5. Англійський ландшафтний стиль садівництва.

Регулярні парки створювалися в XVIII в. у всіх країнах Європи. У середині й особливо наприкінці XVIII в. регулярні прийоми планування парків почали зазнавати критики головним чином за те, що ці прийоми радикально змінили природне середовище. З'являється прагнення наблизитися в паркових композиціях до природної природи. Так у садово-парковому мистецтві виникає новий напрямок - пейзажне. Цьому сприяло поява в європейській літературі описів пейзажного планування китайських садів і, зокрема, книга англійського архітектора В. Чемберса про східне садове мистецтво (1772 р.).

Основоположником ландшафтних парків в Англії був Вільям Кент. В 1725-1735 р. він заклав в Англії кілька садів, які завоювали велику популярність. Самим вдалим вважається парк Дармера. У цьому парку в мальовничому безладді на пагорбах розміщалися групи з дерев і чагарників. Значні площі займали газони. Струмки в природних руслах ізвивалися серед зелені. Доріжки розташовувалися вільно. Ландшафт парку й навколишньої місцевості зливався в одне ціле.

Розвиток пейзажного напрямку в ландшафтному мистецтві, саме в Англії, можна пояснити насамперед природними особливостями країни.

Основою пейзажного парку стає наслідування природній природі. На зміну лінійним посадкам приходять групові, з'являються галявини вільних обрисів, водойми у звивистих берегах, криволінійні доріжки. У той же час у парках розміщають павільйони, альтанки, трельяжі, іноді влаштовують фонтани. Отже, пейзажний парк - це не просто ділянка природної природи, а своєрідний архітектурно-планувальний комплекс.

6. Декоративне садівництво періоду другої половини XIX – к началу XX ст.

У цей період уже й у Франції створюються пейзажні парки, тобто панують ландшафтні парки. Головне їхнє достоїнство - це рослинність. Сади збагачуються новими деревами й чагарниками. У США ж навпаки відбувається занепад художнього смаку. Тут улаштовують рослинні глобуси, килимових клумб, сонячні годинники. Це ніяк не вписується в природність пейзажного парку.

7. Етапи розвитку й особливості вітчизняного декоративного садівництва.

Археологічні дослідження засвідчують, що в Україні деревні дикорослі рослини почали вводити в культуру близько 4 тис. років до н.є. переважливо з метою отримання продуктів харчування. Цим була започаткована зміна природного ландшафту на культурний.

Певний вибух в окультуренні ландшафту на території України відбувся в XVIII - XIX ст., коли було завезено багато деревних видів з інших країн і континентів та почали закладати ботанічні сади, дендропарки, дендрарії в Харкові (1804), Краснокутську (1809), Ніжині (1820), Києві (1839), Львові (1852), Одесі (1867), Чернівцях (1877), Асканії-Новій (1885), Устимівці (1893) та інших населених пунктах. Однак справжніми перлинами садово-паркового мистецтва, якими й нині пишається Україна, є дендропарк «Софіївка» в Умані (1796), дендропарк «Олександрія» у Білій Церкві (1793), Тростянецький дендропарк у Чернігівській області (1834) та Нікітський ботанічний сад в Автономній Республіці Крим (1820). Ці осередки інтродукції рослин з роками стали джерелом деревних видів для декоративних насаджень.

Декоративні насадження відіграють дуже важливу роль у міському будівництві та благоустрої населених пунктів. Вони є одним з найефективніших шляхів покращання умов проживання мешканців міст, селищ та сіл. Завдяки декоративним насадженням у населених пунктах поліпшуються архітектурно-художній вигляд і мікроклімат, знижується забруднення та іонізується повітря, зменшується шум.