Зміст навчання в школі “для народу”.

Отже, як було вище згадано, церковно – парафіяльні школи становили першу ланку системи духовної освіти – початкову. Відвідання школи було єдиним засобом отримати елементарні знання для більшості народу: селян – кріпаків, найбільших і найбідніших верств міського населення.

Перед школами держава ставила завдання навчанню населення грамоті, однак саме заважало на шляху вченню дітей робітників і кріпаків. Спекти, зпекти виявлялось в малій кількості відкритих для селян шкіл, після чого основна маса трудящих залишалась неосвіченою. Крім того, зміст навчання зводився до мінімуму – навчити письму, читанню, рахуванню. Але навіть тут музичне виховання оголошувалося бажаним. Положення про школи видавалися указами Синоду від 1835 – 1837 р. і зобов’язували “Навчити читання церковного і цивільного, бажаючих письма, священної історії, заохочувати до церковного співу”. Навчання доручалося дияконам і паламарям. Обсяг відомостей, що повідомлявся дітям, залежав від здібностей і освіченості їхніх вчителів.

Традиція навчання церковного співу, закладена братськими і дяківськими школами (які складали основу просвітництва 19 ст.), пройшла багатовіковий шлях і стала духовним надбанням народу. Саме з культурою церковного співу пов’язано історично укорінену уяву про вокальну обдарованість українського народу. Церковні хори відіграли значну роль у формуванні національної вокальної культури. Духовна музика викладалась в усіх навчальних закладах. А її прості інтонації пісень, стали чудовим матеріалом для виховання співацьких голосів. Розпочате багато віків тому навчання стало могутнім чином розвитку подальшої музичної культури.

Але разом з релігіозною музикою існували і народні пісні з великою різноманітністю жанрів. В піснях народ виражав свої надії на краще життя, розповідав про тяжку долю простих людей. Ці пісні, що звучали в родинах з дитинства здійснювали великий вплив на духовну куультуру народу.

Система ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти.

Найбільш типовим для народних шкіл, з їх формалізмом в навчанні була методика, розроблена О.М. Карасьовим. Він високо цінив роль співів в школі. Музичні заняття вважав обов’язковими для всіх та заперечував проти звільнення з уроків співів “безголосих та безслухих”.

Заняття починалися з освоєння одного звуку: “До” 1 октави і проводились до того часу, поки весь клас не співав його правильно, чисто. Спочатку “До” співали цілими тривалостями, потім вони вкорочувалися, вводився простий ритмічний малюнок. На цей звук співали слова молитв, скоромовок, спеціально придуманих слів.

Коли клас співав “До”, до нього додавали “ре” і на цих звуках працювали доти, доки секунда не звучала чисто.

На звуках “до – ре – мі” вже вивчали вправи, молитви, маленькі пісні. Тобто система була побудована за принципом “від простого – до складного”. Вона приносила і позитивний результат в роботі – діти співали чисто, плавно, легко.

Існувала інша система музичного навчання – цифрова система, в якій ступінь звукоряда позначався цифрою. Наприклад: “до – 1” “ре – 2” і т.д. Рух мелодії запам’ятовувався засобами цифрових назв студентів. Щодо тривалостей - то чверть дорівнювала цифрі, а половинна нота – позначалася цифрою з крапкою. Наприклад: 1.-5.-3.-1. Для простих мелодій ця система могла застосовуватися, але для більш складних доводилось вводити багато допоміжних знаків, що мало наявність незручності.

Критикуючи цифрову систему, Карасьов пропонував вводити літерну, де кожний ступінь звукоряду визначався голосним звуком.

За літерною системою назви нот замінюють літерами, тривалість ноти – цифрою над нотою (літерою). Літера без цифри дорівнює одному удару.

До – а

Ре – у

Мі – і

Фа – о

Соль – е

Ля – я

Сі – ю

Приклад:

2 2 2 2

я е і а о я я е і а о о

• знов пора чудова, значить літо скоро,

Оскількиі такий спосіб не дає уявлень про рух мелодії, то учні спочатку повинні були запам’ятати звукові співвідношення. Цьому допомагали східці:

о

і

у

а

Карасьов вважав, що нотна грамота повинна вводитися одночасно з практикою і теорією.

Широке використання мала так звана “система рухливого До”. В цій системі 1 ст – будь – якої тональності позначався “До”, а наступні ступені – як в c – dur звукоряді. Також кожна ступінь мала і умовне “ручне” обозначення.

Усі ці системи застосовувалися лише в народних школах і не сприяли прилученю дітей до справжнього мистецтва оволодіння дітьми музичної грамоти. Тому багато хто з прогресивних діячів того часу виступали проти таких систем, пропагуючи абсолютну систему в музичній освіті.