Фізіологія носа
Нормальним для людини є подих через ніс. Ніс виконує крім дихальної, захисну, резонаторну й нюхову функції. Під час вдиху, обумовленого негативним тиском у грудній клітці (у порожнині), повітря спрямовується в обидві половини носа. При відсутності носового подиху легені гірше вентилюються, внаслідок поверхневого подиху й, отже, зниженої доставки кисню. Подих через рот спричиняє ряд порушень у фізичному розвитку:
неправильний розвиток грудної клітки,
плечового кістяка,
розташування зубів.
Захисна функція носа представлена механізмом, за допомогою якого повітря зігрівається, воложиться й очищається, під час його проходження по носових шляхах при вдиху.
Зігрівання повітря відбувається за рахунок тертя про поверхні стінок носа, площа якої більша внаслідок нерівностей стінок носа. Кавернозні тіла - апарат для зігрівання повітря. Холодне повітря викликає рефлекторне розширення й заповнення кров'ю поверхневих просторів. При цьому обсяг збільшується. Зовнішнє повітря 20, ніс - 36. Зволоження повітря відбувається за рахунок насичення вологою, що покриває слизувату оболонку.
Очищення повітря забезпечується декількома механізмами:
Великі частки пилу затримуються напередодні носа волосками.
Липкий пил, мікроби осаджуються на слизуватій оболонці й ресничками миготливого епітелію віддаляються через хоани в носоглотку (виплювати, проковтуємо). Лізоцим перебуває в носовому слизу, знешкоджують і вбивають бактерії. Пройшовши через порожнину носа повітря стає стерильним. Коливання стовпа повітря надають голосу певний тембр (стовп повітря в пазухах).
Резонаторна функція носа складається в посиленні різних тонів голосу. Дрібні порожнини (клітки ґратчастого лабіринту, клиноподібної пазухи) резонують більше високі звуки, гайморова й лобова резонують низькі. Тому що порожнини носа не міняються в людини, то тембр голосу постійний. При риніті, гаймориті голос носить гугнявий відтінок - це закрита гугнявість. Якщо наступає параліч піднебінної фіранки, голос також буде гугнявий - це відкрита гугнявість, тому що піднебінна фіранка в нормі відгороджує порожнина носа від порожнини глотки.
Нюхова функція - різні захворювання носа можуть відіб'ється на нюховій функції носа. Наступає гипо- або аносмія.
Значення нюху:
контроль якості харчових продуктів,
контроль якості вдихуваних продуктів,
нюх необхідно для рефлекторного відділення шлункового соку.
Методи дослідження носа й колоносових пазух.
Обстеження пацієнта починають із виявлення скарг і анамнезу, потім проводять об'єктивне дослідження.
При зборі анамнезу необхідно з'ясувати причину захворювання, особливості його плину до обігу за допомогою. Особлива увага потрібно приділити епідеміологічному, алергологічному анамнезу, питанням спадковості. Необхідно врахувати психологічні й соціальні проблеми пацієнта.
Обстеження хворих роблять у спеціально обладнаному кабінеті, захищеному від яскравого сонячного світла. Пацієнта розташовують на стільці поруч із інструментальним столиком праворуч від джерела світла. Що досліджує сідає в спеціальне крісло напроти пацієнта, надягає на голову лобовий рефлектор і надає йому робоче положення для висвітлення області носа пучком відбитого світла, Останнім часом одержують поширення поранення прилади й пристосування з автономним джерелом світла, що дозволяє робити огляд пацієнти в будь-яких умовах.
Наріжний огляд носа дозволяє судити про відхилення від звичайної форми, зміні фарбування шкіри, наявності патологічних елементів.
При пальпації можна виявити припухлість м'яких тканин, крепітацію, рухливість костей, флуктуацію й інші зміни.
Для огляду передодня носа необхідно покласти праву руку на голову пацієнта й більшим пальцем підняти кінчик носа, висвітлюючи лобовим рефлектором область ніздрів. При цьому оцінюється стан внутрішньої поверхні крил носа, передньої частини носової перегородки й частково носових ходів.
Передню риноскопію роблять за допомогою носового дзеркала (або вушної лійки в грудних дітей). Під час огляду звертають увагу на стан носових раковин, форму перегородки, кольори слизуватої, наявність відокремлюваного в носових ходах. У деяких випадках процедура буває утруднена у зв'язку з надлишком слизу, гноячи або кірок. При цьому необхідно видалити вміст висмеркнуться по черзі закриваючи кожну ніздрю для попередження внесення інфекції в середнє вухо й колоносові пазухи. Якщо цього недостатньо, можна провести туалет носа за допомогою гумового балончика або електроотсоса.
Задню риноскопію роблять за допомогою носоглоткового дзеркала й шпателя.
