Суть і роль потреб в економічному розвитку

Потреби – це визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це необхідність в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому, внутрішній збудник активності.

Економічні потреби – це потреби в економічних благах. Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Важливо зазначити, що економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від рівня розвитку інших підсистем, у т. ч. культурних, духовних, моральних потреб суспільства.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:

фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо) ;

соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо) ;

духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Потреби тісно пов’язані з економічним інтересом. Якщо потреба не усвідомлюється або задовольняється без зусиль (наприклад, потреба в повітрі), то немає й економічного інтересу, як немає й жодних активних дій людини. Якщо задоволення потреби вимагає активних дій, то вона відразу відчувається як інтерес, стає внутрішнім мотивом, спонукає до економічної діяльності. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

Структура потреб

Потреби можна класифікувати:

за суб’єктом – індивідуальні, групові, колективні, суспільні;

за об’єктом – матеріальні, духовні, соціальні, культурні тощо;

за сферою діяльності – у праці, відпочинку та ін. ;

за ступенем реалізації – абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін) ;

за значущістю – первинні (фізіологічні, потреби в безпеці та захищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).

Система потреб має історичний характер і змінюється залежно від етапу розвитку як суспільства, так і самої людини. Наприклад, із зростанням матеріального добробуту громадян питома вага витрат на харчування в сімейному бюджеті зменшується, поступаючись витратам на задоволення інших потреб.

Потреби людей мають необмежений характер – як за кількісними, так і за якісними характеристиками. Їх неможливо повністю задовольнити як на рівні окремої людини, так і суспільства в цілому. Навіть якщо кількість споживаних благ зменшується (скажімо, потреби в деяких продуктах харчування), це ще не означає, що не будуть зростати потреби в якості цих продуктів чи в нових їх видах. Необмеженість економічних потреб є першим фундаментальним фактом економічної теорії.

Потреби суб’єктів економіки задовольняються за допомогою благ, тобто бажаних речей, що дають змогу людям мати від них зиск. Вони включають дарові (природні) блага, які дістаються людям без зусилля (земля, вода, повітря, клімат), та економічні блага, що потребують трудових витрат. У свою чергу економічні блага поділяються на продукти кінцевого використання (предмети споживання) та виробничі (інструментальні чи проміжні), що задіюються людьми для виготовлення інших продуктів.

Взаємозв’язок потреб і виробництва

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується, насамперед, впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що:

по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб;

по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що:

по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві;

по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих;

по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини – визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З іншого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Цей процес подано на схемі

Якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.