Внутрішньогалузева та міжгалузева конкуренція

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між виробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція модифікується в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між виробниками, які діють у різних галузях економіки. Така конкуренція відбувається здебільшого на базі використання різними галузями спільних ресурсів. В такому випадку ресурси спрямовуються в галузь, яка характеризується найбільшою нормою прибутку.

З метою отримання найбільшого прибутку підприємці вкладають капітали у найприбутковіші галузі промисловості, що спричиняє переливання капіталу з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з вищою і збільшення кількості випущених товарів, що за незмінного попиту призводить до зниження ринкових цін і зменшення норми й маси прибутку. В галузях з низькою нормою прибутку з відпливом капіталів обсяги виробництва товарів зменшуються і за незмінного попиту це спричиняє підвищення ринкових цін на них і зростання прибутків.

Такий механізм міжгалузевої конкуренції діяв в умовах вільної конкуренції на нижчій стадії розвитку капіталізму, оскільки невеликими за обсягом були оптимальні розміри економічно ефективних підприємств, а відповідно, й величина авансованого капіталу. У США на початку XX ст. до великих підприємств належали компанії з виробництвом в 1 млн. дол., а наприкінці століття такі підприємства були дрібними. За переважання підприємств, на яких було зайнято 2-4 робітники (наприклад, усередині 50 х XIX ст. у Парижі) під впливом міжгалузевої конкуренції ринкова вартість товарів і ринкові ціни (які сформувалися внаслідок внутрігалузевої конкуренції) перетворювалися на ціни виробництва, що вирівнювали норми прибутку в різних галузях. У сучасних умовах такий механізм міжгалузевої конкуренції неможливий і певною мірою може діяти лише в дрібнотоварному виробництві та на підприємствах дрібнокапіталістичного сектора. На великих і навіть середніх підприємствах більшості галузей промисловості переливання капіталу здійснюється в межах гігантських багатогалузевих концернів і конгломератів через будівництво нових підприємств (без вилучення капіталів зі старих), купівлю діючих компаній та їх наступне прискорене інвестування. Міжгалузевий рух капіталів відбувається за участю держави, наднаціональних економічних органів. Певному вирівнюванню галузевих норм прибутку сприяє надання державних дотацій підприємствам базових і капіталомістких галузей матеріального і нематеріального виробництва, здійснення пільгової податкової, амортизаційної, кредитної, регіональної та структурної політики.

Форми конкуренції та типи ринкових ситуацій

Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому разі виокремлюють вільну конкуренцію, яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну (недосконалу) та олігополістичну конкуренції, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому – внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренції.

Вільна конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності, переважала впродовж XVI-XIX ст. і велась переважно між власниками невеликих капіталістичних підприємств, які виробляли товар на невідомий ринок. Тому таку конкуренцію ще називають «чистою» або «досконалою». За її умов ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів.

Внутрігалузева конкуренція – це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами.

Міжгалузева конкуренція – боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Монополістична (в тому числі олігополістична) конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ознаки – встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.

Цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція – це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Конкретнішими методами конкурентної боротьби за нецінової конкуренції є впровадження передової техніки і технології (техніко-технологічний монополізм), новітніх форм організації виробництва та маркетингової діяльності (організаційний монополізм), зосередження кадрів високої кваліфікації (кадровий монополізм), здійснення комплексних науково-дослідних розробок (науковий монополізм), цінової дискримінації та захоплення ринків збуту (збутовий монополізм) тощо. Компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям тощо. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.