74 Здобутки українського мистецтва другої половини 20 століття

Україна опинилась в епіцентрі другої світової війни, стала театром воєнних дій, ареною жорстоких боїв, зазнала тяжких людських і матеріальних втрат. Їй довелося пережити розруху і повоєнну відбудову, "холодну війну" і репресії тоталітарного режиму, розвінчання культу особи і хрущовську "відлигу", роки застою і часи перебудови, трагедію Чорнобиля і розпад колись єдиної держави.

Кожен з цих етапів був важким випробуванням для українського народу, вимагав граничного напруження всіх його фізичних і духовних сил, енергії та волі. Внутрішньо суперечлива, неймовірно складна епоха потребує об'єктивних, виважених оцінок, уникнення одномірних і категоричних суджень, безапеляційних висновків.

Безсумнівно, обмеженою, багато в чому формальною була державність України, та саме в її межах завершилось об'єднання українських земель. Країна терпіла великі матеріальні нестатки, але високо піднесла жагу знань, авторитет книги, престиж освіти. У системі тодішніх духовних цінностей формувались як ідейні прибічники існуючої системи, так і її опоненти. В художній культурі доби траплялися кар'єристи і працювали справжні митці. Була миттєвість кон'юнктурного твору і була висока цінність мистецтва. Життя складніше й багатше за змістом від будь-якої оціночної формули про нього.

У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеологічної непримиренності постійних переслідувань інакомислячих. Великоруський шовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі.

Український живопис 60-80 рр. 20 ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 ст., пропагандизмом і догматичністю.

Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.

У 80-их роках з'являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарові.

У 1951 та 1960 рр. український театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва у Москві. Київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав.

Значною подією в культурному житті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

Протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.

75 Досягнення науки та освіти в Україні 20 століття

Освіта

Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. Активно діяло добровільне товариство «Геть неписьменність!», до початку 1930 року в Україні було близько 30 тисяч пунктів ліквідації неписьменності з контингентом 1,6 мільйона учнів. Відразу після закінчення війни робилися енергійні заходи з подолання безпритульності. Широку популярність отримали досвід та ідеї педагога А. Макаренка.

У 1923—1924 роках зростали асигнування держави на освіту, що сприяло розширенню шкільної мережі. Тоді в Україні працювало майже 16 тисяч початкових і семирічних шкіл, в яких навчалося понад 1,5 мільйона учнів. У 1926—1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл —фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в школах фабрично-заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Трохи раніше були організовані трирічні загальноосвітні школи сільської молоді. У цих школах загальна освіта в обсязі програми 5—7 класів поєднувалася з теоретичним і практичним вивченням сільського господарства. У 1934 році для всього СРСР було встановлено декілька типів шкіл: початкова (1—4 класи), семирічна (1—7 класів) і середня (десятирічна). Була введена обов'язкова початкова освіта.

В Україні розвивалася і середня спеціальна освіта (професійні училища і технікум). Якщо в 1927 році середніх спеціальних навчальних закладів було 158, в яких навчалася понад 31 тисяча чоловік, то в 1940 р. їх було 590 з числом учнів майже 400 тисяч.

Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала не тільки за рахунок випускників шкіл, але і за рахунок підготовчих курсів, відкритих в 1919 році,робітничих факультетів, заснованих в 1921 році. Університети були реорганізовані в інститути народної освіти медичного, технічного, фізичного, агрономічного, педагогічного профілю. Більшість студентів складали діти робітників та селян. Великими центрами освіти традиційно були Київ, Харків, Одеса,Дніпропетровськ, де в 1933 році відновили університети. У 1938 році в Україні було майже 130 вишів з кількістю студентів 124 тисячі. Серед нових вишів бувДонецький індустріальний, утворений за рахунок злиття в 1935 році гірничого і металургійного інститутів, Донецький медичний інститут.

Наука

Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математикМ. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України.

Серед гуманітарних підрозділів Академії наук особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М. Грушевський, який в 1924 повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна», «Наукові збірники» історичної секції.

Медична наука в Україні розвивалася організаційно, якісно і кількісно. У 1921 році в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медицини з кабінетом профілактичної медицини. У 1929 році був заснований інститут мікробіології та епідеміології, в 1930 у Києві став працювати великий науковий центр з вивчення проблем патологічної фізіології. Великою популярністю, заслуженим світовим авторитетом користувалися терапевтичні школиМикола Стражеско (кардіологія, ревматизм, сепсис, клінічна гематологія), Ф. Яновського (туберкульоз, захворювання нирок), офтальмологічна школаВ. Філатова.

76 проблема збереження та розвиту традицій у сфері декоративного мистецтва

77 Вінниця як центр культури

На території нинішньої Вінниці знайдені предмети неоліту, поховання бронзи, поселення перших слов`ян.

