60. Розкажіть про культуру лінійно-стрічкової кераміки

Культура лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК) — археологічна культура доби неоліту, яка мала дуже значне поширення на території Європи у 5500-4900 роках до н.е. Належить до дунайських культур і вважається класичною неолітичною культурою Європи. Загалом на території України відомо більше, ніж 50 стоянок і місцезнаходжень цієї культури: Незвисько, Торське , Луцьк, Баїв, Ольшаниця та ін.

Культура лінійно-стрічкової кераміки є чітко виявленою землеробсько-скотарською культурою.

За матеріалами поховань встановлено, що носії КЛСК належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

Населення розводило всі основні види свійських тварин, крім коня, — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Кількість будинків в поселенні не перевищувала десяти. Населення використовувало глиняні печі та вогнища. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки та рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми (у вигляді башмачної колодки), а також дрібні крем'яні інструменти — ножі, скребки тощо. Племена цієї культури використовували також глиняний посуд.

Кераміка була досконалою, кругло- і плоскодонною. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова — тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

Стиль візерунків досить складний і своєрідний. За своїми формами, технологією виготовлення та орнаментикою ця кераміка значно відрізняється від посуду інших культур, особливо місцевих, і становить одну з найвиразніших палеоетнографічних рис дунайських племен.

У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Був поширений обряд поховання небіжчиків, яких часто посипали червоною вохрою. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладання, кисті рук перед обличчям. На похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

61. Розкажіть про господарство сарматських племен.

Основні заняття сарматів: кочове скотарство, полювання; на початку нової ери частина сарматів опанувала землеробство; займалися ремеслами (ткацтво, гончарство, ковальство тощо). Проте,головною галузззю господарства було кочове скотарство. Війна теж була галуззю господарства. Сармати були не єдиними однорідними племенами, а слабким союзом споріднених і частково ворогуючих племен язигів, роксоланів, аорсів, аланів та ін. Кожне з них намагалося панувати на території України. Лише у II с т. н.е. вони об’єдналися під проводом алан.

Для сарматського суспільства характерні процеси, аналогічні тим, що відбувалися у скіфів: сарматська знать швидко збагачувалася на торгівлі з грецькими містами. Поряд з цим їхні торгові каравани дос-тавляли з Китаю шовк, з Індії — дорогоцінності та інші товари, що по-силювало розкіш знаті. Сармати здійснювали військові походи з метою пограбування сусідніх держав, звозячи трофеї до столиці.

Кочовим скотарством займалися переважно заможні родини, які мали численні гурти овець та кінські табуни. Бідне населення жило осіло в Приазов’ї, вирощуючи пшеницю, просо та займаючись осілим скотарством.

Кочові сармати потребували великої кількості продукції сільськогосподарських племен та народів, тому вони були вимушені постійно воювати або торгувати з осілими племенами, щоб отримувати зерно, вина, зброю, ювелірні вироби та предмети розкоші.

62. Охарактеризуйте озброєння скіфського воїна.

Екіпіровка скіфських воїнів була достатньо складна та знаходилась у прямій залежності від віку, соціального положення, добробуту, тощо. Більшу частину свого життя скіфи проводили у походах та боях. Ця обставина примушувала їх постійно вдосконалювати свою зброю. Озброєння скіфського воїна складалося із списа, короткого меча (акінака), кинжала, бойової сокири (сагаріса), дротиків, лука з отруєними стрілами, тіло захищали панциром.

Скіфський меч (акінак) мав довжину 40-60 см, ширину - 4,5-6 см. Рукоятка меча складалася з навершшя, власне рукоятки і хрестовини (ефеса). Мечі використовувались скіфами як колюча, так і рубляча зброя.

Бойова скіфська сокира (сагаріс). Найчастіше ці сокири мали вузьке лезо, круглу провушину та чотиригранний, або круглий обух-молоток. Іноді вони прикрашалися зображеннями, виконаними у звіриному стилі.

