2. Вправа 429 за зб. Доленко м.Т. Сучасна українська мова.

Запишіть вигуки у дві групи: емоційні вигуки та вигуки, що виражають волевиявлення.

Годі! Цс-с! Гайда! О! Ой! Леле! Ах! Цабе! Гей! Марш! Ух! Агей! О-ох! Тьху! Ех! Нумо! Цур! Фу! Геть!

Відповідь

Емоційні вигуки: Цс-с! О! Ой! Ах! Гей! Ух! О-ох! Тьху! Ех!

Вигуки, що виражають волевиявлення: Гайда! Цабе! Нумо! Цур! Леле! Фу! Марш! Геть! Годі! Агей!

3. Визначте до якої частини мови відносяться інтер’єктиви:

Господи, їй-право!, горе, лихо, даруй, пробач жах, матінко, соб!, цоб! нене, Леле!, Який світ прекрасний!, Боже!, Що ти собі думаєш?, прощай, прошу, диви, подумаєш, буде, бувайте, добридень!, давай, давайте (Прощай, друга не забудь!, куди там!, Прощавайте!, Ждіте волі!, себе!, цебе!, цабе!, гей! спасибі! , добраніч!, боже, леле будь ласка!,!, їй-бо!, їй-богу!

Відповідь

- іменники: господи, горе, лихо, жах, матінко, нене, боже, леле, (Леле! Який світ прекрасний!; Боже! Що ти собі думаєш?!);

- дієслова: даруй, пробач, прощай, прошу, диви, подумаєш, буде, бувайте, давай, давайте (Прощай, друга не забудь!, Прощавайте! Ждіте волі! П. Тичина);

- займенники: себе, ей (вказівний): соб!, цоб! (до себе); себе!, цебе!, цабе! (від себе), гей!;

- словосполучення: спасибі! (спаси Бог), добридень!, добраніч!, будь ласка!, куди там!, їй-бо!, їй-богу!, їй-право!.

4. Від імітації чого утворилися наступні звуконаслідувальні слова:

ку-ку!, няв-няв !, кахи!, тьох-тьох!, цвірінь-цвірінь!, чхи!, хрю-хрю!, трах!, кра-кра!, куд-кудах!, у-у-у!, бабах!, ку-ку-рі-ку!, га-га-га! тьху!, му!, тр-р-р-р! гав-гав!, хрусь!, ме!, бе!; бух!, стук!, геп!, трісь!, тра-та-та-та!, дзинь!, ха-ха!, хі-хі!, апчхи!

Відповідь

- пташиних криків, звукових сигналів: ку-ку!, тьох-тьох!, цвірінь-цвірінь!, кра-кра!, куд-кудах!, ку-ку-рі-ку!, га-га-га!;

- криків і звукових сигналів домашніх тварин та звірів: му!, гав-гав!, няв-няв !, хрю-хрю!, ме!, бе!;

- звуків, що виникають при падінні живих і неживих предметів: бух!, трах!, стук!, геп!, бабах!, трісь!, хрусь!;

- звуків дії різноманітних механізмів: тік-так! (годинника), тра-та-та-та! (кулемета), тр-р-р-р! (трактора), у-у-у! (потяга), дзинь! (дзвінка) тощо;

- дії фізіологічних процесів: кахи!, чхи!, ха-ха!, хі-хі!, тьху!, апчхи!;

Теоретичні питання Вигук як частина мови

У мовленні трапляються ситуації, коли людина має висловлювати безпосередньо своє ставлення до навколишньої дійсності. Для цього в мові існують відповідні засоби. Це вигуки і звуконаслідування.

Усталений погляд на вигук як частину мови ще не сформувався. У старій лінгвістичній традиції вигук розглядали (К. Аксаков) як окрики, з яких формувалися перші слова людської мови (пор. вигукову теорію походження мови). Вигуки як емоційні знаки протиставлялися словам як знакам думки. Для сучасного мовознавства значно важливіше дослідити перехід інших слів у вигуки, ніж шукати шляхи перетворення вигуків у слова.

О. Пєшковський, Д. Овсянико-Куликовський, Ф. Буслаєв вигуки вважали словами, але такими, що знаходяться за межами частин мови. На думку О. Пєшковського, вигук є чужорідним елементом у реченні, за порівнянням Д. Овсянико-Куликовського, “кулею в тілі людини”, що пояснюється відсутністю у вигуках лексичного значення. П. Фортунатов, О. Шахматов визнавали вигук частиною мови, але відокремленою і від самостійних, і від службових. Цієї позиції дотримуються А. Грищенко і JI. Мацько. В. Виноградов виокремлював вигук в самостійну групу поряд із частинами мови, частками мови і модальними словами.

