Тема 6. Соціалізації дитини в умовах дошкільного навчального закладу і сім’ї План

1. Роль дошкільного навчального закладу та вихователя у забезпеченні соціального розвитку дитини.

2. Адаптація дитини до дошкільного навчального закладу як чинник успішної соціалізації.

3. Взаємодія вихователів і батьків як умова ефективної соціалізації дітей дошкільного віку.

1. Роль дошкільного навчального закладу та вихователя у забезпеченні соціального розвитку дитини.

Питання щодо ролі дошкільного навчального закладу у формуванні первинного соціального досвіду дитини набуває особливої значущості.

Дошкільну освіту є першою ланкою системи неперервної освіти, що поряд із сімейним вихованням закладає основи соціокультурного становлення особистості. Набуття індивідом якостей, необхідних для життєдіяльності, активне засвоєння та відтворення соціального досвіду суспільства окреслюють концептуальні координати діяльності дошкільного закладу: стати «інститутом соціалізації», призначення якого – забезпечення фізичної, психологічної й соціальної компетентності дитини, можливості адаптації до унормованого існування серед людей, формування ціннісного ставлення до світу, навчання особистісному існуванню, озброєння елементарною наукою і мистецтвом життя.

Трансформация общества оказала определенное положительное влияние на роль дошкольных образовательных учреждений в социализации детей. В обществе усилилось внимание к соблюдению прав личности ребенка, изменилась сеть дошкольных учреждений: они стали более разнообразными по формам и методам оздоровления, воспитания и обучения.

В настоящее время дошкольное образование в Украине является обязательным.

Значительные изменения произошли в системе и содержании учреждений. Основные из них теперь называются не детским садом, а дошкольным образовательным учреждением, что указывает на усиление реализации образовательной функции.

Новая практика дошкольного образования несет в себе положительные тенденции: появление разных типов дошкольных образовательных учреждений, широкие возможности для предоставления родителям условий своим детям, а сотрудникам ДОУ, являющимися социализаторами, простор для педагогического творчества, выбора форм, методов укрепления здоровья, воспитания, образования детей. Создается сеть инновационных экспериментальных учреждений, где разрабатываются новые содержания, формы и методы воспитания, в составе которых не только и не столько передача знаний, умений, навыков, сколько сохранение здоровья, психологическое благополучие ребенка.

В дошкольных образовательных учреждениях наблюдаются и негативные процессы. Существенно уменьшилось их количество и охват ими детей.

В систему ДОУ проникли инновации «специалистов», программы деятельности которых носят в значительной мере формальный и некомпетентный характер.

Возникли сложные социальные проблемы, затрудняющие оптимальную социализацию детей. Многие промышленные предприятия отказались от своих дошкольных образовательных учреждений, одна часть которых была переведена в систему государственных учреждений, а другая - продана частным владельцам, которые в основном использовали ее не в целях развития детей.

Социальная дифференциация в обществе оказала влияние на характер детских дошкольных учреждений. Появились элитарные дошкольные образовательные учреждения, в которых лучше общие условия содержания детей: уровень и качество питания, наличие разнообразного учебно- физкультурного и иного оборудования, обеспеченность квалифицированным персоналом, что связано с более высокой оплатой.

Персонал в государственных дошкольных учреждениях лишен этих возможностей, в связи с их низким финансированием.

Также наблюдается противоречие между потребностью общества в создании равных условий для социализации детей и существованием неравного положения детей в элитарных и обычных дошкольных образовательных учреждениях.

Возникло также противоречие между потребностью общества в современном разностороннем развитии ребенка и однообразной ориентацией дошкольных образовательных учреждений только на подготовку детей к учебе в школе.

Большинство дошкольных образовательных учреждений получает низкое финансовое обеспечение. В сельской местности положение детских дошкольных учреждений значительно хуже, чем в городских.

В стране сформировалась социальная задача существенно повысить роль дошкольных учреждений в социализации детей, в реализации их оздоровительных, воспитательных и образовательных функций.

Дошкольные образовательные учреждения являются своеобразной организацией, функционирование которой проявляется в обществе в нескольких ролях:

• как социальная организация в составе социального института образования;

• как специфический агент социализации, осуществляющий социализацию путем взаимодействия с семьей;

• как первоначальная ступень образования;

• а также то, что работники детских дошкольных образовательных учреждений являются социализаторами, первыми учителями, воспитателями, «чужими» взрослыми;

Особенностью социализации детей в дошкольных образовательных учреждениях является прохождение начальной стадии первичной социализации с овладением социальными навыками, знаниями и правилами, элементами здорового образа жизни и укрепления здоровья, освоением правил поведения в обществе, общения со сверстниками и взрослыми людьми - социализаторами, овладением навыками письма, счета, выполнением общественных обязанностей, первичным пониманием значимости атрибутов государственной власти, гражданского поведения, что отражается в соблюдении некоторых законов и моральных норм, правил распределения и выполнения обязанностей в коллективе и др.