Одним з основних видів скіфського наступального озброєння був також спис. Він використовувався під час кінного та пішого бою, міг бути зброєю, як колючою, так і метальною. Скіфські списи мали довжину 1,7-2,2 м. Під час бою скіфські воїни також використовували дротики - короткі списи з металевим вістрям. Дротики використовувалися, головним чином, кінними воїнами як метальна зброя.

Лук скіфського типу мав широкий ареал використання і був відомий ще з епохи бронзи. Скіфський лук був прийнятий на озброєння греками (з кінця VI - початку V ст. до н.е.), римлянами, середньогерманськими та угорськими племенами.

63. Визначте характерні риси висоцької археологічної культури.

Висоцька культура, археологічна культура пізньої бронзої і ранньої залізної доби (10-6 ст. до РХ).

Названа за могильником біля села Висоцького Бродівського району Львівської області України. Поширена на невеликій території Львівської і Тернопільської областей.

Відомі могильники, поселення і клади. Населення жило в неукріплених селищах і займалося землеробством і скотарством. Характерні безкурганні могильники з обрядом трупопокладення (іноді трупоспалення).

Інвентар поховань: головним чином прикраси і мініатюрні посудини, рідше - залізні ножі і кременеві або бронзові наконечники стріл.

Кераміка: тюльпаноподібні посудини, двоконічні келихи, миски і черпаки.

В кінці склалася на місцевій основі під впливом лужицької культури. Належала праукраїнцям.

Зникнення культури, а точніше її трансформацію, пов'язують із появою у регіоні прибульців зі сходу й асиміляцією ними носіїв висоцької культури.

64. Розкажіть про старожитності античної Тіри.

Античне місто Тіра на березі Дністровського лиману (Дністер тоді називався Тірас) засноване близько 500р. до р.х. вихідцями із старогрецького міста Мілет. Городище Тіра знаходиться на прікрепостной площі, є багатошаровим пам'ятником.В ході археологічних досліджень ( ведуться з 1900 року) були виявлені і досліджені залишки матеріальної культури кожного історичного етапу розвитку міста. Характерним є повна відсутність ранньослов'янського матеріалу , простежується візантійський вплив XIII - XIV ст .

Ранніми будівельними пам'ятниками є залишки круглої вежі ( V ст.до н . е. . ) І залишки міських стін , міських кварталів IV ст. до н . е. . Залишки античного акрополя міста знаходяться під стінами середньовічної фортеці. Портова частина затоплена водами лиману. Частини античного , середньовічного міста перекриті, частково зруйновані сучасними будівлями. Некрополь античного періоду не виявлено.

65. Проаналізуйте археологічні пам’ятки античної Ольвії.

Археологічна перлина України – стародавнє місто Ольвія (у перекладі із давньогрецької – «Щаслива»), яке розташовується в 40 км. від Миколаєва, біля села Парутіно Очаківського району. Це найцікавіший і найобширніший археологічний об'єкт нашої країни.

Цей поліс існував більше 2500 років тому, був одним з найбільших міст-держав того часу і охоплював весь регіон Нижнього Побужжя. Ольвію на високому правому березі Бугського лиману заснували переселенці з Мілета та інших іонійських міст в першій половині 6 століття до нашої ери.

Територія міста була обнесена потужними кам'яними стінами і баштами. В центрі поліса розташовувалася головна площа (агора), навколо якої розміщувалися будівлі державної влади, театру, гімназії, суду. З північного боку від площі знаходився теменос – священна ділянка, на якій були храми Аполлона, Дельфінія, Зевса, різні святилища, вівтарі, жертовники. Міські вулиці перетиналися під прямим кутом. Житлові будинки будувалися з каменя і цеглини-сирцю. За містом розташовувався могильник площею близько 500 га.

Історики вважають, що Ольвія була великим культурним центром. Тут проходили театральні вистави, спортивні змагання, широко були поширені філософія, писемність, мистецтво. Ольвія чеканила свою монету, переважно мідну і срібну, зрідка і золоту. Місто припинило своє існування в четвертому столітті. Однозначно, цей древній поліс зіграв важливу роль в історії і культурі цього регіону.

