Державне регулювання макроекономіки

Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить економічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.

До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести:

Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;

Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;

Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.

Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.

Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.

Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.

Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.

Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, є багато варіантів, методів, способів осягнення зазначених цільових настанов. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різке трактування їх, а відповідно й різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

Змішана система управління макроекономікою

Змішана система управління національною економікою органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів.

До характерних рис змішаної системи управління належать:

основним регулятором економіки виступає ринковий механізм, який доповнюють важелі державного регулювання;

система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб;

забезпечення реалізації вищих макроекономічних цілей: макроекономіч-ної ефективності і конкурентноздатності, стабільне економічне зростання;

поряд з ринковими і державними макроекономічними регуляторами фор-мується ще один елемент управління – інститут соціального партнерства (насамперед, у західноєвропейських та скандинавських країнах).

Механізм макроекономічного регулювання економіки змішаного типу складається з таких основних елементів:

ринкових регуляторів;

державного регулювання та стимулювання економіки;

корпоративного управління інституту соціального партнерства.

Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою економікою. Маючи спільні риси, вона має певні національні особливості, серед яких виділяють 2 основних види регулювання:

економічний лібералізм притаманний таким країнам як США, Канада, Велика Британія, Австралія. Основною рисою економічного лібералізму є домінування ринкових регуляторів, а вплив держави зведений до мінімуму. Методи ДРЕ переважно економічні і опосередковані.

економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток з активним використанням прямих специфічних, а також адміністративних методів, зі значною долею державного сектору економіки (до 20%). Це такі країни, як Швеція, Німеччина, Японія.