1. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю.

Воно ґрунтується

• на активно-позитивному ставленні до учнів,

• закоханості у справу, що пере дається дітям,

• співроздумах та співпереживаннях у процесі виконання цікавих і корисних справ.

2 Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей стиль базується

• на особистісному позитивному сприйнятті учнями вчителя,

• який виявляє приязнь, повагу до дітей.

Це позитивний стиль спілкування, проте слід прагнути

• до залучення учнів до спільного пошуку,

• співтворчості,

• остерігатися перетворення дружніх взаємин на панібратські.

3.Спілкування-дистанція. В основі має

• обмеження спілкування формальними стосунками.

Педагог, якому властивий даний стиль, може мати

• позитивне ставлення до дітей,

• але при організації діяльності він ближчий до авторитаризму.

В класі може бути нібито прекрасна дисципліна, висока успішність, проте у моральному вихованні — значні прогалини.

Дистанція між учителем і учнем повинна бути. Вона залежить

• від рівня авторитету вчителя,

• є показником його провідної ролі. Проте це не головний критерій стосунків.

4.Спілкування-залякування. Поєднує в собі

• негативне ставлення до учнів

• і авторитарність у способах організації діяльності.

5.Спілкування-загравання. Це поєднання

• позитивного ставлення до дітей

• з лібералізмом.

Такий стиль ґрунтується на пошуку прийомів завоювання дешевого авторитету.

Запорукою продуктивного стилю педагогічної діяльності є

• спрямованість на дитину,

• її розвиток,

• захоплення своєю справою,

• професійне володіння організаторською технікою

• і делікатність.

Характеристику цілого ряду моделей непродуктивних стилів педагогічного спілкування пропонує В.А. Кан-Калик [6, с. 101-109].69

„Монблан" — вчитель підноситься над класом, як гірська вершина;

„Китайська стіна" — вчитель поглиблює дистанцію, підкреслює свою зверхність;

„Локатор" — в організації стосунків з учнями переважає вибірковість учителя;

„Робот" — педагог діє за певною програмою, незважаючи на обставини, які вимагають змін у спілкуванні;

„Я сам" — вчитель прагне все робити сам, гальмуючи вияви ініціативи з боку учнів;

„Гамлет"— педагог постійно сумнівається у правильності вибраної системи організації взаємин;

„Друг"— перехід на позиції панібратства, втрата ділового контакту у спілкуванні;

„Тетерів" — педагог реалізує власні цілі спілкування, не спрямований на учня.

Зрештою, існує ще один критерій, за яким розрізняють стилі педагогічної діяльності. Ми маємо на увазі так звану

• інтегративну особистість учителя. Залежно від конкретних умов, учитель повинен бути

  • то суворим, то м'яким,

  • то демократичним, то авторитарним,

  • гнучко змінювати спосіб своєї поведінки,

  • володіти досить різноманітним арсеналом засобів і методів педагогічного впливу.

Ф.М. Гоноболін писав з цього приводу: „Для успіху в роботі вчителя має значення деяка діалектичність у виявленні його якостей особистості, зокрема здібностей. Про гарного педагога не завжди можна сказати, що він завжди суворий або м'який, активний або пасивний тощо. Він зазвичай буває і тим і іншим залежно від обставин. Теплота у стосунках з дітьми необхідна, але буває необхідна і деяка холодність; велика допомога учням поєднується з наданням їм самостійності, початкова ініціатива вчителя потім повинна переходити в руки учнів і т.д." [Моделирование педагогических ситуаций: проблемы повышения качества и эффективности общеобразо-70вательной подготовки учителя / Под ред. Ю.Н. Кулюткина, Г С Сухобской. — М., Педагогика, 1981. — С. 8-41.]