18 Скоромахи київської русі

Скоморóхи, професійні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор.Репертуар скоморохів складався з жартівливих пісень, п'єсок, соціальних сатир («глум»), виконуваних в масках і «платті скомороха» під акомпанемент гудка, гусель, балалайки, домри, волинки, бубна. За кожним персонажем був закріплений певний характер і маска, які не змінювалися роками.

Скоморохи були також при дворах князів і вельмож. Вони прославляли земні радощі, протиставляючи їх православній аскезі, чим викликали вороже ставлення до себе церковної і світської влади. Деякі традиції Скоморохів перебрали придворні блазні, штукарі на дворах вельмож. У кінці 16 століття мистецтво скоморохів проникло у вистави церковно-шкільного театру, а далі розвивалося в балаганах, лялькових та інших театрах. Деякі дослідники вказують на вплив мистецтва скоморохів на такі явища, як гуртки колядників (в Україні) та волочебників (в Білорусі), а також на лірничу традицію та на «троїстих музик» У 18 ст. запровадження західноєвропейських театральних традицій витіснило скоморохів на узбіччя тогочасної культури і спричинило його занепад як культурного явища.

19 Музичні інструменти київської русі

До складу цих музичних інструментів належали:

1. струнні інструменти - гусла (цимбали), гудок (смик), ліра, лютня, кобза, ребек, бандура, торбан, скрипка;

2. ударні інструменти - бубон, тарілки, литаври;

3. духові інструменти - труба, дудка (сопілка), дуда (волинка), ріг, ріжок, кугикли ("флейта Пана"), трембіта.

Найдавнішим письмовим свідченням про музику у східних слов'ян є повідомлення візантійського історика Феофілакта Симокатта (1-а пол. VII ст.) про те, що греки в 583 р. захопили трьох слов'ян з музичними інструментами. Феофілакт називає їх "лірами", історики вважають, що це були гусла. А найдавніша відома (поки що) археологічна знахідка із зображенням давнього українського танцюриста - з вусами, у вишитій сорочці - належить до VI ст. (срібна позолочена фігура, с. Мартинівка поблизу Канева - фото 1). Про багату музичну культуру періоду Київської Русі образно розповідає нам знаменита фреска ХІ ст. "Скоморохи" Софії Київської, на якій зображено велику групу музикантів - цілий оркестр, - що грають на струнних, ударних та духових інструментах. З правого боку бачимо музиканта, який грає на гуслах, за ним стоїть музикант, що грає на кобзі. Зверху зображені флейтисти і музикант із тарілками. На передньому плані двоє скоморохів танцюють. Ще правіше зображено двох акробатів. У лівій частині композиції збереглося єдине відоме й унікальне у давньоукраїнському мистецтві зображення повітряного органа. Тут видно установку з органними трубами, праворуч - органіста, що натискує руками на клавіші, ліворуч - двох скоморохів, котрі нагнітають повітря в органні труби за допомогою ножних міхів

20 Княжий театр

У добу Київської Русі світське театральне мистецтво найповніше втілювалося в обрядовому й княжому театрі. Проте якщо обрядовий театр вважався елементом народної культури, то княжий належав до культури елітарної.

Основою княжого театру була величальна пісня, що складалася з речитативу та величання. До репертуару княжого театру входили драматичні поеми, які розігрувалися під супровід музичних інструментів. Театральні дійства були присвячені мотивам захисту рідної землі, служби князю, лицарської честі. Із занепадом Київської Русі образи персонажів княжого театру перейшли до народного театрального мистецтва.

Першими професійними акторами в Київській Русі вважають скоморохів. Саме інтерес знатних осіб до їхнього мистецтва зумовив виникнення середньовічного світського театру на Русі. Про шанування скоморохів у світській культурі Київської Русі свідчать фрески Софійського собору — зображення музикантів-акторів у сценах княжого побуту.

Зображення музик і танцюристів на фресках Софійського собору в Києві та музичні інструменти часів Київської Русі.