Раніше батьки та педагоги сприймали дошкільний заклад як інституцію, відповідальну тільки за здоров’я дитини та її підготовку до школи. Сьогодні ж однією з основних його функцій є соціалізація особистості. Однак цьому питанню у виховній діяльності дошкільного закладу приділяється менше уваги, ніж потрібно. Як наслідок – недостатня поінформованість батьків та педагогів про статус дитини в групі однолітків, причини такого стану, його значущість для емоційного благополуччя, методи та прийоми успішної соціалізації дошкільників. Для того, щоб це змінити, слід зрозуміти, що соціалізація дошкільника – важлива і складна проблема, яка прирівнюється до його розумового розвитку.

Сучасний дошкільний заклад повинен стати місцем, де дитина отримає можливість широкого соціально-практичного самостійного контакту з найбільш значущими та близькими для її розвитку сферами життя.

До головних принципів організації освітньо-виховної роботи слід віднести:

- єдність формування в дітей уявлень про соціальну дійсність як частину навколишнього світу, що відображає діяльність і взаємини людей; виховання усвідомленого бажання брати участь у житті людей, що їх оточують, емоціогенність як необхідну умову засвоєння дітьми соціального досвіду;

- достовірність та педагогічну доцільність у відборі знань про людей; комплексність застосування різних видів діяльності дітей у формуванні активного ставлення до світу людей;

- використання прикладу дорослого як носія знань, норм, цінностей.

В дитячому середовищі, особливо у великих містах, активно виявляється соціальна нерівність: велика різниця у статусах сімей, різний економічний стан. Найважливішим засобом соціального захисту дітей, вирівнюючи їх можливості для соціального старту може стати колектив – це колектив дошкільного закладу, дошкільної групи дитячого садка.

Сучасні науковці одностайні в думці, що парадигма особистісно орієнтованої освіти задає нові атрибути педагогічного мислення: на перший план постає особистісна сторона діяльності дитини, її соціальний досвід, переживання як засіб існування особистісного досвіду.

Педагогічна взаємодія з дитиною в умовах особистісно орієнтованої освіти потребує прийняття дитини як співучасника педагогічного процесу, суб’єкта спілкування та діяльності. Педагогічно організовані обставини та відношення, що “запускають” соціальні дії дітей, прагнення пристосовуватись і змінюватись, пошук рішень, пов’язаних із особистісним життєвим сенсом, які Н. Голованова називає ситуаціями соціального досвіду.

Особливістю ситуації соціального досвіду в дітей дошкільного віку є те, що емоційні переживання випереджають осмислення соціального впливу. Діти в спілкуванні з вихователями ще знаходяться у серйозній залежності від їх оцінок та авторитету. Дитячий соціальний досвід – це завжди образ реально пережитої ситуації.

Взаємодія вихователя і дитини в ситуації соціального досвіду є спільним конструюванням певного семантичного простору, яке викликає до життя прояв “самості” дитини. У ситуації соціального досвіду безумовно простежуються дві лінії взаємодії: перша лінія – між вихователем і вихованцями, друга – між дитиною і соціальними умовами життя.

Конфликты ребенка в процессе ранней социализации в условиях дошкольного образовательного учреждения очень часто приводит к комплексу нарушений – дезадаптации.

Дезадаптация проявляется: во внешнем плане – в неадекватных формах поведения, во внутреннем – в различных формах психосоматических расстройствах.

На характер адаптации детей к ДОУ оказывают влияние ряд фрустрирующих факторов:

• отрыв от семьи, страх перед незнакомыми взрослыми и другими детьми;

• общение со сверстниками, если ребенок не имел достаточного опыта взаимодействия со сверстниками и не уверен в собственных коммуникативных спосібностях;

• личность педагога;

• нарушения внутрисемейных взаимоотношений: отсутствие автономности (зависимость от взрослых), сформировавшиеся в результате неправильного воспитания в семне;

• привычки негативного поведения;

• осознание ребенком своей неуспешности на фоне других детей;

• индивидуально – личностные особенности ребенка;

• - патология физического развития, слабое здоровье и т д.

