66. Принцип децентралізації державного управління та деконцентрації публічної влади в Україні.

Децентралізація, як і інші форми „розподілу" державної влади, означає, зпобігання монополізму державного управління у сфері суспільних відносин.

Сучасна політична теорія розглядає місцеве самоврядування переважно крізь призму поняття „деконцентрації” та „децентралізації" державної влади. Однак серед дослідницького загалу не помітно одностайності щодо цього. Деякі дослідники вважають, шо децентралізація - це характерне для сфери державного управління явище, обумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами. Його необхідність є актуальною з цілого ряду причин, перш за все - через розподіл функцій між центральними інстанціями і місцевим самоврядуванням. У дослідницькому середовищі користується популярністю французький погляд на проблему децентралізації і деконцентрації публічно-владних повноважень у рамках політичної системи суспільства. Його апологетом прийнято вважати Ж. Веделя, за тлумаченням якого децентралізація - рeорганізаційна техніка, котра полягає у передачі важливих прав з прийняття рішень представникам центральної влади, поставленим на чолі різного роду адміністративних округів чи державних служб .Деконцентрація - це передача прав на прийняття рішень органам, які не перебувають в ієрархічному підпорядкуванні центральним органам влади і котрі, як правило, обираються зацікавленими громадянами .Деконцентрація - це спосіб організації владарювання всередині держави, а децентралізація - це відчуження повноважень однієї юридичної особи (держава) на користь іншої (місцевий управлінський колектив).

Загальними принципами децентралізації є:

а) вільне самоуправління місцевих колективів,

б) передача місцевим колективам повноважень держави;

в) паралельно з такою „передачею" необхідне забезпечення органів місцевого самоврядування відповідними фінансовими, людськими та юридичними ресурсами.

За Грицяком, децентралізація державного управління - це діяльність незалежного органу місцевого самоврядування в результаті передачі їм повноважень держави. Передача повноважень у цьому випадку розглядається не як делегування, а як перетворення державних повноважень на самоуправлінські, шо, очевидно, дає можливість розгляду різної природи влади місцевого самоврядування і державної влади. При цьому Грицяк зауважує: „Якшо процеси деконцентрації поширюються лише на державну виконавчу владу на місцях, то децентралізаційна діяльність своїм об'єктом має сферу місцевого самоврядування".

67. Принцип республіканської форми правління в Україні. Проблема парламентсько-президентський і президентсько-парламентської республіки.

У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна с республікою (стаття 5), тобто проголошено встановлення в Україні республіканської форми державного правління. Історичний досвід засвідчує, шо існує кілька видів республіканського правління найпоширенішими з яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або президентсько-парламентська, республіки. Вони різняться насамперед роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави - президент, і розподілом відповідальності й компетенції між президентом і урядом.

Парламентська республіка характеризується, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи у складі особливої колегії виборців) президента, який стає главою лише держави, але не виконавчої влади .Президент здійснює свої повноваження зазвичай тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якшо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії.

Президентська республіка характеризується тим, що президент, який обирається, як правило, всенародно, юридично і фактично є главою держави й виконавчої влади. Він сам призначає й очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Напівпрезидентська республіка - це своєрідний симбіоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, шо президент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте поділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парламенту призначає главу уряду і припиняє його повноваження .Уряд же відповідальний за свою діяльність перед президентом, хоча при цьому підконтрольний і парламенту. Безумовно, існують й інші відмінності між зазначеними трьома видами республіканського правління, але вони не такі суттєві.

За формою управління Україна об'єднує в собі елементи як президентської, так і парламентської республіки. Підтвердженням змішаної форми управління є наступні ознаки:

по-перше, Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де президент обирається парламентом);

по-друге, Президент має власні прерогативи які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду (він є гарантом державної незалежності України, дотримання і виконання Конституції та законів України, забезпечення прав і свобод громадян, має право розпустити парламент, призначати і звільняти з посади деяких міністрів та ін);

по-третє, в Україні поряд з Президентом діють Прем'єр-міністр і міністри, складові уряд, відповідальний перед парламентом - Верховною Радою України (у цьому її відмінність від президентської форми правління, де немає прем'єр-міністра і уряд відповідальний перед президентом);