Виробнича функція

Виробнича функція – це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.

Незалежно від класифікаційного визначення всі фактори виробництва використовують для виготовлення економічних благ. За дуже спрощеного виробничого процесу один фактор використовують для виготовлення якогось одного матеріального блага. Це можна зобразити у вигляді формули:

Q = F (А),

де Q – економічне благо;

А – фактор виробництва;

F – функція.

У даному разі економічне благо є результатом одного фактора. У реальній дійсності процес виробництва відбувається значно складніше і в ньому використовують, як правило, не один, а багато факторів (рис.).

Якщо процес виробництва перебуває на лінії АА, фактор виробництва використовується оптимально і постійно відтворюється; якщо нижче цієї лінії, фактор виробництва використовується частково; якщо вище лінії АА, цей фактор використовується надмірно. У двох останніх випадках порушується рівновага виробничого процесу, що призведе або до дефіциту фактора, або до потреби в його додатковій кількості. Таким чином, найефективніше використання фактора виробництва є умовою подальшого збільшення масштабів виробництва, умовою розширеного виробництва того чи іншого продукту.

Оскільки процес виробництва має витрати і результати, виникає питання про виробничу функцію. Річ у тім, що теорія факторів виробництва спирається певною мірою на використання математичного, модельного апарату, яким виступають факторні моделі у вигляді математичної залежності, пов'язуючи величину одержаного результату виробництва з використанням виробничих факторів, що обумовили цей результат.

На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства.

Виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції.

Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції.

Витрати виробництва

Витрати виробництва – це грошовий вираз тих затрат підприємства (фірми), які показують, у що обходиться для нього створення відповідної продукції (товарів, послуг).

До таких витрат належать елементи різних факторів виробництва, які використовуються в даному виробничому процесі. Основні з них:

витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам та підприємцям) ;

витрати на придбання та утримання виробничих будівель, а також машин – обладнання, верстатів тощо (засобів праці) ;

витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали (предмети праці) ;

витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу, вугілля, електричної енергії) та ін. – також предметів праці тощо.

Будь-яке виробництво завжди пов’язане з витратами, оскільки це – процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі).

Розрізняють суспільні витрати і витрати підприємства. Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці (вартість спожитих засобів виробництва) та витрат живої праці (необхідної і додаткової), що характеризує вартість виробництва товару для суспільства, становить суспільні витрати.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої праці та витрат частки живої (необхідної) праці, тобто капіталу, що формує вартість виробництва товару для підприємства, називають витратами підприємства.

У реальній господарській практиці існують об’єктивні причини, які пояснюють формування витрат виробництва як самостійної економічної категорії. В основі цього процесу лежать економічна відокремленість господарюючих суб’єктів (підприємств) і необхідність забезпечення їх простого відтворення. Підприємства-товаровиробники відносно економічно відокремлені один від одного як власники факторів (засобів) виробництва і створюваного ними продукту (товару). Подібне має місце навіть у межах однієї форми власності, наприклад у державному секторі, а тим більше – приватному.

Водночас речовий зміст витрат виробництва на різних етапах економічного розвитку має й різну суспільну форму. Так, в умовах простого товарного виробництва ці витрати вимірювалися вартістю спожитих матеріальних факторів виробництва. Разом з витратами праці безпосереднього індивідуального товаровиробника в формі суспільно необхідних затрат вони збігалися з вартістю товару.

За К. Марксом формула вартості товару (W) :

W = C + V + M,

де С – вартість спожитих засобів виробництва;

V – вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент зарплати) ;

M -вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).

Звідси – формула капіталістичних витрат виробництва:

К = С + V,

де К – капітал, авансований підприємцем у виробництво.

Основними видами витрат виробництва є:

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) – витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону (також позначаються FC).

Змінні витрати (англ. Variable Costs) – витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції (також позначаються VC).

Валові витрати (загальні витрати, англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва. (також позначаються TC)

Середні витрати – витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва (також позначаються ATC)

Витрати на одиницю продукції – це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати – за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

Прямі витрати – витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

Поточні витрати – витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Граничні витрати – витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином:

МС=ΔТС/ΔQ

Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Витрати майбутніх періодів – грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

Доходи

Дохід – багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях.

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід – це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах іт. ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін. ;

доходи макроекономічного рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

доходи індивіда;

доходи домогосподарства (сім'ї) ;

доходи підприємства (фірми) ;

доходи галузі;

доходи територіальної громади;

доходи держави;

доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

номінальний дохід – визначається в цінах поточного періоду;

реальний дохід – визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;

де ТR – валовий дохід; Р – ціна одиниці виробленого товару (послуги) ; Q – кількість реалізованих товарів (послуг) ; TR – виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

де АR – середній дохід; Р – ціна одиниці виробленого товару (послуги) ; Q – кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де MR – граничний дохід; ΔR (Q) – приріст валового доходу; ΔQ – приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг; MR – виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

6. Залежно від включення доходу в ціну товару;

первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

7. За джерелом отримання:

Доходи від ресурсу «праця» як такого, що не має відособленого від свого власника існування:

заробітна плата;

доходи працівників колективних підприємств;

доходи від індивідуальної діяльності;

доходи від підсобного господарства;

доходи від кооперативної діяльності;

доходи підприємців.

Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

дивіденди від акцій;

відсотки від паю;

відсотки від банківських вкладів; -доходи від облігацій;

орендна плата тощо.

Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

часткова компенсація виплат на освіту;

безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;

адресна допомога малозабезпеченим верствам населення; -благодійні послуги;

соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи) ;

доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів; -рентний дохід;

процентний дохід, або прибуток на капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.