Перші наукові розкопки були проведені в 1801 році, а систематичні археологічні дослідження тут почали проводитися з 1901. Древні знахідки, які були виявлені на території Ольвії, розташовуються в державних і суспільних музеях, а також приватних колекціях, вони розсіяні по всьому світу. Кращі ольвійські старовини зберігаються в Ермітажі, московському історичному музеї, а також музеях Західної Європи (у берлінському і боннському музеях, в Луврі).

З 1920 року територія поліса і більшої частини могильника оголошена заповідником і охороняється державою. Площа Національного історико-археологічного музею "Ольвія" складає близько 270 гектарів.

66. Визначте періоди розвитку та охарактеризуйте основні знаряддя праці зарубинецької культури.

На схід від пшеворського ареалу в районах Полісся і Середнього Подніпровця розповсюджені старожитності зарубинецької культури. Вони стали відомими після відкриття і розкопок В.Хвойкою біля с.Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань зарубинецької культури. Виділяють п'ять її локальних варіантів: середньодніпровський, поліський, верхньодніпровський, південнобузький і деснянський.

Шкіри та хутра уміли обробляти кістяними знаряддями,залізними ножами,голками і проколкам. Дерево обробляли сокирами,стругами,теслами,долотами,свердлами,ножами. З кістки виготовляли проколки,рукоятки ножів,з каменю-зернотерки,точильні бруски,ливарні форми.

Знаряддя праці представлені передусім залізними ножами з горбатою або прямою спинкою. Перші є більш ранніми. Довжина леза становила 10-15 см, а ширина 1,5-2,5 см. На живці ножів набивалися рукояті з дерева або кістки. Малоізогнутие серпи з гачковим кріпленням мали довжину леза в 12-18 см при ширині близько 3,5 см. До гачка (шіпу-відростку) кріпилася дерев'яна рукоять. Для збирання врожаю і косовиці трави використовувалися короткі залізні коси латенского типу, які кріпилися до дерев'яної рукоятці за допомогою кільця.

67. Подайте характеристику археологічних старожитностей лукашівської культури.

ПОЄНЕШТИ-ЛУКАШІВСЬКА КУЛЬТУРА — була поширена у III—І ст. до н.е. на території Румунії та Молдови, в Україні — у межиріччі Пруту й Дністра. Тут відомо близько 50 пам'яток, в основному поселень. Племена, що утворили цю культуру, влаштовували невеликі за площею, на кілька сімей, поселення біля води. Помешканням слугували великі наземні глинобитні споруди й напівземлянки плетнево-каркасної конструкції. Опалювалися житла глинобитними печами і вогнищами. У побуті вживався вишуканий посуд, різноманітний за функціями, формами та орнаментом, в якому поєднувалися риси кельтських і дакійських традицій гончарства, прикраси (фібули, намиста, браслети, деталі поясів), побутові речі (ножі, прясла, шила, голки). Всі ці речі мали яскраво виражений латинізований характер, властивий для культур Центральної Європи. Основним поховальним обрядом було трупоспалення. Є кілька поглядів щодо етнокультурної належності племен цієї культури. Одні дослідники вбачають в них германців, інші — дакійців, навіть слов'ян. Превалюючою в останній час є думка про поліетнічний склад цього народу. У формуванні культури брали участь германські племена пізньоморської і ясторфської культур, які мігрували на ці землі з Поельб'я та Північної Польщі, і місцеві дакійські племена. Внаслідок такого симбіозу утворилася етнічно мішана людність, яку античні автори називають бастарнами. До перших століть н.е. бастарни розчинилися в дакійському масиві.

68. Розкажіть про господарську діяльність і торгово-економічні зв’язки племен черняхівської культури.

Була розвинена торгівля з найближчими античними центрами, звідки імпортувалися амфори, в яких привозили вино і оливкове масло, глиняний посуд, скляні келихи, рідше - червонолакові посудини; знайдені цілими і в обламках на всіх пам'ятках Черняхівської культури. У зовнішній і внутрішній торгівлі використовувалася римська монета. Деякі риси Чернохівської культури склалися під впливом пізньоантичної цивілізації.

