Бюджетний дефіцит: причини виникнення та підходи до регулювання

Бюджетний дефіцит – це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

зниженням рівня суспільного виробництва;

глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

великомасштабним оборотом «тіньового» капіталу;

великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету – жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.

Державний борг – це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Характеристика міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини – це система господарсько-виробничих, грошових, науково-технічних і організаційно-управлінських відносин і зв'язків між суверенними державами світу. Вони є зовнішніми похідними від економіки країн, що утворюють світове співтовариство.

Суб'єктом або суб'єктами міжнародних економічних відносин є дієві особи (фізичні та юридичні), які беруть участь у здійсненні міжнародних господарських угод, договорів і контрактів. До складу суб'єктів МЕВ належать: держави, їх уряди; інтеграційні об'єднання держав; міжнародні організації; транснаціональні корпорації; юридичні й фізичні особи; союзи підприємців.

Об'єктом або об'єктами системи МЕВ є все те, на що направлена діяльність суб'єктів світового співтовариства.

До об'єктів відносять: товари і послуги; грошові ресурси; трудові ресурси; матеріальні ресурси; технології тощо.

У сучасних умовах основними формами міжнародних економічних відносин є:

1) зовнішня і світова торгівля;

2) кредитні відносини;

3) валютні й платіжно-розрахункові відносини;

4) міграція і вивезення капіталу;

5) міжнародна міграція робочої сили;

6) міжнародні інтеграційні процеси;

7) створення і розвиток транснаціональних корпорацій і кредитно-фінансових інститутів;

8) міждержавне регулювання міжнародних економічних відносин (регулювання валютно-фінансових, торгових відносин) ;

9) діяльність міжнародних кредитно-фінансових інститутів (МВФ, МБРР) в сфері міжнародних економічних відносин;

10) науково-технічне і виробниче співробітництво.

Існує декілька рівнів розвитку міжнародних економічних відносин.

Первинний рівень – характеризується відносинами, що формуються між фізичними і юридичними особами, а також окремими державами.

Вторинний рівень – це відносини, що формуються фізичними і юридичними особами і державою з одного боку і міжнародними організаціями – з іншого.

Третинний рівень – це відносини, що формуються між державами і міжнародними організаціями як самостійні відносини.