- •Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
- •Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •Глава 2 Антична філософія
- •2.1. Докласична антична давньогрецька філософія
- •2.1.1. Натурфілософія Мілетської школи
- •2.1.2. Філософія піфагорейців
- •2.1.3. Елейська школа
- •2.1.4. Філософія Емпедокла і Анаксагора
- •2.2. Класична антична філософія
- •2.2.1. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •2.2.2. Філософія софістів
- •2.2.3. Філософія Сократа
- •2.2.5. Арістотель
- •2.3. Посткласична антична філософія
- •2.3.1. Давньогрецький скептицизм
- •2.3.2. Епікурейство
- •2.3.3. Філософія стоїцизму
- •2.4. Посткласична антична філософія у Стародавньому Римі
- •2.4.1. Римський епікуреїзм
- •2.4.2. Стоїцизм у Стародавньому Римі
- •2.4.3. Римський еклектизм
- •2.4.4. Неоплатонізм
- •3.1. Арабомовна філософія
- •3.1.1. Філософська концепція мутазилітів
- •3.1.2. Школа ашаритів
- •3.1.3. Східні перипатетики. Аль Кінді
- •3.1.4. Аль Фарабі
- •3.1.5. Філософські погляди Ібн Сіни
- •3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
- •3.1.7. Ібн Рушд та авероїсти
- •3.2. Патристика
- •3.2.1. Загальна характеристика патристики
- •3.2.2. Псевдо-Діонісій
- •3.2.3. Августии та його послідовники
- •3.2.8. Заснування православ'я
- •3.3. Схоластика
- •3.3.1. Загальна характеристика схоластики
- •3.3.2. Йоан Скот Еріугена
- •3.3.3. Ансельм Кентерберійськии
- •3.3.4. Росцелін
- •3.3.6. Роджер Бекон
- •3.3.7. Альберт Великий
- •3.3.8. Фома Аквінський
- •3.3.9. Дунс Скот
- •3.3.10. Вільям Оккам
- •4.1. Західноєвропейське Відродження
- •4.1.1. Неоплатонізм Плетона
- •4.1.2. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли
- •4.1.3. Арістотелізм п'єтро Помпонацці
- •4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського
- •4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно
- •4.1.6. Ідеологія централізованої держави Ніколо Макіавеллі
- •4.2. Розвиток філософії в Україні періоду бароко
- •4.2.1. Братські школи та Києво-Могилянська Академія
- •4.2.2. Розмежування філософії та теології в Академії
- •4.2.4. Теорії пізнання академіків
- •4.2.5. Філософський гуманізм Івана Вишенського
- •4.2.6. Реформація теології в Україні Петром Могилою
- •Глава 5 Філософія Нового часу та Просвітництва
- •5.1. Формування філософії Нового часу
- •5.1.1. Френсіс Бекон
- •5.1.2. Рене Декарт
- •5.1.3. Томас Гоббс
- •5.1.4. П'єр Гассенді
- •5.1.5. Картезіанство
- •5.2. Розвиток сенсуалістичної філософії
- •5.2.1. Джон Локк
- •5.2.2. Філософія Джона Толанда
- •5.2.3. Джордж Берклі
- •5.3. Розвиток раціоналістичної філософії в Західній Європі
- •5.3.1. Бенедикт Спіноза
- •5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
- •5.3.3. Христіан Вольф
- •5.4. Філософія Просвітництва
- •5.4.3. Жан Жак Руссо
- •5.4.4. Клод Адріан Гельвецій
- •5.4.5. Поль Анрі Гольбах
- •5.4.6. Г.С.Сковорода
- •Глава 6 Німецька класична філософія
- •6.1. Філософія і.Канта
- •6.1.1.І.Кант
- •6.1.2. Докритичний період
- •6.1.3. Теорія пізнання. Апріоризм
- •6.1.4. Система категорій
- •6.1.5. Трансцендентальна логіка
- •6.2. Філософія й.Г.Фіхте
- •6.2.1. Йоганн Готліб Фіхте
- •6.2.2. Науковчення
- •6.2.3. Етика. Вчення про свободу
- •6.3. Філософія ф.В.Шеллінга
- •6.3.1. Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- •6.3.2. Натурфілософія
- •6.3.3. Трансцендентальний ідеалізм
- •6.3.4. Філософія тотожності
- •6.3.5. Філософія одкровення
- •6.4. Г.В.Ф.Гегель
- •6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- •6.4.2. Філософська система Гегеля
- •6.4.3. Діалектична логіка
- •6.4.4. Філософія природи
- •6.4.5. Антропо-соціальна філософія Гегеля
- •6.4.6. Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
- •6.5. Філософія л.Фейєрбаха
- •6.5.1. Людвіг Андреас Фейєрбах
- •6.5.2. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •6.6. Філософія к.Маркса та ф.Енгельса
- •6.6.1. Філософська концепція к.Маркса
- •6.6.1.1. Карл Маркс
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
6.4.2. Філософська система Гегеля
Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього як для теоретика дуже важливим було вирішення питання принципових засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. До їх розгляду Гегель повертається кілька разів, уточнюючи свою позицію. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи.
Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія духа.
Оскільки розробку філософської системи Гегель здійснював в контексті діалектичного мислення, то й характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Саме в цьому Гегель відходить від шеллінгової "філософії тотожності". Гегель висуває тезу, згідно з якою мислити абсолютну тотожність суб'єкта і об'єкта первісною є фундаментальна помилка. Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках:
1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе).
2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне).
3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа
(одиничне).
Цей третій порядок, в якому логічна ідея є серединою, як всезагальною, всепроникаючою, був використаний Гегелем у роботі "Феноменологія духа". Але в більш пізньому розвитку поглядів Гегеля, як в згаданій "Енциклопедії", чіткіше проявляються теоретичні засади його філософської системи, яку він наголошено називав системою "абсолютного ідеалізму", а вихідне поняття системи — "абсолютною ідеєю".
Абсолютний ідеалізм Гегеля пов'язаний зі спробою охопити весь універсум, природний та духовний світ єдиним поняттям, яким була "абсолютна ідея" — першопочаток, або субстанція всього існуючого. В такій якості абсолютна ідея наділяється атрибутом всезагальності, стосовно якого все інше є або кінцева одиничність, або особливим. Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення. А позицію Фіхте — за суб'єктивізм, перетворення об'єктивного світу в "не—Я", природи — у факт свідомості. Позиція Шеллінга щодо Абсолюту як єдиної загальної субстанції пізнання і природи, сприйнятої спершу, надалі критикувалася Гегелем за захоплення тотожністю мислення і буття.