Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кінцевий результат.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
461.09 Кб
Скачать

77. Політико-правові засоби вдосконалення та гармонізації міжнаціональних відносин в Україні.

Нині виділяються такі аспекти національної політики: територіальний, демографічний, економічний, соціальний, культурний, соціолінгвістичний, конфесійний. психологічний. Також виділяється 4 основних блоків взаємопов'язаних напрямків державної національної політики це:

  1. Сприяння національно-культурному розвитку народів

  2. Сприяння формуванню рівноправності громадян і народів на національний розвиток,

  3. Запобігання міжетнічних, в тому числі етнополітичних і етнотериторіальних, конфліктів і кризове управління цими конфліктами,

  4. Підтримка співвітчизників, які проживають за межами України

Теоретично рівноправність народів означає відмову від поділу на титульні та нетитульні народи, національна меншина чи більшість та інші протиставлення. У строго термінологічному сенсі рівність народів означає відмову від практики закріплення в тій чи іншій, в тому числі і в чисто символічною, формі різного статусу національних суб’єктів. Національна політика тільки в тому разі стане консолідуючим фактором, якщо буде відображати все різноманіття інтересів народів України, в тому числі і самі головні, може бути, етнокультурні. При реалізації національної політики у духовній сфері необхідно реалізувати суспільством і державою наступні завдання:

  1. Формування і поширення ідей духовної єдності, дружби народів, міжнаціональної злагоди, культивування російського патріотизму;

  2. Поширення знань про історію та культуру народів, шо населяють Україну,

  3. Збереження історичної спадщини, розвиток національної самобутності традицій взаємодії слов'янських, татарських, кавказьких та інших народів України в українському національно-культурному просторі, створення в суспільстві атмосфери поваги до їх культурних цінностей

  4. Забезпечення оптимальних умов для збереження та розвитку мов усіх народів України, використання української мови як загальнодержавної

  5. Зміцнення і вдосконалення національної загальноосвітньої школи як інструменту збереження та розвитку культури і мови кожного народу, поряд з вихованням поваги до культури, історії, мови інших народів України, світовим культурним цінностям,

  6. Облік взаємовпливу національних звичаїв, традицій і обрядів релігії, підтримка зусиль релігійних організацій у миротворчій діяльності

78. Адміністративно-територіальний устрій України та порядок вирішення питань територіального поділу.

Адміністративно-територіальний устрій слід визначати які обумовлений завданнями та функціями держави і проведений з урахуванням природно-історичних, економічних, національних та інших особливостей поділ території держави на окремі частини, згідно з яким будується система місцевого самоврядування, інших державних недержавних органів з метою забезпечення їх практичної діяльності. Інститут адміністративно-територіального устрою нашої держави знайшов своє нормативне закріплення в ст. 133 Конституції України. Без перебільшення його слід вважати одним з найбільш важливих політико-правових інститутів держави, оскільки він безпосередньо зачіпає суттєвих інтересів населення країни.

Адміністративно-територіальний устрій України набув завершеного вигляду в процесі розвитку держави. Однак він уже не в повній мірі відповідає політичним і соціально-економічним реаліям, які склалися в Україні, оскільки в основному, був створений ще в 1930-х роках. На цьому ж етапі розвитку відбуваються значні зміни, які стосуються майже всіх сторін державного і суспільного життя. Це і впровадження в економіку країни ринкових механізмів і загострення політичних процесів, і багато іншого.

Термін «адміністративно-територіальний устрій» можна ототожнювати з поняттям «територіальна організація держави», яке означає побудовану за територіальним принципам державну організацію суспільства і передбачає, передусім, поділ території держави на виборчі, військові округи, адміністративно-територіальні одиниці і т.д. Поряд з поняттям «адміністративно-територіальний устрій» вживається термін «адміністративно-територіальний поділ», хоча ці поняття не є синонімами, так як другий означає процес поділу території держави на адміністративно-територіальні одиниці, а поняття «адміністративно-територіальний устрій» органічно з'єднує два елемента державності: територіальний поділ і систему державних органів. Таким чином, адміністративно-територіальний устрій слід визначати як обумовлене завданнями і функціями держави і проведений з урахуванням природно-історичних, економічних, національних та інших особливостей поділ території держави на окремі частини, згідно з яким будується система місцевого самоврядування, інших державних і недержавних органів у цілях забезпечення їх практичної діяльності.

Згідно зі ст. 133 Конституції України, в систему адміністративно-територіального устрою держави входять: Автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. У перелік адміністративно-територіальних одиниць в Конституції не називаються сільські та селищні ради. Вони збереглися і в силу своєї виняткової необхідності мають бути збережені в майбутньому. Стаття 133 Конституції у зв'язку з цим вимагає відповідних змін.

Система адміністративно-територіального поділу України побудована на базі координації та субординації, створення структурних рівнів (ланок). Для сучасної системи адміністративно-територіального устрою України характерні три структурні рівні: вища ланка - Автономна республіка Крим, область, міста зі спеціальним статусом - Київ і Севастополь ); середня ланка - район, місто обласного підпорядкування; низова ланка - місто районного підпорядкування, селище (селище міського типу), село, сільрада, селищна рада.