В період черняхівської культури торгівля варварів Східної Європи з античним світом досягає свого найвищого розвитку. Для економічного розвитку черняхівської культури мало значення географічне положення її території. Південні межі спільності пролягали по Чорноморському узбережжю та Дунаю, куди греко-римські купці звозили товари для торгівлі з північними варварами. Решта кордонів прилягала до світу лісових та степових племен, що являли собою безмежний ринок збуту цих товарів. Але найбільше значення мав річковий понтійсько-балтійський торговий шлях вздовж Південного Бугу (Дністра) - Західного Бугу - Вісли. Транзитними товарами були скляні келихи та інша продукція майстерень Східного Середземномор'я. З Південної Прибалтики скло морськими шляхами розходилось по берегах Данії, Швеції, Норвегії, що добре простежено при картографуванні знахідок. В обмін черняхівські торгівці привозили бурштин, основна частина якого транзитом йшла в Імперію, а також кольоровий метал.

70. Проаналізуйте пам’ятки сарматської культури на землях України.

Сарматські кургани не містять такої великої кількості дорогоцінних ре­чей, як кургани царських скіфів. Замість вишуканих предметів грецької роботи, які знаходили в скіфських могилах, в сарматських курганах були знайдені вар­варські прикраси з золота з вставленими в них на-півдорогоцінними каменями.

Найдавніші пам'ятки савроматів, що датуються VI ст. до н.е., знайдені в приуральсько-поволзьких степах, які й були їхньою батьківщиною.

Археологічними пам'ятками язигів вважають впускні та ґрунтові поховання І ст. до н. е. — першої половини І ст. н. е., орієнтовані у південному секторі могил давнішого періоду. Але вони (могильники Острівець, Киселів, Буряківка, Товсте, поховання у Безенах, Біляївці, Холмському) розташовані переважно на півночі Молдови або в лісостепу між Дністром та Прутом. Скоріш за все, язиги приходили під мури Томіса та інших міст провінції Нижня Мезія зі степів на північ від Дунаю. Рядки Овідія свідчать, що, як і татари у XVI—XVII ст., язиги виходили в наїзди взимку, коли скуті кригою річки не перешкоджали переправі кінноти та возів.

71. Охарактеризуйте античний Ніконій.

Назва міста походить, можливо, від імені Ойкіста.

Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани.

Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст. до н. е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство.

На відміну від Тіри власної монетної чеканки не мав. В 1-6 ст. до н. е. основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети. Але можливо, що в 5 ст. до н. е. Ніконій вже випускав власну литу монету із зображенням сови.

Підтримував торгівельні зв'язки з містами Іонії, Антіки, острівною Грецією, з Істрією, Ольвією.

В 6 — першій половині 5 ст. дон. е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу.

На другу половину 5-4 ст. до н. е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди.

Близько третьої чверті 4 ст. дон. е. Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н. е. занепад посилюється, а з нашестями гелатів та інших варварських племен місто остаточно гине.

В 1-4 ст. н. е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений.

72. Розкажіть про культури ранньозалізного віку на україні.

Кіммерійці – найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво, яке носило прикладний характер. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхнього суспільства був зупинений навалою скіфів.

Скіфи – один з найдавніших народів Стародавнього світу. Вони з'явились на території України в першій половині VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Наприкінці VII ст. до н. е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена, завершивши політичне формування Скіфії.

Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його розповіді підтверджуються археологічними дослідженнями скіфських пам'яток. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди або елліноскіфи. Далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Останні два народи, вважають дослідники, не були етнічними скіфами, а належали до праслов'янських, які потрапили під скіфський вплив. Північно-причорноморська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до н. е., в часи правління царя Атея, який вів часті війни за контроль над причорноморськими землями. Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів.

Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, у них розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли та ремесла. Про соціальне розшарування скіфського суспільства красномовно свідчать численні поховання скіфських володарів у вигляді курганів, в яких знайдено унікальні вироби із золота та срібла. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В образотворчому мистецтві скіфів переважав звіриний стиль (образи коня, оленя та інше).

Отже, у своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації. На рубежі IV-III ст. до н. е. почався занепад цієї могутньої держави і на більшій її території з'явились нові кочові племена.

Сармати – сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на захід в пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори в своїх творах підкреслювали агресивність і войовничість сарматів. Під кінець ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор‘я, а вже на рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дніпром, проникаючи аж до Південного Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.

Апогею розвитку сарматське суспільство досягло в І ст. н. е. Господарство сарматів носило характер попередників, а суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних до ранньокласових відносин. Сармати були вправніші за скіфів у військовій справі, використовували досконалішу зброю. З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов’янськими племенами.

73. Проаналізуйте на матеріалах археології розвиток сільського господарства в античних містах Пн. Причорномор’я.

Основу сільського господарства становило вирощування зернових злакових культур. Значну роль відігравало й скотарство. Починаючи з елліністичного часу, важливе місце зайняло виноградарство. Городництво, садівництво, баштанництво відігравали допоміжну роль. Головними злаковими культурами були ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка. З бобових вирощували сочевицю, чину, горох. Серед городніх і баштанних культур переважали огірки, кавуни і дині. В садах впрошували яблука, груші, інжир, мигдаль, каштани, грецькі горіхи. Цікаво, що одне з міст Боспору VI ст. н.е. — Кепи — означає "сади".

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було житницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. До складу клерів входили також сади, пасовиська і поля.

74. Розкажіть про античний херсонес.

Назва походить від грецького слова «півострів».

Руїни міста розташовані на околиці сучасного Севастополя.

Херсонес заснований у 422—421 році до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської.

Розквіт держави припадає на кінець 4-3 ст.до н. е.

Це одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які дожили до пізнього середньовіччя.

Територія досягала 33 га, а населення становило не менш, як 15 тисяч жителів.

Місто мало єдине прямокутне планування та було обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до нашого часу, мало добре укріплений порт, а в римські часи — цитадель.

Наприкінці 4 ст. до н. е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто — Калос Лімен. Тоді до складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Західного Криму.

У 179 році до н. е. Херсонес уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком I про «дружбу». Однак уже в середині 2 ст. до н. е. Північно-Західний Крим опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата VI Євпатора. Під час його походів на скіфів (110—108 рр. до н. е.) Херсонес було звільнено від скіфської залежності. Але після цього місто потрапляє під зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині 1 ст. н. е.

Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті роки 1 ст. н. є в Північному Причорномор'ї в Херсонесі розміщується римський гарнізон. Неподолік від Херсонеса, в Хараксі, римські війська будують фортецю, від якої до наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.

Після економічної кризи, перенесеної на рубежі, розпочинається новий етап піднесення: розвиваються торгівля, виноробництво, соляний і рибальський промисел. Але уже у третій четверті 3 ст. н. е. справи погіршуються: з Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбування своєї монети, в економіці спостерігається повний занепад.

У 70-ті роки 4 ст. н. е. Херсонес зазнав гунської навали, після чого продовжує існувати у складі Візантійської імперії.

Некрополь Херсонеса оточує місто з усіх боків. Основний тип поховальних споруд — прямокутні ями. В середині 4 ст. до н. е. з'являються могили, обкладені черепицею, у 2 ст до н. е. — ком'яні ящики й вирубані в скелі склепи з нишами — лежанками.

75. Визначте основні риси липицької археологічної культури.

