Лекція № 1. Тема: Введення. Захворювання зовнішнього носа. План.
Введення.
Клінічна анатомія й фізіологія зовнішнього носа й порожнини носа.
Методи дослідження носа.
Захворювання зовнішнього носа.
1. Введення.
Оториноларингологія - це клінічна дисципліна, що вивчає анатомію, фізіологію й патологію юшка й верхні дихальні шляхи. Назва її походить від 4-х грецьких слів: otos - вухо, rpinos - ніс, laringos - гортань і logos - навчання. Оториноларингологія вивчає норму й патологію більшості аналізаторів: слухового, вестибулярного, нюхового, смакового. Без нормальної діяльності цих аналізаторів різко знижуються професійні можливості, знижується працездатність, порушується моральний стан людини.
Характеризуючи лор дисципліну необхідно сказати, що це в першу чергу хірургічна спеціальність, у рамках якої виконується широкий діапазон операцій на юшці, порожнинах і придаткових пазухах носа, ковтки, гортані, трахеї.
Патологія лор органів широко поширена. Практично кожна людина в житті переносить запалення в.буд.п. Хр. тонзилітом страждає від 10 - 15% населення. Захворюванням лор органів, особливо часто зустрічаються в дітей. У дітей можуть виникнути такі захворювання, як заглоточний абсцес, помилковий круп (у виді анатомічної будови лор органів). Іноді при захворюваннях носа. Юшка, можуть виникнути ускладнення (внутріочні, внутрічерепні), які іноді приводять до смерті пацієнта.
Тому середні медпрацівники повинні знати систему організації лор допомоги, причини й клінічні прояви лор захворювань, уміти надати невідкладну допомогу, забезпечити догляд за хворим. Не можна розглядати лор дисципліну, як окрему, відірвану від всієї медицини науку. Наприклад, при гіпертонічних хворобах виникають шуми в юшці, запаморочення, зниження слуху, носові кровотечі.
У дітей, такі інфекційні захворювання, як коклюш, скарлатина часто супроводжуються отитами.
При деяких захворюваннях крові дивуються піднебінні мигдалини й навпаки при захворюваннях піднебінних мигдалин можуть дивуватися серце, бруньки, суглоби й т.д.
Лор спеціальність є відносно молодий, тому що пройшло ледве більше 100 років, як вона виділилася в самостійну дисципліну. У минулому допомога по оториноларингології була зосереджена в руках хірургів і терапевтів.
Але є всі підстави вважати, що початок лор допомоги збігається з періодом виникнення медицини взагалі, тобто ставиться до первобитно - общинного ладу. Важко припустити, щоб наслідку травм таких, наприклад, доступних ушкодженню органів, як вухо або ніс, залишалися без уваги тими, хто робив при рабовласницькому ладі, у сторонах Древнього Сходу лікарське мистецтво досягло в межах можливих тоді історичних умов. Високого рівня.
При розкопках були виявлені черепи із трепанаціоними отворами в області сосцевидного відростка.
У папірусах Древнього Єгипту можна зустріти опису захворювань носа й горла, є відомості про смердючу нежить і про утворення, видимо полипозного характеру є описи захворювань подібних з ангіною й гайморитом.
Цікаво відзначити, що в методах лікування вже тоді зустрічається подоба примітивних інгаляцій. У Древній Індії були, як відомо, розроблені принципи особливого роду рино й отопластики, що, очевидно мало зв'язок з тим, що відрізання носа й вушних раковин було одним з видів покарання. Першими капітальними працями по медицині вважаються книги давньогрецького лікаря Гіппократа. У його працях є значна кількість даних, що ставляться до оториноларингології.
Зокрема він мав деякі загальні подання про анатомію й хвороби юшка. Велику увагу приділяв носовим кровотечам.
Середні століття внесли порівняно мало в розвиток медицини. У лікарській практиці використалися переважно методи вироблені в минулі століття. Це все було пов'язано з величезним тиском церкви на розвиток науки.
Найбільшим представником медицини в середні століття був великий учений ибн - Сина відомий під ім'ям Авиценни.
Його капітальна праця «Канон лікарської науки» частково був присвячений захворюванням вуха, носа й горла.
При капіталізмі в достатньому ступені розвивається анатомічна школа Індії.
Везалий докладно описав будову середнього вуха, слухових кісточок.
Євстахій детально описав будову слухової труби, який лише через 150 років, було привласнено його ім'я.
Фоллопий докладно вивчив канал лицьового нерва, що носить і нині його ім'я.
Значне зрушення в розвитку медицини відбувся в другій половині 18-го століття.
Основою об'єднання з'явилася анатомо-топографічна єдність цих органів, їх тісне фізіологічне й функціональний взаємозв'язок, а також винахід ендоскопічних методів дослідження лор органів, що спричинило створення нових діагностичних, лікувальних і хірургічних методик.
Анатомічна єдність лор органів проявляється в тім, що середнє вухо, ніс із придатковими пазухами, глотка й гортань, являють собою систему каналів і порожнин, вистелених слизуватою оболонкою й сполучених один з одним.
Функціональний зв'язок полягає у взаємодії органа слуху й мовної апарат, і впливі стану носа й ковтки на барабанну порожнину.
Якщо відсутній слух - не розвивається мова, а захворювання носа й ковтки є причиною хвороб юшка.
В 1841 році практичний німецький лікар Гофман запропонував оглядати порожнини лор органів за допомогою дзеркала, у якого в центрі у вигляді невеликого кружка зчищена амальгама, відбитий від дзеркала світло направляється в порожнину органа, а через очищений від амальгами ділянка лікар оглядала порожнину й стінки органів.
У наслідку лікарем Симоновським було запропоновано кругле, увігнуте дзеркало, у центрі якого була круглий отвір. Таке дзеркало й увійшло в практику оскільки завдяки ввігнутості, воно концентрує відбиті промені у фокусі, даючи значно краще освячення. Спочатку це дзеркало прикріплювали до ручки, що тримали в роті, але найбільш зручним виявилося кріплення ввігнутого дзеркала на голові, таким чином, щоб його просвіт був установлений проти зіниці лівого ока. У такому виді дзеркало одержало назву лобового рефлектора Симановського.
В 1892 році вийшов перший підручник по лор петербурзького лікаря Жирмунського. В 1909 році став виходити журнал «Вісник вушних, носових і горлівка хвороб», засновником якого був Симановський.
В 1922 році декретом Раднаркому лор дисципліна була уведена в програму викладання медичних інститутів як обов'язковий предмет. Найбільшими вченими в області оториноларингології є: Волчек, Цитович, Іванов, Свержевський, Коломийченко, Бруківці, Компанеец очолює Балабанцев А.А.
Науково-педагогічні й лікувальні центри по хворобах вуха, горла й носа створювалися при медичних інститутах по всій країні. Представники української школи оториноларинголов під керівництвом с.м. Коломейца розробляла проблеми приглухуватості, глухонімоти.
З 1924 року на Україні відновлене видання журналу «Вушних, носових і горлівка хвороб».
В 1930 році в Харкові відкривається науково-дослідний інститут отоларингології, а в 1960 році такий же інститут відкривається в місті Києві. У цей час його очолює професор Д.И. Заболотный. За даними на 2006 рік в Україні працює 3655 оториноларингологів і функціонує близько 8600 лор ліжок.