7. Право на авторське ім'я

Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося в разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніму.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікуван­ня творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються у послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора зазначається його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особ­ливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом мо­же бути обмеженим. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або має образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, який явно вводить пуб­ліку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізоване шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). В такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існу­ючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і слов­никах. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я.

8. Право на винагороду

Автор або правовласник має право на справедливу винагороду за будь-яке використання твору. Законом передбачена можливість використання твору без дозволу автора, але з виплатою йому винагороди.

Конституція України гарантує свободу творчості і захист інтелектуальної власності громадянина, а також його право на результати творчої діяльності. До таких результатів, безумовно належить і розмір авторської винагороди, що визначає як рівень оцінки твору з боку суспільства, так і рівень життя самого автора.

На належності автору майнових прав на твір базується і право автора вимагати винагороди за використання твору. Право автора на винагороду за використання його твору зафіксоване і в Цивільному кодексі України .

Закон «Про авторське право...» визначає наступні форми винагород:

• одноразовий (паушальний) платіж;

• роялті (відрахування за кожний проданий екземпляр або за кожне використання твору);

• комбіновані платежі.

Розміри і порядок виплати авторської винагороди фіксуються в авторському договорі. При цьому ставки авторської винагороди не повинні бути нижчими, ніж ставки, передбачені в Постанові №72.

Наприклад, за публічне виконання літературної п’єси для дітей в прозі роялті (нараховується як % від суми валового збору, що надходить від продажу білетів або від загальної суми витрат на проведення заходу, під час якого використовується твір) дорівнює 8%, з них 4% - автору п’єси, 1% - режисеру – постановнику, 3% - художнику-сценографу і художнику по костюмам; опера – 11%, балет – 12,5% та інше).

Загальновідомо, що саме термін роялті зазвичай пов’язують з платежами за використання інтелектуальної власності. Роялті – це періодична виплата ліцензійної винагороди в розмірі та з інтервалом, передбаченими ліцензійною угодою. Ліцензійні виплати можуть здійснюватись: як відрахування від вартості творів за ліцензією продукції; у формі відсотків від суми обігу щодо продажів або від суми прибутку; як збір від одиниці виготовлюваної за ліцензією продукції. Ставка роялті морже нараховуватися від різних розрахункових баз. В свою чергу, паушальний платіж надається як разова винагорода за використання об’єкту інтелектуальної власності, незалежно від отримання користувачем економічного ефекту від такого використання.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.