5. Історія геологічного розвитку

Протягом пізнього протерозою та раннього палеозою весь Тянь-Шань був геосинклінальною областю, у якій лише місцями вдається виділити окремі геосинклінальні прогини та геоантиклінальні підняття. Розвиток геосинкліналі відбувався стрибкоподібно: у кінці докембрію – початку раннього палеозою майже повсюдно відбувалися підняття, які супроводжувалися складчастістю. З тектонічними рухами цього часу пов’язане впровадження невеликих масивів ультра основних порід та габроїдів. Але після цього енергетичні прогинання знову охопили всю територію Тянь-Шаню і протягом раннього палеозою у великих прогинах накопичились потужні товщі осадків геосинклінального типу.

Ці прогинання продовжувались до пізнього ордовіку, коли у результаті каледонської епохи складчастості відбулася різка диференціація Тянь-Шаню на крупні структурно-формаційні зони.

Під час силуру Чаткало-Наринська зона піднімалася, що призвело до перериву процесів седиментації, але складкоутворення тут не відбулося або проявилося дуже слабо і подекуди. На решті території у силурі продовжувалось прогинання. Усій геосинклінальній системі у цей час було властиве різке вираження контрастності рухів, у результаті чого вона була розчленована на дуже складну систему окремих геосинклінальних прогинів та геоантикліналей. Ці зони були розбиті внутрішньо геосинклінальними глибинними розломами, які продовжували існувати до етапу нових рухів.

При подальшому розвитку геосинклінальної системи важливе значення мало формування окремих прогинів та піднять. Коливальні рухи супроводжувалися складкоутворенням, яке відбувалося неодноразово, але не повсюдно: наприкінці силуру – початку девону, у середньому девоні, у ранньому карбоні, але особливо активно – на межі раннього та пізнього палеозою. Складкоутворення завершилося підняттями, які охопили велику частину досліджуваної території, яка на початку пізнього палеозою являла собою систему широких складчастих піднять, розділених відносно вузькими прогинами, у яких продовжували накопичуватись потужні осадові та вулканогенні товщі.

У середньокам’яновугільну епоху в більшості прогинів накопичувались теригенні флішові товщі, а у прогинах пд.-зх частини Чаткальської гірської системи – ще більш потужні теригенно-вулканогенні товщі. Уже в ранній пермі у флішоїдних прогинах накопичувались типові моласи, утворення яких пов’язане з руйнуванням піднять. Найбільш пізніші прогини геосинкліналі були піддані складчастості наприкінці герцинської епохи, мабуть у тріасі. У цей час Південний Тянь-Шань перетворився у складчасту область.

Складкоутворюючі процеси, які охопили окремі ділянки геосинклінальної системи та супроводжувалися впровадженням гранітоїдів, відбувалися протягом пізнього палеозою неодноразово. Проте сильно розчленований рельєф існував тут лише в окремих ділянках.

Мезозойсько-палеогеновий етап різко відрізнявся від попередніх. У тріасі уже весь Тянь-Шань являв собою пенепленізовану слабогорбисту складчасту область, яка підіймалася, і у межах якої осадко накопичення не відбувалося.

У юрі тектонічні рухи дещо активізувалися, особливо вздовж Таласо-Ферганського розлому, у результаті чого були сформовані крупні прирозломні прогини хребтів Каратау та Ферганського.

Протягом крейдового періоду замість окремих юрських прогинів осадко утворення охватило значні площі, але знову таки лише у западині Таласо-Ферганського розлому.

Палеогеографічні та палеотектонічні умови палеогену були близькі до крейдових: у цей період у повільні опускання була захоплена майже вся територія західніше Таласо-Ферганського розлому, куди трансгресувало море; східніше континентальне осадко-накопичення локалізувалося у межах западин.

У кінці палеогену починається активізація тектонічної діяльності – це передувало тим грандіозним переміщенням земної кори, які характерні неоген-антропогеновому етапу нових тектонічних рухів. На початку цього етапу рухи були ще досить слабкими, не достатньо відрізнялися від крейдово-палеогенових. У бактрійський час інтенсивність їх різко зросла, що в решті решт призвело до формування складного сучасного рельєфу з його високими хребтами та глибокими западинами, які виповнені континентальними моласами. Пересування окремих блоків відбувалося при цьому вздовж найбільших давніх структурних швів, а також по новим розломам. У результаті неотектонічних рухів породи мезозою та кайнозою були дислоковані з утворенням складчастих форм, які обумовлені диференціальними переміщеннями окремих блоків фундаменту.