Тема: Індивід. Особистість. Індивідуальність.

Індивід (або індивідуум – лат «неподільний») – окремий організм, який існує самостійно.

Індивідуальність – сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини, що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.

Особистість – людина в єдності її індивідуальних та соціальних рис.

Індивід, індивідуальність – це конкретна людина, з усією своєрідністю своїх фізичних, фізіологічних, психологічних і соціальних якостей і властивостей.

Проте індивідуальністю володіють не тільки люди. Кожен знає, як несхожі один на одного домашні тварини - у кожного не тільки своя зовнішність, а й норов, характер. Однак ніхто і ніколи не говорить про особистість коня чи навіть дуже розумної вівчарки.

С.Д.Максименко вважає, що індивід, індивідуальність є складовими структури особистості.

Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість взагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей.

Індивідуальне – це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально вираженими розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість завжди конкретно історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є.

За К.К.Платоновим – особистість – це конкретна людина як суб’єкт перетворення світу на основі її пізнання, переживання й відношення до нього.

За Л.І.Божович людина починає сприймати й переживати самого себе як єдине ціле, відмінне від інших людей, що виражається у понятті «Я».

Тема: Темперамент і характер людини.

Темперамент

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален) відстоювали гуморальну теорію (від лат рідина, соки організму - кров флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. Sangius – кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецького phlegma – слиз, перевага в організмі слизу), холеричного (від грец. Chole – жовч, перевага жовчі), меланхолійного (від грец. Melas – чорний, похмурий та Chole – жовч, перевага в організмі чорної жовчі).

І. Павлов – знаменитий фізіолог писав, що геніальний спостерігач людини Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче. Значний вклад у наукове обґрунтування типів темпераменту внесли німецький філософ-ідеаліст Іммануїл Кант, російський лікар і педагог П.Лесгафт, німецький психіатр Е. Кречмер.

Аналіз типів темпераменту краще робити на сонові тестування за Айзенком або «Колом Айзенка».

Графічна схема темпераменту за С.Д.Максименком