лИПИЦЬКА КУЛЬТУРА

— археологічна культура 1—2 ст. Характерні для неї пам’ятки знайдені на території Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття, виділені в окрему к-ру 1932 М.Смішком. Назва походить від дослідженої 1889—90 І.Коперницьким пам’ятки — могильника поблизу с. Верхня Липиця (нині село Рогатинського р-ну Івано-Франк. обл.; ця пам’ятка вважається першою з вивчених пам’яток цієї к-ри). Дослідження липицьких пам’яток проводили також І.Свєшніков, В.Цигилик, Л.Крушельницька, В.Баран, Л.Вакуленко. Поселення Л.к. розташов. по берегах невеликих річок та струмків. Житла переважно заглиблені, овальної та чотирикутної в плані форми. Наземні будівлі мали каркасно-глинобитну конструкцію. На поселеннях виявлено велику кількість ям госп. призначення. На Ремезівському с-щі відкриті залізоплавильні горни.

Осн. поховальний обряд — тілоспалення. Обгорілі залишки людських кісток разом із приналежностями одягу покійного (пряжки, фібули), а також особистими речами (ножі, шила, прясла, ключі, дзеркальця, кресала тощо) вміщувалися в урни або, значно рідше, в ями. Урнами служили в основному гончарні або ліпні посудини різної форми, більшість з них мали покришки. Частина поховань — тілопокладення пн. орієнтації. У Верхній Липиці вони складають 11 %, у Болотні — 23 %. Тілопокладеннями є й багаті поховання з рим. бронз. посудом, розкопані в Колоколині та Чижикові.

Керамічний комплекс Л.к. складають гончарні (біконічні горщики на кільцевому піддоні, двовухі посудинки, глечики, чаші на високій ніжці) та ліпні (горщики, миски й лійчасті кухлі з масивною ручкою) вироби.

Походження Л.к. пов’язане з просуванням у перших десятиріччях 1 ст. на територію Верхнього Подністров’я дакійської людності (див. Даки).

76. Визначте рівень розвитку керамічного виробництва в античних містах Пн. Причорномор’я.

Грецькі Майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд.

Досить значне поширення мала високохудожньо оформлена імпортна посуда — чорнолакова, чорно- та червонофігурна (кіліки, кубки, різні глеки, блюда для риби тощо). На посудинах зображалися міфологічні сюжети, зокрема пов'язані з легендами про Північне Причорномор'я, сцени полювання та війни, жанрові тощо. Поряд з імпортною в побуті північнопричорноморських греків була поширена, особливо в елліністичний час, продукція місцевого керамічного виробництва — проста та чорнолакова кераміка, прикрашена орнаментом, розмальованим різними фарбами; так звані поліхромні вази із сюжетними зображеннями та ін. Кераміка, а також інші види прикладного мистецтва, що досягли високого рівня довершеності, — гліптика, різьблення по кістці, художнє лиття різних прикрас, карбування монет із зображенням богів, героїв, царів, а іноді й різних споруд того часу — храмів, укріплень, були своєрідним взірцем для мистецтва всього Північного Причорномор'я, впливали на прискорення розвитку культури місцевих племен. Поєднання північнопричорноморських і місцевих традицій спостерігається в культурі не тільки, наприклад, Боспору, а й нижньодніпровських городищ, а також Скіфської держави в Криму, особливо її столиці — Неаполя Скіфського.

78. Проведіть аналіз археологічних старожитностей колочинської культури.

Поховальний обряд колочинської культури порівняно з іншими ранньосередньовічними старожитностями Східної Європи вивчено доволі ґрунтовно.

Найхарактернішими є ґрунтові могильники, що інколи налічують більш як 100 трупоспалень (Тайманово, Лебяже). Кремації у невеликих округлих ямах зазвичай кількісно переважають. Винятком є могильник Княжий, де урнові поховання становлять майже 70 %. Кальциновані кістки потрапляли до ямних поховань здебільшого перемішаними з попелом і вуглем, а до урн клали очищені кістки. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою, в одному випадку урна була накрита глиняним диском. У похованнях зрідка, окрім посуду, трапляються металеві прикраси кола "старожитностей антів" і наконечники списів.

Відомо також кілька невеликих курганних могильників у різних частинах коломийського ареалу. Зокрема, два кургани досліджено на могильнику Бездрик поблизу Сум. Безурнові поховання тут супроводжувалися уламками ліпного посуду і бронзових прикрас, глиняними пряслицями, кістками домашніх тварин.

