4. Майстерність забезпечення зворотного зв'язку у педагогічній взаємодії

З'ясуємо значення терміну „зворотний зв'язок". У психологічному словнику [14, с 62-63] пояснюється, що зворотний зв'язок - це зв'язок між результатом пев ного процесу і його перебігом. Зворотний зв'язок існує між наслідками певної діяльності (навчальної, трудової, ігрової) і процесом реалізації цієї діяльності. Наявність зворотного зв'язку дає змогу глибше вивчати закономірності процесу, успішність чи неуспішність людських дій, повніше осмислювати мету і засоби її досягнення.

Щоб зворотний зв'язок був успішним, треба вміти бачити, чути і розуміти партнера по спілкуванню. Це означає, що треба вміти за зовнішнім виглядом, за інтонацією, па узами, темпом мовлення дізнаватись про внутрішній стан співбесідника, про підтекст отриманої інформації і уміло використати це для поліпшення спільної діяльності.

Дослідження показують, що вплив на людей справляє не стільки сама інформація, зміст сказаного, скільки

79

комунікативна поведінка. Лише 7 % впливу залежить від слів, 38 % від тону голосу, а 65 % від мови тіла — міміки і пантоміміки [2, с 222].

Сучасна практична психологія використовує термін „рапВрт"для визначення глибокого зворотного зв'язку у спілкуванні. Встановити рапорт — означає уміло віддзеркалювати пози, жести і погляди партнера зі спілкування, прибудовуватися до його мови тіла, навіть дихання. Мистецтво встановлення рапорту полягає в тому, щоб робити це природно, не копіювати рухи і пози, бо це може бути смішно і образливо. Наприклад, якщо людина розмовляє тихо, то ви теж можете приглушити свій голос. Але якщо ви хочете вести партнера у спілкуванні, то посту пово перейдете на властивий вам тон голосу. Чи коли у партнера „закрутилась голова" у вальсі, ви зменшуєте обер ти і даєте йому можливість прийти в норму. Подібний „танок" постійно триває у процесі спілкування. Це є нор мальне природне явище. Вчителю, як провіднику спілкування педагогічного, варто добре розібратися у можливостях рапорту і навчитися свідомо його встановлювати.

Людина сприймає світ переважно трьома каналами: візуальним, аудіальним і кінестетичним (рідше нюховим і смаковим). Є люди, які надають перевагу одному із кана лів. Це відбивається навіть у їхньому мовленні. „Я бачу, що ви говорите" означає, що у людини слова (звуки) набувають образно зримих форм. Якщо ви говорите про ліс, то вона бачить дерева, різноманіття барв, сонячні галявини, м'який килим моху у гущавині. У такої людини переважає візуальний канал сприймання. „Я чую, що ви мені показуєте", — стверд жує людина, знайомлячись з роботою художника. Дивлячись на картину, де зображено ліс, така людина чує шурхотіння старого листя під ногами, тріск сухої гілки, шелест вітру, спів пташок. У неї переважає аудіальна система сприй мання. Але якщо, дивлячись на картину, чи слухаючи роз повідь, людина відчуває, як ноги пружинять на м'якому

80

килимі листя, як вітер лоскоче обличчя, як б'є по ногах гілка, як ароматно пахне соснова смола, то вона сприймає світ переважно кінестетичним каналом.

Мистецтво спілкування полягає в тому, щоб навчитися розуміти, яка система сприймання характерна для партнера і вміло використовувати це. Вже в 10-11 років у дітей фор муються переважаючі системи сприймання. Тому для вчителя важливо пам'ятати про це і, звертаючись до учнів, вико ристовувати у мовленні вирази (предмети), які допоможуть візуалістам побачити те, що ви говорите („уявіть собі...", „як ви бачили..." , „погляньте мислено..." і т.д.); аудіалістам — почути вашу чітку виразну мову, кінестетикам — прийняти відчуттями зміст сказаного. Лише тоді ви можете бути впевненим, що вся аудиторія розуміє вас.

Дослідження показують, що встановлення рапорту між людьми з однаковими переважаючими каналами сприймання відбувається успішніше і сприяє ефективному спілкуванню [11, с 51-52].

Для ефективного здійснення зворотного зв'язку важ ливо правильно виконувати візуальне сканування (див.

с 56). :

Звичайно, на практиці все робиться непросто. Потрібні досвід і перевірка здогадів іншими засобами.

Для встановлення зворотного зв'язку важливо уміти слухати. Уміння слухати — рідкісний дар. Дослідження показують, що прослухавши десятихвилинне повідомлення, людина розуміє і запам'ятовує лише половину його. Невмін ня слухати є основною причиною неефективного спілкуван ня, може привести до непорозумінь, педагогічних помилок, стати причиною конфліктів.

