1.3 Гідрологічні умови

Територією області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі річки належать до басейну Дніпра. Найбільші за довжиною річки в межах області:Тетерів — 247 км, Случ (притока Горині) — 194 км, Ірпінь — 174 км, Уж — 159 км, Ірша — 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільші з них — Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловецьке — розташовані в басейні річки Уборть.

1.4. Інженерно-геологічні та гідрологічні умови

Житомирська область розташована в межах північної частини Українського щита.

Основною особливістю геологічної будови є неглибоке залягання метаморфічних і магматичних порід докембрійського фундаменту, які виступають на поверхню в долинах численних річок. Потужність покриву осадових порід збільшується у зниженнях рельєфу фундаменту і зменшується на підвищеннях. Є також родовища фосфоритів, вапняків, мергелів, трепелу, крейди, гіпсу, різних глин і піску. Паливні ресурси обмежені (буре вугілля, торф) і мають місцеве значення. До­кембрійські породи кристаліч­ного фундаменту Українського щита залягають поблизу земної поверхні під малопотужним чохлом антропогенових від­кладів, у зниженнях поверхні фундаменту розвинута також кора вивітрювання та палеогенові й неогенові піщано-глинисті породи. Верхню частину осадової товщі складають піщаноглинисті породи неогенового віку і антропогенові відклади (у долинах річок – алювіальні, на вододілах - леси).

2.Проектні заходи

2.1.Проектування дороги в планi

Поздовжня вiсь автомобiльної дороги, яка прокладена на поверхнi землi називається трасою. Планом траси називають проекцiю траси на горизонтальну площину, яка складається з вiдрiзкiв прямих лiнiй, з’єднаних мiж собою кривими, якi проектують для забезпечення плавного переходу автомобiля, а також для кращого поєднання дороги з мiсцевим ландшафтом.

Вибiр положення траси є одним з найважливiших моментiв проектування дороги. Вiд положення траси залежить зручнiсть руху по дорозi, обсяг робiт при будiвництвi, розмiр затрат на утримання дороги в процесi її експлуатацiї. Вибiр траси найбiльш пов’язаний з органiзацiєю сiльськогосподарських територiй.

Напрям дороги визначається на основі економічних обстежень і задається опорними точками: початком і кінцем траси, а також проміжними точками, через які повинна пройти траса. На прокладання траси між опорними точками впливають природні умови (рельєф, грунти). Остаточний варіант приймається на основі техніко-економічної оцінки.

Місце положення траси між контрольними точками вибирається з таким розрахунком, щоб шлях був по можливості найкоротшим, а затрати на будівництво дороги – найменшими, при цьому повинні витримуватися встановлені для відповідної категорії дороги технічні нормативи: повздовжній ухил, радіуси кривих в плані, крок проектування, що забезпечує необхідні умови руху автомобілів по дорозі.

Найкоротша віддаль між опорними точками називається повітряною прямою. Відношення фактичної довжини траси до повітряної прямої між даними точками називається коефіцієнтом подовження траси.

Необхідна задача при виборі траси – це доцільність, чи недоцільність обходу перешкод (контурних, висотних та лінійних), які зустрічаються на повітряній прямій між опорними точками.

При курсовому проектуванні: на топографічній карті намічають варіанти траси між заданими пунктами А і В завдовжки не менше 300 м, прокладають вісь траси. Вісь майбутньої споруди – дороги – повинна йти не по ламаній, а по плавних заокругленнях, тому в місцях повороту траси її прокладають по кривих. Найпростішим видом кривих є кругова крива.

Точки дотику прямих ліній осі траси з кривою називають початком кривої (ПК) і кінцем кривої (КК). Точку перетину кривої з бісектрисою кута називають серединою кривої (СК). Ці три точки називаються головними точками кривої. Для знаходження головних точок кривої потрібно знати такі елементи:

1.кут повороту траси “α”- кут відхилення траси від попереднього напрямку. Його визначають як доповнення кута повороту траси від 180˚.

2.Радіус кривої R, який визначається будівельними нормами і правилами залежно від характеру споруди, місцевості і кута повороту. За кутом повороту і радіусом кривої визначають такі елементи:

Т = R tg – довжина дотичної – тангенс;

К = R – довжина кривої від ПК до КК;

Б = R (sec – 1) – довжина бісектриси від вершини кута до СК;

Д = 2 Т – К – домір.

За визначеними елементами для обох варіантів траси я знаходив пікетажне найменування головних точок кривої використовуючи наступні формули:

ПК = ВКП – Т ПК = ПК3+30,00 – 115,47 = ПК2+14,53

КК = ПК + К КК = ПК2+14,53 + 209,33 = ПК4+23,86

СК = ПК + 0,5 К СК = ПК2+14,53 + 0,5*209,33 = ПК3+19,5

Контроль: КК = ВКП + Т –Д, КК = ПК3+30,00 + 115,47 – 21,61 = ПК4+23,86,

де ВКП – це пікетажне найменування вершини кута повороту.

Результати обчислень заносимо у відомість подану нище. У цій же відомості вказуються відстані між ВКП, довжини прямих вставок по трасі, які вимірюються на плані. Румб першої прямої вставки теж вимірюється транспортиром на плані, а всіх наступних – обчислюється.

Таблиця 1. Відомість кутів поворотів прямих і кривих ділянок траси

№ кута повороту

Величина кута

Пiкетажне найменування

Елементи кривої

Вiд- станi мiж ВКП

Довжи-на прямих вставок, м

Румби лiнiй,º

влiво

впра-во

ВКП

ПК

КК

R

Т

К

Б

Д

ПК2+14,53

200

209,33

21,61

0

ПдЗ: 80º

1

60˚

ПК3+30,00

ПК4+23,86

115,47

30,95

0

ПнЗ: 40º

Після проведення розрахунків виконав креслення плану (Генерального плану), де показав відповідну для категорії Iс ширину земляного полотна, водовідведення, а також положення поперечників, робочих ділянок. Креслення виконуємо у масштабі 1:1000 з усіма надписами.