В последнее время стали актуальными проблемы дидактогенных заболевание, вызванных непедагогическим поведением воспитателя.

Следует отметить, что педагоги сами часто имеют нарушения здоровья, сходные по структуре с заболеваниями воспитанников, например неврастенический синдром. Воспитатель и его воспитанники, находясь в едином психоэмоциональном кольце, оказывают взаимозаражающее действие. Поэтому в системе охраны здоровья детей важно нормализовать психоэмоциональное состояние воспитателя:

Зі вступом до дошкільного закладу в мікросередовищі дитини з’являється важливий дорослий – вихователь.

Від спілкування з ним, його поведінки значним чином залежить ефективність соціалізації дитини в дошкільному закладі. Багато дослідників відзначають, що в дошкільному дитинстві виховувати дитину повинні педагоги, власний рівень розвитку особистості яких достатньо високий, адже особистість формує особистість.

Безумовно, що в роки дошкільного дитинства роль дорослого в соціалізації особистості дитини залишається провідною: дитина орієнтується на дорослого, на його оцінки, знання, вчинки. Водночас, процес входження дитини в організоване людське суспільство не може обмежуватися лише тим соціальним досвідом, якого вона набуває у взаємодії з дорослими людьми.

Важливою умовою соціального розвитку особистості протягом дошкільного періоду дитинства є присутність інших дітей, які задовольняють

найважливіші дитячі потреби в спільній діяльності, спілкуванні, емоційному контакті.

О. Кононко доводить, що, “дошкільник – здібний наслідувач науки дорослих, тому ми відповідальні не лише за свої вчинки, а й за слова, тональність голосу, погляди, жести. Нагадуємо: малюка виховують як соціальну істоту наші звички, система цінностей та переваг, спосіб життя. Отже, найважливішим чинником гармонійної соціалізації дошкільника є не стільки наші правильні настанови і повчання, скільки реальні вибори, які ми повсякчас здійснюємо в соціальному життєвому просторі”.

От того, как общается воспитатель с детьми, как разговаривает с ними, понимает их, зависит успех воспитательного процесса. В этой связи особое значение приобретает педагогическое общение, как профессиональное общение воспитателя с воспитанниками, имеющее определенные педагогические функции и направленное на создание благоприятного психологического климата в группе, а также на установление правильных взаимоотношений с детьми в целом и с каждым ребенком в отдельности.

Взаимопонимание и контакт педагога и детей во многом определяют успешный результат в формировании личности. У чуткого, любящего детей воспитателя в арсенале множество приемов, которые помогают вызвать расположение детей к детскому саду. Утром он встретит их приветливой улыбкой, постарается увлечь интересной игрушкой, а тем, кто болезненно переносит расставание с близкими, подготовит сюрприз.

Хорошо, чтобы дети почаще слышали от воспитателя привычное, домашнее для них обращение - Сашенька, Игорек, а не холодно-официальное - Егоров Александр, Кириллова Наташа. Даже если в группе три Лены, два Вовы, то и тогда не обязательно их называть по фамилиям: пусть каждый слышит теплое, ласковое обращение, к которому он привык.

У непосед воспитатель стремится сформировать сдержанность, интерес к деятельности, побуждающий к усидчивости, сосредоточенности внимания. И вместе с тем нужно давать им возможность разрядить свою энергию в деятельности, требующей двигательной активности. От неподвижности дети утомляются.

Воспитатель помнит, что особенности возраста и подход к детям - понятия взаимозависимые. Например, содержание и форма требований не могут быть одинаковыми и для самых маленьких, и для старших детей.

Только учитывая возрастные (и, конечно, индивидуальные) особенности ребенка, педагог сможет определить и меру своих требований, и форму, в какой они будут предъявлены. К самым маленьким педагог проявляет особую теплоту. Он умеет пожалеть, посочувствовать, создать у ребенка ощущение защищенности. Это, конечно, не означает, что дети постарше не нуждаются в чуткости, заинтересованности от педагога: в установлении душевных связей со старшими детьми от него требуется еще и умение давать объяснения, аргументировать запрет, серьезно разговаривать, шутить.

Опора на положительные качества ребенка - вот чем руководствуется педагог в подходе к детям.

Воспитатель обязан помнить: плохих детей нет, отдельные отрицательные черты - результат неправильного воспитания. Лучше подчеркивать положительные качества и тем самым закреплять их, содействуя развитию у ребенка чувства собственного достоинства.