4. Особливості художнього садівництва Китаю та Японії.

Китай. Перші відомості про сади в цій країні, що дійшли до нас у письмових джерелах, малюнках і інших зображеннях, відносять до XII в. до н.е.

Влаштування садів у Китаї мало два напрямки. Одне з них характеризувалося наявністю мініатюрних садів на невеликих ділянках землі. До них відносяться численні сади в Сучжоу й Шанхаї. У цих садах деревам додані карликові форми.

Характерною рисою другого напрямку було використання під сади й парки великих ділянок землі із влаштуванням водойм, об'єднаних у єдину композицію.

Особливості садово-паркового мистецтва цих двох напрямків полягають у наступному: основою створення садів і парків служать природні пейзажі країни; для паркового пейзажу використані образи, узяті з живопису; рельєф оброблений з такою старанністю, що сприймається як створений природою; найважливішим елементом саду є вода; сади наповнені всілякими спорудженнями, порцеляновими й бронзовими виробами у вигляді урн, ліхтарів, скульптурних зображень птахів і тварин; асортименти дерев у садах дуже різноманітний.

Японія. Поява японських садів відноситься до правління імператора Суіко (592—628 р. н.е.). При створенні садів японці широко використовували пейзажі, зображені на картинах. Головними сюжетами були гори, пагорби, камені й вода. Сад по-японськи називається «тен-сай», що означає «гора й вода». Іноді в садах немає конкретного зображення пагорбів, джерел або рік, а є лише натяк на їхню форму — символ. Тоді виникає так званий «сухий пейзаж», що прагне передати красу долин і ущелин, гірських потоків без застосування води. У таких садах основну роль грає камінь. У Японії є сади, що складаються лише з каменів і піску.

Одним з характерних садів цього типу вважається сад Ріосанджи в Кіото. Сад має форму прямокутника. Плоска його поверхня посипана білим піском, на якому перебуває 15 каменів різної форми. Білий пісок оброблений бамбуковими граблями для створення ілюзії морських хвиль. Тут немає рослинності, але завдяки пропорціям і митецькому розташуванню каменів цей сад є видатним твором садового мистецтва Японії.

З рослинності найпоширеніші в японських садах листяні й хвойні вічнозелені дерева. Особливою популярністю користується щільнокольорова сосна, відбита багатьма художниками в гравюрах і малюнках. Характерною рисою японського саду є карликові дерева, вирощені в горщиках. Дерева ці закручені й зігнуті з такою майстерністю, що створюється враження, що не рука людини, а природа додала їм ці дивні форми.

Квіти в японських садах зустрічаються рідко, але в ставках майже завжди вирощуються іриси, лотос, лілії.

Характерна риса японського саду - пейзаж з елементами символіки, сформований розраховуючи на уяву людини, що повинна домислити, той або інший пейзаж. Наприклад, якщо на ділянці немає водного дзеркала, його заміняють гладким піском, а гори символізує композиція зі скель і каменів.

Японський сад або парк в основному буває трьох типів: плоский сад без водойми, плоский сад з водоймою й острівцями й сад з пагорбами й водоймою.

В Японії популярне створення мініатюрних «парків», що вміщаються в керамічній вазі, але вражаючою цілковитою подібністю карликових дерев з їхніми дійсними прототипами. Мистецтво створення таких садів називається «бансай». Воно виникло в Японії біля семи століть тому.