Це дозволяє оглянути носоглотку, хоани, устя слухових труб, сошник, задні кінці носових раковин. Задня риноскопія не завжди вдається в пацієнтів з підвищеним блювотним рефлексом і в дітей раннього віку. Для зняття блювотного рефлексу використають анестезуючі засоби (лідокаін, 2% розчин дікаіна). Останнім часом для огляду носових ходів, задніх відділів порожнини носа застосовують ендоскопичну техніку.
Дихальна функція перевіряється за допомогою проби Воячека. Для її виконання просять пацієнта закрити одну ніздрю, а до іншої підносять невеликий шматочок пухнатої вати. У процесі подиху пацієнта визначають прохідність носових ходів. Подих може бути вільним, утрудненим або відсутнім. Більше точні дані можна одержати за допомогою ринопневмометра, що вимірює водним манометром тиск у порожнині носа при примусовій подачі й відсмоктуванні повітря.
Нюхова функція досліджується за допомогою чотирьох стандартних розчинів у порядку збільшення сили заходів. При цьому визначають ступінь зниження нюху:
ступінь - 0,5% розчин оцтової кислоти - слабкий захід;
ступінь - чистий винний спирт - середній захід;
ступінь - настойка валеріани - сильний захід;
ступінь — нашатирний спирт — ультрасильний захід. Флакони з досліджуваними розчинами повинні бути однакової форми й розмірів. Можливе виконання обстеження за допомогою нюхової шкали з дев'яти пахучих речовин, розташованих у порядку посилення заходу й воздействующих не тільки на нюховий, але на чутливий і смаковий рецептори. Для якісно-кількісного дослідження нюхової функції застосовуються ольфактометри по-різному модифікації, за допомогою яких можна одержати більше об'єктивні дані. Для обстеження дітей дошкільного віку використають ватяні кульки, попередньо змочені ароматичною рідиною, запах якої знаком дитині - лимона, квітів, ваніліну, кава й т.д.
Бактеріологічне дослідження порожнини носа виробляється при наявності гострого запального процесу гнійного характеру або при підозрі на дифтерію носа.
Біопсія — мікроскопічне дослідження прижизнено вилучених шматочків тканини — здійснюється з діагностичною метою при запальних, гіперпластичних і пухлинних процесах. Вилучений шматочок тканини занурюють в 10% розчин формаліну або 96% спирт і відправляють у патологоанатомічне відділення.
Комп'ютерна томографія дає можливість більш точно виявити патологічні процеси і їхню поширеність.
Ультразвукове дослідження колоносових пазух розглядається, як допоміжний метод.
Діафаноскопія являє собою просвічування пазух у темній кімнаті за допомогою спеціальної електричної лампочки. Доцільне використання цього методу для контролю динаміки патологічного процесу.
Пункціоний метод є коштовною лікувально-діагностичною процедурою, виконуваної лікарем. Пунктирування верхнечелюстної пазухи виробляється через нижній носовий хід.
Загальні методи лікування при захворюванні носа
Змазування слизуватої оболонки носа розчином кокаїну для анестезії або розчином лікарських речовин з лікувальною метою роблять під контролем зору за допомогою вати, наверненої на зонд із нарізками.
Вата повинна прикривати кінчик зонда, щоб не поранити їм слизуватою оболонки носа. При накрученні вати на зонд варто особливо стежити за тим, щоб вона не зсковзувала із зонда, тому що під час змазування вона може залишитися в порожнині носа або ж потрапити в глотку й трахею.
Краплі (звичайно кімнатної температури) уводять у ніс у положенні хворого лежачи або сидячи при різко закинутій голові, трохи поверненої в ту сторону, з якої вводять ліки. Це необхідно, щоб краплі зволожили більшу поверхню зовнішньої стінки носа й потрапили в носові ходи. Влучення крапель відразу в носоглотку менш ефективно. Вдмухування в ніс із лікувальною метою або після операцій різних порошкоподібних речовин у роздрібненому виді роблять за допомогою різних типів порошковдувателей (інсуффляторів), каучукові наконечники їх дезінфікують звичайними розчинами карболової кислоти, формаліну або хлораміну. У домашніх умовах порошки можуть бути утягнені в кожну ніздрю по черзі невеликими щіпками після попереднього очищення носа.
Введення мазі в ніс роблять за допомогою невеликого ватяного тампончика, наверненого на сірник або гладкий зонд. На передній більше щільний кінець ватяного тампончика наносять мазь і вводять у ніс; після видалення зонда заднім, більше пухнатим кінцем тампончика закривають ніздрю, чим утримується мазь, що станула, протягом 10-15 хв.
Припікання слизуватої оболонки порожнини носа виробляється з лікувальною метою при гіпертрофіях слизуватої оболонки, а також для зупинки кровотечі; для цього застосовують нітрат срібла (ляпіс), трихлор-уксусную й хромову кислоти. Перед припіканням слизувату оболонку носа змазують 1-2 рази 3-5% розчином кокаїну з адреналіном.