Ринок невідтворних ресурсів

Невідновні природні ресурси – це ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Вони належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Загальні запаси таких ресурсів обмежені, тому їх власник завжди стикається з дилемою: вийти на ринок сьогодні чи відкласти продаж. Негайне використання невідновлюваних ресурсів дозволить розширити поточні споживання й отримати коштів для інвестицій, а консервація ресурсів залишає продавцю шанс отримати у майбутньому велику економічну вигоду, оскільки зі зменшенням запасів вартість одиниці ресурсу зростатиме. Отже кажучи, аналізувати ринок невідновлюваних природних ресурсів необхідно з врахуванням часу.

Власник невідновлюваного ресурсу порівнює дохідність двох альтернативних варіантів використання:

негайного продажу за поточною ціною з наступним інвестуванням отриманої суми (наприклад, її вкладенням до банку) та отриманням після цього додаткових доходів (відсотків з внеску) ;

продажу ресурсу через певний час за вищу ціну.

До консервації ресурсів прийнятний критерій економічної обгрунтованості інвестиційного проекту. Консервація ресурсу та її відстрочена продаж за підвищеним цінами виправдані лише за позитивного значення чистої дисконтованої вартості NPV:

NPV = PDV – I > 0,

де

PDV = TR / (1 + i) > t.

Величиною інвестицій (I) у разі можна вважати поточну вартість ресурсу; величина І позначає річну ставку відсотка від вкладення виручених за продаж ресурсу грошей до банк; валова виручка від проекту (TR) – це вартість, за яку ресурс продадуть через t років.

При такій умові рівноважна ринкова ціна невідновлюваних природних ресурсів має довгострокову тенденцію до зростання пропорційно річній нормі прибутку з капіталу.

Якщо темпи зростання ціни на ресурс будуть менші, ніж типова для економіки норма прибутку, то вигідніше продати його і вкласти гроші до банку.

З іншого боку, консервації ресурсів перешкоджають елементи ринкової невизначеності:

1) неточність оцінки запасів ресурсу;

2) небезпека появи ресурсав-замінників;

3) можливість зменшення попиту на ресурс внаслідок зміни технологій.

Якщо результаті цих процесів світові ціни на всі ресурс зростатимуть повільніше, ніж очікувалося, консервація принесе підприємству лише збитки. Отже, ухвалення рішення про консервацію ресурсів пов'язане з потребою враховувати не застраховані від ризику несприятливі зміни ринкової кон'юнктури, тоді як негайна реалізація ресурсу вільна від ризиків.

Земельні і рентні відносини

Економічна рента – це дохід не тільки від фактору виробництва «земля», але й будь-якого іншого фактора, пропозиція якого обмежена. Таким є визначення ренти класичною школою.

Поняття «економічна рента» ширше поняття «земельна рента». Економічну ренту отримують не лише земельні власники і землекористувачі, але й будь-які власники майна, капіталів, цінних паперів. У зв’язку з використанням цих факторів виникають рентні відносини.

Рентні відносини – відносини між економічними суб’єктами стосовно використання у виробництві фактора землі і одержання доходу у формі ренти.

При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано додаткову продукцію, реалізація якої приносить суб'єкту, що господарює на цих землях, додатковий дохід. На відміну від інших галузей виробництва, такий дохід у сільськогосподарському виробництві має постійний характер, бо довільно відтворити ділянки кращої якості практично неможливо. Виникає монополія виробника на виробництво на таких ділянках, яка і дозволяє йому постійно отримувати додатковий дохід.

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює одержання певними виробниками додаткового доходу, який має постійний характер, на відміну від такого доходу в інших галузях економіки. Тому з приводу виробництва та присвоєння додаткового доходу виникають відносини, які називаються рентними відносинами, а додатковий дохід набуває форми земельної ренти.

Рентні відносини виникають між власниками землі і землекористувачами з приводу виробництва і присвоєння додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і присвоює додатковий дохід. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Розрізняють декілька форм земельної ренти:

1. Диференціальна рента пов'язана з монополією на землю як об'єкт господарювання. Механізм її утворення наступний. Виробництво сільськогос-подарської продукції передбачає використання, крім землі як основного фактора виробництва, і інших ресурсів, що виступають у формі капіталу. Оскільки земельні ділянки мають різну якість як за родючістю, так і за місцерозташуванням від ринків збуту продукції, то при однакових затратах ресурсів на таких ділянках результативність, що виявляється у кількості виготовленої продукції, буде різною: на кращих та середніх за якістю ділянках вона вища, а на гірших – нижча. Такий результат приведе до того, що середні індивідуальні витрати виробництва на різних ділянках будуть неоднакові: найвищі – на найгірших, а найнижчі – на найкращих. Ринкова ціна такої одиниці продукції буде однаковою для всіх ділянок, а її рівень визначатиметься умовами виробництва на гірших земельних ділянках, бо підприємець буде застосовувати свій капітал лише тоді, коли ціна, за якою реалізується вироблена продукція, дає змогу окупити витрати виробництва і отримати середній або нормальний прибуток. Тому ціна формується умовами виробництва на гірших земельних ділянках..

Оскільки середні індивідуальні витрати виробництва різні, то і прибуток, отримуваний при реалізації продукції з різних ділянок за однаковими цінами, буде неоднаковий – найвищий на кращих ділянках і найнижчий на гірших. З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий прибуток. Він є основою виникнення диференціальної ренти, яку і присвоюють власники землі.

Отже, диференціальна рента виражає відносини між власником землі і землекористувачем з приводу розподілу додаткового прибутку, що створюється на кращих за якістю земельних ділянках. Валовий прибуток, отримуваний підприємцем на таких ділянках, поділяється на дві частини: нормальний (або середній) прибуток, який присвоюється підприємцем як землекористувачем і виступає у формі підприємницького доходу, та додатковий прибуток (або надприбуток), який набуває форми диференціальної ренти і присвоюється землевласником. Слід зазначити, що форми ренти надприбуток набуває лише за умов, що підприємець виступає землекористувачем, не будучи власником орендованої землі. Коли підприємницькою діяльністю на таких земельних ділянках займається їх власник, то форми ренти надприбуток не набуває.

Розрізняють дві форми диференціальної ренти:

рента І-го роду – диференціація земель за їх якістю;

рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі.

Крім диференціальної, існує ще одна форма земельної ренти – абсолютна. В умовах приватної власності на землю її власник без винагороди, тобто безплатно, навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть. Право користування такими ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і набуває форми абсолютної земельної ренти.

Абсолютна земельна рента сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок незалежно від їх якості. Механізм її утворення пов'язаний із попитом на сільськогосподарську продукцію. Підприємець, що здійснює свою діяльність на гірших за якістю земельних ділянках, надприбутку не одержує. Отже, і можливості платити за її користування у нього немає. І якщо землевласник братиме з нього таку плату, йому буде невигідно застосовувати свій капітал, оскільки це зменшить його нормальний або середній прибуток. У такому разі пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться і не зможе задовольнити ринковий попит на неї. Порушення рівноваги між попитом і пропозицією приведе до підвищення ціни на таку продукцію, і вона встановиться на рівні, який дозволить застосувати капітал і на гірших за якістю землях, оскільки нова ціна буде перевищувати попередню на величину, яка і становить абсолютну ренту. Саме такий механізм дозволяє підприємцям на гірших земельних ділянках встановлювати ціну на свою продукцію, яка компенсує витрати виробництва, забезпечує нормальний прибуток і створює надприбуток, який становить основу абсолютної земельної ренти.