуються одночасно і доповнюють один одного.

Економічні, соціально-психологічні та адміністративні методи управління розрізняються за природою свого походження, але всі вони органічно взаємопов'язані й використовуються одночасно. Адміністративні методи створюють передумови для використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють адміністративні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління підприємством.