2. Стилі середньовіччя.

Середньовічний сад був невеликих розмірів, як правило, регулярний, з розбивкою ділянки на квадрати й прямокутники.

Сади того часу були переважно утилітарного призначення. У садах вирощували лікарські рослини й плодово-ягідні культури. У відомій мірі їх можна вважати прообразом ботанічних садів. У плануванні з'являється нова деталь - лабіринти - мережа звивистих і доріжок, що переплітаються. Цей планувальний мотив знайшов застосування не тільки в садах Середньовіччя, але й у садах більш пізніх часів.

При замках великих феодалів створюються більш великі сади не тільки утилітарного призначення, але й для відпочинку. З'являються такі декоративні елементи, як квітники, трельяжі, перголи й ін.

Наприкінці Середньовіччя в садах з'явилися павільйони, альтанки, басейни.

Монастирський тип садів. Планування двориків носило регулярний характер, в основу яких була покладена прямолінійність. У монастирських садах розводили плодові дерева, виноград, овочі, квіти, лікарські рослини. Основною рисою монастирського типу садів були їхня усамітніність, тиша, утилітарність.

Феодальний тип садів. Феодальні сади на відміну від монастирських минулого, меншого розміру, розташовувалися усередині замків і фортець. В них улаштовувалися криті алеї з винограду, розарії, вирощувалися яблуні, а також квіти, що висаджують у клумби по спеціальних малюнках.

Мавританський тип садів. На початку VII сторіччя в Європі з'явилися мавританські сади. Вони походили на древньоарабські, але несли в собі більше добірності й відрізнялися від них сміливістю задуму, витонченою граціозністю форм. Мавританські сади підрозділялися на зовнішні й внутрішні. Зовнішні сади не відрізнялися розкішшю й були призначені для господарських потреб. Вони засаджувалися плодовими деревами й шовковицею. У центрі кожного зовнішнього саду влаштовувався фонтан.

Внутрішні сади з усіх боків оточувалися будинками й гарними прибудовами у вигляді аркад і галерей, які іноді були у два яруси. Дерева й чагарники, висаджені в садах, не піддавалися стрижці. До найбільш характерних садів цього типу відноситься Генераліф.

Обгороджені кріпосними стінами, середньовічні монастирі, замки й міста з їхніми обнесеними територіями не сприяли влаштуванню великих садів.

3. Особливості стилю декоративного садівництва епох відродження.

Сад починався від будинку вілли. Будинки мали симетрично розташовані виступи й арки. Тераси з'єднувалися сходами. Підпірні стіни між терасами мали виступи, колонади й обмежувалися алеями, які обрамлялися живою ізгороддю. На терасах симетрично розташовувалися звивисті лабіринти, гаї, групи, рядові посадки. На терасах були альтанки, пташники, павільйони, скульптури, басейни, храми, пам'ятники, мармурові лави, фонтани, гроти, площадки для відпочинку. По терасах прокладалися прогулянкові маршрути. Квітники розбивалися в арабському стилі. Городи були поза садом. Галявини розміщалися за будинками й обсаджувалися живою ізгороддю. На галявинах улаштовувалися невеликі струмки й річки, висаджувалися плодові дерева. Алеї обрамлялися шпалерами із плетистих троянд і винограду, гранатами, айвою, ліщиною й т.д. Біля самого житла влаштовувалися квітники й водойми.

Для архітектури й садового мистецтва XVI в. характерні нові прийоми, за допомогою яких створюється враження єдності. Будинок ставиться в певний композиційний взаємозв'язок з ландшафтом, велике поширення одержують архітектурні сади.