Сучасні мовознавці (А. Уфімцева, І. Вихованець) розглядають вигуки як реченнєві дейктичні одиниці, що перебувають на периферії речення в сфері лише мовлення, на відміну від повноцінних речень, які є фактом і мовлення, і мови.

Немає єдиного погляду і на лексичне значення вигуків. Одні граматисти, які під лексичним значенням розуміють співвідношення звукового комплексу з предметами, поняттями та явищами реального світу, вказують на відсутність у вигуків лексичного значення, оскільки вони виражають лише емоції і волевиявлення, але не називають їх, тобто позбавлені предметно-понятійної співвіднесеності, а тому не мають статусу слова й члена речення. Погодитися з такою думкою означало б визнати наявність у мові слів без лексичного значення.

Інші граматисти вважають, що вигуки мають лексичне значення, оскільки виражають емоції і волевиявлення, які реально існують у житті, як і предмети буття (Л. Мацько). Проте лексичне значення слова не залежить від того, реальним чи ірреальним (міфічним, придуманим) є предмет або поняття номінації, тому, погоджуючись з основним твердженням, аргументацію його не можна визнати достатньою.

Дехто з лінгвістів (А. Уфімцева) пропонує змінити концепцію визначення лексичного значення з тим, щоб у сферу його впливу ввійшло і поняття вигука. Дійсно, визначення поняття лексичного значення застаріло, є однобічним і не охоплює всіх явищ, що нині відносяться до лексичного значення (лексичне значення виділяють не лише в словах, а й у фразеологізмах, синтаксичних словосполученнях і реченнях). Концепцію лексичного значення треба міняти, але зміна концепції не розв’яже проблеми семантики вигуків. Для цього треба уточнити функцію вигуків у мові.

Людина становить єдність ratio et emotio. І людська мова складається відповідно з інтелектуальних та емоційних компонентів. Є вони і в словах. Немає слів без емоцій з одним лише інтелектуальним компонентом. І немає слів з одним лише емоційним компонентом без інтелектуального. В одних словах переважає інтелектуальний компонент, у інших – емоційний. Визначати вигук як частину мови, що виражає лише емоції та волевиявлення, означає допускати неточність, яка й породжує проблему лексичного значення.

Очевидно, що кожний вигук, крім емоцій і волевиявлення, виражає елемент думки. Наприклад, прочитавши заяву студентки про звільнення від занять на один місяць, декан скаже “Ого!”, виразивши, насамперед, думку “дуже
багато”, а потім – почуття здивування.

Вигук – частина мови, яка виражає емоції, волевиявлення та елементи думки.

Такого розуміння дотримується і В. Виноградов: “Виражаючи емоції, настрої, вольові спонукання, вигуки не означають і не називають їх. Не володіючи номінативною функцією, вигуки мають усвідомлений колективом смисловий зміст”. Усвідомлений колективом смисловий зміст
(елемент думки) разом з емоціями та волевиявленнями формують категоріальне значення вигука як частини мови, що узагальнює різноманітні лексичні значення кожного вигука зокрема, напр.: О, сліз таких вже вилито чимало! (Леся Українка); Ой палка ти була, моя пісне! (Леся Українка); Дарма! Нехай умру, та думка не умре! (Леся Українка); Гетьте, думи, ви хмари осінні (Леся Українка). Вигуки бувають багатозначними, такими є о!, ох!, ой!, ай!, е!, ах!, ех! і ін. Наприклад, вигук ой! має вісім значень. Він виражає фізичний біль, страждання: – Ой! – скрикнув Остап, схопився за груди (М. Коцюбинський); переляк, жах: – Ой, рятуйте!... – Антоніна бігла за своїм внуком (О. Довженко); уболівання, горе: Ой Семеночку, Семеночку! Дитино моя добра й щира! (Марко Вовчок); осуд, незадоволення, докір: Ой, який ти нетерплячий (А. Головко); здивування, захоплення: Ой, чи так красно в якій країні, як тут, на нашій рідній Волині! (Леся Українка); благання, прохання: Ой, пустіть мене, пустіть!
(Марко Вовчок); застереження, попередження: Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці (Нар. творчість); бажання, прагнення: Ой не шуми, луже! (Нар. творчість).

Властивість вигуків виражати різноманітні значення зумовлюється контекстом, ситуацією мовлення, інтонацією, жестами та мімікою.

Отже, семантично вигуки зближаються з усіма іншими частинами мови: вони мають елемент денотативного значення і здатні розвивати багатозначність як і іменники, прикметники, дієслова. Але вигукам притаманна й семантична специфіка (емоції і волевиявлення як провідний компонент категоріального значення; широка амплітуда багатозначності, нерідко діаметрально протилежної), яка надає їм статус окремої частини мови.