79. Подайте характеристику археологічних пам’яток культури карпатських курганів.

У Прикарпатті з черняхівською сусідила культура, що дістала свою назву завдяки характерним поховальним пам'яткам. Вона охоплює перед гірські області Східних Карпат — вузьку смуту, що тягнеться уздовж гір, між Карпатами і верхів'ями Дністра, Серета і Пруту.

Усі поселення не укріплені, розташовані на мисах чи похилих схилах. Здебільшого їх площа не перевищує 2—3 га, хоча деякі з них тягнуться уздовж гірських річок та струмків на відстань до 1 км. Інтенсивні розкопки велися на поселеннях Глибока і Гореча II, тут досліджено відповідно 16 і 13 жител.

Житла представлені як наземними, так і заглибленими в землю будівлями. Наземні будівлі мали прямокутну форму і каркасно-глинобитну конструкцію, їхні розміри — 12—40 м2. Менш поширеними були напівземлянки, площа яких становила 9—12 м2, глибина 0,5—0,9 м. Кількість таких будівель зростає на заключному етапі існування культури, що зумовлювалося, очевидно, посиленням контактів із черняхівським населенням Середнього Подністров'я.

На поселеннях виявлені також господарські споруди, ями-льохи та вогнища просто неба. У Печеніжині та Голині відкриті двоярусні гончарські горни, аналогічні черняхівським, а в Пилипах — комплекс ям-зерносховищ, де знайдено чимало обгопілих злаків.

Могильники розташовані на вершинах узгір'їв та високих берегах річок. Вони налічують від 5-20 до 60-100 насипів. Кургани мають куполоподібну форму заввишки 1-1,5 м, діаметр - 10-12 м. Обряд поховання відрізняється від культур "полів поховань". Як правило, це кремації, здійснені на місці. У більшості випадків на горизонті під насипом виявлені рештки вогнища на площі 10—50 м2, а також численні уламки перепаленої кераміки.

Простежені залишки земляних, кам'яних та дерев'яних підкурганних конструкцій, а також кільцеві рови діаметром 4—7 м. Кальциновані кістки найчастіше складали в одну велику або кілька ямок. Приблизно у третині курганів кістки залишалися на вогнищі чи були зібрані в окремі купки. Трапляються також поховання в урнах, які інколи накривали кам'яною плиткою чи покришкою. Поховальний інвентар складався з посудин-приставок, яких іноді налічувалося близько десятка. У двох випадках зафіксовано поліхромні скляні кухлі римської роботи. У більшості випадків у курганах знаходять одну-дві речі. Це предмети убрання (фібули, пряжки, намиста) та особисті речі (знаряддя праці, кістяні гребінці, монети).

Керамічний комплекс культури складається з гончарної та ліпної кераміки. Ліпний посуд переважає на поселеннях, де, як правило, його частка сягає 90 %. Він, своєю чергою, поділяється на груболіпний кухонний (опуклобокі горщики, інколи прикрашені наліпними шишечками, валиками тощо, та лійчасті кухлі з масивною ручкою) і столовий (конічні миски, чаші на високій ніжці). Гончарна кераміка здебільшого присутня на могильниках. Це, в основному, миски і горщики на кільцевому піддоні, глеки, чаші на високій ніжці. Із грубого керамічного тіста виготовлялися опуклобокі кухонні горщики та великі корчаги (рис. 16). У курганах та на поселенні Глибока виявлено пізньоантичні амфори.

Характерними ознаками культури є залізні та бронзові фібули, серед яких переважають арбалетоподібні (одно- та двочленні), а також своєрідні двопластинчасті. Серед прикрас і деталей убрання — металеві пряжки, шийні гривні та підвіски, скляні, бурштинові та сердолікові намистини. Поодинокі знахідки зброї представлені наконечниками списів, стріл, деталями щитів та кількома шпорами і вудилами.