Інфляція: сутність, аналіз чинників та антиінфляційних заходів
Інфляція (від лат. inflatio – «роздування») – тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.
Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:
індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI – Consumer Price Index)
індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI – Wholesale Price Index, PPI – Production Price Index) ;
дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).
Індекс цін (І) – це відношення рівня цін в період Рt до рівня цін базового періоду (Рb), тобто:
Темпи інфляції (або ж для кращого вирізнення їх в окремий показник – рівень інфляції) відображають зміну цін за триваліший термін, зазвичай рік (досить часто використовують поняття «плинного року», тобто дані щодо показника за останні 12 місяців). Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки. Цей вираз отримав назву формули Фішера:
де:
і – рівень інфляції,
r – реальна процентна ставка,
р – номінальна процентна ставка.
За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції:
повзуча інфляція – яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін (не більше 10% на рік) ;
галопуюча інфляція – зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція – з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Причини виникнення інфляції:
надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад – монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя)) ;
обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін. ;
інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;
девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування).
Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є:
регулювання попиту та пропозиції;
індексація доходів;
контроль за цінами та заробітною платою.
Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:
знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції;
збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;
зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.
Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.