Майстерність слухання полягає в умінні за найменшими змінами міміки й пантоміміки, інтонацією, за словесною маскою здогадатися про істині внутрішні мотиви, які змусили учня звернутись до вас. Головною ознакою ефективного слухання є його активність, що означає зацікавленість того,

81

хто слухає, його фізичну й розумову увагу. Але якщо ця активність полягатиме у перебиванні, оцінюванні, аналізі, то це означатиме, що слухач концентрує увагу на собі, а не на співрозмовникові, що й може привести до порушення процесу спілкування. Існують певні правила і прийоми ефективного активного слухання [3].

Найпростіший метод збереження зацікавленості і уваги в процесі спілкування - нерефлексивне слухання. Його суть — в умінні мовчати, коли говорить інший. Але це мовчання має бути активним процесом. В залежності від ситуації слухач може висловити підтримку, схвалення і розуміння, використовуючи візуальний контакт, мову міміки і жестів, короткі висловлювання типу „Так!", „Ні", „Продовжуйте...". Це підбадьорює співбесідника, викликає у нього бажання продовжувати спілкування, дозволяє почу вати себе вільно і невимушено.

Звичайно, нерефлексивне слухання не завжди доречне. Але є ситуації, де воно особливо необхідне:

Початок бесіди.

Проведення інтерв'ю

Вислухування відповіді учня на запитання, поставлене

вчителем.

Збуджений емоційний стан співрозмовника.

Наявність затруднень у мовленні партнера по спілкуванню.

Слухання скарг.

Розмова з людиною, яка займає більш високе становище (при побоюванні зіпсувати стосунки).

В інших випадках, коли співбесідник хоче почути вашу думку або пораду, зрозуміти вашу реакцію, варто засто сувати метод рефлексивного слухання з більш активним вираженням ваших емоцій і думок. Розрізняють чотири основних прийоми рефлексивного слухання, з'ясування (уточнення), перефразування, відображення почуттів і ре зюмування. Звичайно, всі ці методи і прийоми можна за стосовувати у різних комбінаціях.

82

З ясування — це звертання до співрозмовника за уточненням інформації. Воно сприяє більш точному сприй манню почутого слухачем. Для з'ясування доцільно викорис товувати запитальні фрази, які передбачають розгорнуту відповідь і стимулюють подальшу розмову ("Що ви мали на увазі?", „Чи не поясните мені...?").

Перефразування — формулювання тієї ж думки ін шими словами. Мета перефразування — власне формулю вання думки для перевірки точності сприймання. Його можна розпочати словами: „Іншими словами, ви вважаєте...", „Як я зрозумів вас", „На вашу думку...". Якщо ви щось упустили чи зрозуміли неточно, співбесідник матиме мож ливість своєчасно внести корективи в зміст повідомлення. Відображення почуттів — це те ж перефразування повідомлення, але акцент робиться не на змісті почутого, а на емоційному стані, почуттях співрозмовника. Його можна розпочинати словами на зразок: „Ви дуже схви льовані..", „Мені здається, що ви відчуваєте...".

Резюмування — підсумовування основних ідей і по чуттів того (чи тих), хто говорить. Цей прийом застосовується в тривалих бесідах, при обговоренні певних питань двома або кількома особами. Резюмуючі вислови допомагають поєднати фрагменти розмови у смислову єдність. Вони дають слухачеві (чи слухачам) впевненість у точному сприй нятті повідомлення і одночасно допомагають тому, хто говорив, зрозуміти, наскільки добре йому вдалося передати свою думку,

Типовими вступними фразами при резюмуванні є: „Якщо тепер підсумувати сказане, то...", „Вашими основними ідеями, як я зрозумів, є...".

Резюмування особливо доречне в ситуаціях, які вима гають розв'язання проблеми.

Основні принципи і правила ефективного слухання: 1. Вивчіть свої звички слухання. Це перший крок до їх удосконалення.

83

Пам'ятайте, в розмові беруть участь як мінімум двоє співбесідників. В ролі слухача вони виступають по черзі. Тому основне правило слухання: кожний говорить тільки після точного повторення ідей чи відображення почуттів співбесідника.

Концентруйте свою увагу на людині, що звертається до вас. Підтримуйте візуальний контакт, тактовно „віддзер калюйте" пози, міміку і жести співрозмовника. Слідкуйте, щоб ваша невербальна поведінка була адекватна змісту сказаного. Пам'ятайте, що кожний хоче спілкуватися з живою людиною, а не з кам'яною стіною.

Намагайтесь зрозуміти не тільки зміст сказаного, а й по чуття співрозмовника. Скориставшись прийомами рефлек сивного слухання, намагайтесь виразити своє розуміння

Дотримуючись схвалюючої установки, підтримуйте спів розмовника, робіть процес слухання емпатійним. Це допоможе у спілкуванні.

Чого не варто робити у процесі слухання

Не приймайте мовчання за уважність.

Не прикидайтесь, що слухаєте.

Не перебивайте без потреби.

Не робіть поспішних оцінювальних висновків.

Не задавайте надто багато запитань.

Не давайте порад, доки вас не попросять.

Не вживайте загальних фраз типу „Я добре розумію ваші почуття".

Не будьте занадто чутливими до емоційних слів.