2. Потенціал внутрішнього середовища організації індустрії туризму

Згідно із системним підходом до управління кожна організація – це відкрита система, цілісність і життєздатність якої забезпечується завдяки елементам , з яких вона формується. Сукупність цих елементів становить внутрішнє середовище організації.

Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили. Воно містить у собі потенціал, який дає можливість існувати і функціонувати на певному проміжку часу. Внутрішнє середовище може бути і джерелом проблем та ліквідації фірми , якщо воно не забезпечує її функціонування.

Таким чином, під внутрішнім середовищем організації слід розуміти комплекс змінних параметрів, які характеризують її ситуативний стан, формуються і контролюються керівництвом, або виникають під впливом зовнішнього середовища та процесів всередині організації і вимагають активних дій керівництва.

Внутрішнє середовище організації формується керівниками відповідно до їх уявлень про те, які саме елементи забезпечать її ефективне функціонування і розвиток. Цим зумовлене існування різних підходів до структурування внутрішнього середовища організацій. Найчастіше в ньому виділяють наступних 6 складових:

1. люди,

2. соціально-психологічний клімат,

3. цілі,

4. завдання,

5. організаційна форма і структура організації,

6. технологія.

Центром діяльності організації є людина, яка може бу­ти співробітником або зовнішньою зацікавленою особою. Соціальні системи не є абстрактними побудовами, вони функціонують як групи мотивованих, ініціативних і гото­вих до підвищення рівня своїх знань людей. Місце людсь­кого компонента у внутрішньому середовищі організації за­лежить від поведінки окремих людей, людей у групах, керів­ника, його впливу на поведінку окремих людей та їх груп.

Завданням керівника є створення в організації такого внутрішнього середовища, яке б підтримувало бажаний тип поведінки індивіда і груп працівників. А для того щоб людина надавала більшого значення цілям системи, ніж своїм, необхідно її мотивувати.

Успішна діяльність людини у складі організації зале­жить і від загального соціально-психологічного клімату — системи відносин між співробітниками у процесі вироб­ництва і поза ним.

Ціль – це бажаний стан об’єкта або бажаний кінцевий результат діяльності. Визначення цілей є вихідним моментом діяльності менеджера.

З цілей випливають завдання організації і завдання її працівників як способи реалізації цілей шляхом управ­ління господарською активністю. Вони полягають у роз­робленні й реалізації фірмової політики, яка охоплює принципи політики, цілі, стратегії (заходи щодо досяг­нення цілей політики), засоби реалізації.

Структура організації – це логічний взаємозв’язок функціональних зон і рівнів управління. В будь-якій організації є типові функціональні зони:

• комерційна робота;

• маркетинг

• фінансово і контрольно-ревізійна робота

• управління основними виробничими і забезпечуючи ми процесами.

Існує взаємозв’язок між функціональними зонами і рівнями управління. В межах кожного рівня діють певні носії управлінської структури за посадами: президент, віце-президент; начальники цехів, дільниць.

Основою формування структури організації є поділ праці: горизонтальний та вертикальний.

Горизонтальний поділ праці – це групування спеціалістів в межах функціональних зон.

Вертикальний поділ праці – відображає виробничо-технологічну і управлінську ієрархію.

Під технологією розуміють поєднання кваліфікаційних навичок персоналу, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для проведення бажаних перетворень матеріалів, інформації людей.