Ці землі входили, після феодального роздроблення Київської Русі, до складу Галицько-Волинського князівства. З 1240 р. й на протязі більше ста років нинішня Вінниччина повністю залежала від Золотоординських ханів. Реальна влада Галича все менше поширювалась на колись найбільше європейське володіння до якого входили Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля та Брацлавщина.

В 1362 році литовський князь Ольгерд, після перемоги над татарами на річці Синюха (Сині Води), приєднує великі території України до Великого князівства Литовського. Новоприєднані території Ольгерд жалує своїм племінникам - Федору, Юрію, Олександру та Костянтину Коріатовичам, доручаючи їм ”городи Подільські умурувати”.

Федір Коріатович, на думку істориків, в 1363 році “умуровує” фортецю Вінниця. Правда перша фортеця була зовсім не мурованою, а дерев`яною. Розташована вона була на річці Буг, трохи нижче впадання у нього річки Віннички. Фортеця мала шість веж й гарнізон набраний з місцевих міщан.

Перша ж письмова згадка про Вінницю датується 1385 роком. Назву Вінниця пов`язують з вже згаданою річечкою; з древньослов`янським “въно” – посаг, придане; або з словом “вінниця” – винокурня. Якщо й справді назва нової фортеці була пов`язана з винокурнею, то Федір Коріатович збудував для тої винокурні непоганий захист. Вінниця на кінець XIV століття була одним з найбільш укріплених міст Брацлавщини. Вінниця будувалась, як фортеця для захисту краю від татарських набігів. Але під час польсько-литовської війни 1431 – 1433 років, вона добре послужила Литовському князівству. Хоча поляки й захопили Подільський край, проте середнє Побужжя (Брацлавщина) разом з Вінницею, залишилось за Литвою. В другій половині XV століття Вінниця мала власний магістрат, бургомістра, суд, війта, декілька цехів. Розташування недалеко від Кучминого шляху, дало поштовх для розвитку торгівлі. Звичайно, що активна торгівельна діяльність приваблювала не тільки купців з усієї Східної Європи, а й татар з Криму. Правда вони за придбані товари зазвичай не розплачувались, а просто спалювали торгові ряди а заодно й укріплення Вінниці. В XVІ столітті татарські набіги ще більше почастішали. В 1558 році у Вінниці зводиться новий замок. Він також був дерев`яний, проте деякий час служив надійним захистом для міщан і ремісників Вінниці. Після Люблінської унії між Литвою й Польщею, в 1569 році, Брацлавщина стає складовою частиною Речі Посполитої. В 1598 році Вінниця стає адміністративним центром Брацлавського воєводства. Місто бурхливо розвивається, забудовуються обидва береги Буга. Зводиться нова фортеця й чисельні адміністративні та культові споруди. З початку XVІІ століття Вінниця стає також крупним релігійним центром. В 1610 році будується єзуїтський монастир, в 1616 - православний чоловічий Преображенський монастир, в 1621 - домініканський, а в 1626 - православний жіночий Благовіщенський монастир.

Католики-монахи сусідствували у монастирському ансамблі, що дістав назву “Мури”. Вінниця до 1667 року перебувала у складі Гетьманщини як полкове місто. Але після Андрусівського перемир`я все Правобережжя України знову відходить до польської корони. Однак після невдалої війни з Туреччиною й втратою Кам`янецької фортеці Польща змушена була за Бучачським мирним договором віддати Туреччині велику частину Поділля, а також частину Брацлавщини та Київщини. В 1672-1699 роках Вінниця входила в підпорядковане Стамбулу Сарматське князівство. Панування Туреччини привело до знелюднення краю. Після повернення цих земель під владу Польщі, щоб заселити спустошені землі проводилась політика заохочування переселенців у вигляді звільнення від податків та виділення великих земельних угідь для обробітку. Народ поступово заселяв Вінниччину, оживала торгівля. Поверталась також на ці землі шляхта та католицьке духовенство. Українці, які звикли до відносної свободи вкрай негативно відносились до повернення шляхти. Це вилилось у так званий “гайдамацький рух”, який був характерним явищем для більшої частини XVІІІ століття. Але врешті решт Польща, з неабиякою допомогою Росії, змогла навести лад на своїх землях. Селян то Польща усмирила, але це настільки знесилило Польську державу, що вона вже не мала сил пручатися своєму розподілу між Росією, Австрією й Прусію. Польська держава зникає з Європейських карт більше ніж н століття. В 1923 році Вінниця стає окружним центром. А з введенням нового адміністративного поділу в СРСР (в 1932 році) місто стає центром Вінницької області. Під час Другої світової війни під Вінницею була збудована ставка Гітлера “Вервольф”, але це тема для окремої сторінки. Після другого поділу Польщі в 1793 році, Брацлавщина та Поділля відходить до Російської імперії. Була утворена Подільська губернія, до складу якої входить й Брацлавщина. Столицею призначають місто Кам`янець. Вінниця в 1797 році стає повітовим центром Подільської губернії.