21 Імена періоду київської русі джерела

• Іпатіївський список

• Лаврентіївський літопис

• Новгородський перший літопис

• Галицько-Волинський літопис

• Київський літопис

• Повість врем'яних літ

22 Найдавніші книги київської русі

Найдавнішими рукописними пам'ятками є Остромирове Євангеліє, Початковий літопис, «Повість временних літ», «Київський літопис», «Поученіє Володимира Мономаха», «Слово о законе и благодати» Іларіона, а також «Слово о полку Ігоревім».

Основою мови Київської Русі була жива давньоруська мова.Усі ці твори є гідним внеском у скарбницю світової духовної культури.

23 Оформлення книг і зберігання у київській русі

У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини XVI ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції. Ці напрями в оформленні української рукописної книги згодом набули широкого розвитку, збагатились елементами народного вжиткового мистецтва і народного малювання. З другої пол. XVII-XVIII ст. виробництво рукописних книг в Україні поступово занепало і замінилося книгодрукуванням. Хоча книги, переписані від руки, продовжували з’являтися і у XVIII, і навіть XIX ст., проте це явище не мало вже масового характеру.

24 Причини розпаду київської русі

25 Піднесення ремісництва і декоративно-ужиткового мистецкта київської русі

Розвиток торгівельно-грошових відносин сприяв кількісному зростанню ремісників, поселенню їх в містах та невеличких містечках. Вже за часів Київської Русі виділилися три основні категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. Сільські ремісники обслуговували певну територіальну групу сільського населення (наприклад, ковальські, кушнірські ремесла). Вотчинні ремісники феодально залежали від поміщиків, князів, бояр, монастирів, їхня праця була примусовою. У містах, містечках поселялись ремісники, що виготовляли вироби на замовлення, на ринок. Вони мали кращі умови праці, були кваліфікованішими. Як сільське, так і міське ремесло поєднувалось із землеробством. Зростання міст, розвиток торговельно-виробничих відносин стали тими важливими факторами, котрі активізували процеси відокремлення ремесла від сільського господарства, сприяли поглибленню професійної майстерності ремісників, збільшенню кількості ремісничих спеціальностей. Розвиток товарного обміну привів до того, що виготовлення виробів на продаж стало основним заняттям окремих ремісників, посилилися процеси відокремлення ремесла від землеробства. На основі домашніх ремесел виникли ремісничі організації. Натуральне господарство, вузькість внутрішнього ринку, утиски з боку .державної адміністрації зумовили необхідність єднання міських ремісників. В XI—XII ст. в містах Західної Європи, а також Київської Русі поступово виникали і поширювалися їхні корпорації — цехи. Вони об'єднували майстрів однієї чи кількох спеціальностей з метою захисту їхніх інтересів від дрібних виробників. Конкретно-історичні умови позначилися на специфіці цехів, що утворювались на Україні. Тут цехова система виробництва поширилась у XIV—XV ст. У Києві існували цехи ковалів, золотарів, кравців, кушнірів, шевців.

26 Освітні і наукові центри галицько- волинського князівства

Перша в Україні вища школа була відкрита в 1577 р. і називалась "Острозька академія".Київ, острог ,чернігів, харків.

27 Типи шкіл в галицько волинському князівстві

У Галицько-Волинському князівстві остаточно визначився тип елементарної приватної школи-дяківки.Школи-дяківки здебільшого обмежувалися навчанням читати та азбукою-границею з 34 букв алфавіту — перший ступінь і читанням молитовника або Псалтиря — другий ступінь. У деяких школах вчили писати й рахувати. Дитина в міру своїх здібностей опановувала навчання на одному або й на всіх ступенях. Батьки сплачували за кожний ступінь навчання окремо.

Іноземці, які постійно перебували в Галицько-Волинському князівстві, мали свої школи. Купці німецького походження організували пер шу посполиту (народну) школу у Львові.