- •Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
- •Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •Глава 2 Антична філософія
- •2.1. Докласична антична давньогрецька філософія
- •2.1.1. Натурфілософія Мілетської школи
- •2.1.2. Філософія піфагорейців
- •2.1.3. Елейська школа
- •2.1.4. Філософія Емпедокла і Анаксагора
- •2.2. Класична антична філософія
- •2.2.1. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •2.2.2. Філософія софістів
- •2.2.3. Філософія Сократа
- •2.2.5. Арістотель
- •2.3. Посткласична антична філософія
- •2.3.1. Давньогрецький скептицизм
- •2.3.2. Епікурейство
- •2.3.3. Філософія стоїцизму
- •2.4. Посткласична антична філософія у Стародавньому Римі
- •2.4.1. Римський епікуреїзм
- •2.4.2. Стоїцизм у Стародавньому Римі
- •2.4.3. Римський еклектизм
- •2.4.4. Неоплатонізм
- •3.1. Арабомовна філософія
- •3.1.1. Філософська концепція мутазилітів
- •3.1.2. Школа ашаритів
- •3.1.3. Східні перипатетики. Аль Кінді
- •3.1.4. Аль Фарабі
- •3.1.5. Філософські погляди Ібн Сіни
- •3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
- •3.1.7. Ібн Рушд та авероїсти
- •3.2. Патристика
- •3.2.1. Загальна характеристика патристики
- •3.2.2. Псевдо-Діонісій
- •3.2.3. Августии та його послідовники
- •3.2.8. Заснування православ'я
- •3.3. Схоластика
- •3.3.1. Загальна характеристика схоластики
- •3.3.2. Йоан Скот Еріугена
- •3.3.3. Ансельм Кентерберійськии
- •3.3.4. Росцелін
- •3.3.6. Роджер Бекон
- •3.3.7. Альберт Великий
- •3.3.8. Фома Аквінський
- •3.3.9. Дунс Скот
- •3.3.10. Вільям Оккам
- •4.1. Західноєвропейське Відродження
- •4.1.1. Неоплатонізм Плетона
- •4.1.2. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли
- •4.1.3. Арістотелізм п'єтро Помпонацці
- •4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського
- •4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно
- •4.1.6. Ідеологія централізованої держави Ніколо Макіавеллі
- •4.2. Розвиток філософії в Україні періоду бароко
- •4.2.1. Братські школи та Києво-Могилянська Академія
- •4.2.2. Розмежування філософії та теології в Академії
- •4.2.4. Теорії пізнання академіків
- •4.2.5. Філософський гуманізм Івана Вишенського
- •4.2.6. Реформація теології в Україні Петром Могилою
- •Глава 5 Філософія Нового часу та Просвітництва
- •5.1. Формування філософії Нового часу
- •5.1.1. Френсіс Бекон
- •5.1.2. Рене Декарт
- •5.1.3. Томас Гоббс
- •5.1.4. П'єр Гассенді
- •5.1.5. Картезіанство
- •5.2. Розвиток сенсуалістичної філософії
- •5.2.1. Джон Локк
- •5.2.2. Філософія Джона Толанда
- •5.2.3. Джордж Берклі
- •5.3. Розвиток раціоналістичної філософії в Західній Європі
- •5.3.1. Бенедикт Спіноза
- •5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
- •5.3.3. Христіан Вольф
- •5.4. Філософія Просвітництва
- •5.4.3. Жан Жак Руссо
- •5.4.4. Клод Адріан Гельвецій
- •5.4.5. Поль Анрі Гольбах
- •5.4.6. Г.С.Сковорода
- •Глава 6 Німецька класична філософія
- •6.1. Філософія і.Канта
- •6.1.1.І.Кант
- •6.1.2. Докритичний період
- •6.1.3. Теорія пізнання. Апріоризм
- •6.1.4. Система категорій
- •6.1.5. Трансцендентальна логіка
- •6.2. Філософія й.Г.Фіхте
- •6.2.1. Йоганн Готліб Фіхте
- •6.2.2. Науковчення
- •6.2.3. Етика. Вчення про свободу
- •6.3. Філософія ф.В.Шеллінга
- •6.3.1. Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- •6.3.2. Натурфілософія
- •6.3.3. Трансцендентальний ідеалізм
- •6.3.4. Філософія тотожності
- •6.3.5. Філософія одкровення
- •6.4. Г.В.Ф.Гегель
- •6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- •6.4.2. Філософська система Гегеля
- •6.4.3. Діалектична логіка
- •6.4.4. Філософія природи
- •6.4.5. Антропо-соціальна філософія Гегеля
- •6.4.6. Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
- •6.5. Філософія л.Фейєрбаха
- •6.5.1. Людвіг Андреас Фейєрбах
- •6.5.2. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •6.6. Філософія к.Маркса та ф.Енгельса
- •6.6.1. Філософська концепція к.Маркса
- •6.6.1.1. Карл Маркс
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
6.3.5. Філософія одкровення
Приблизно в 1815р. Шеллінг почав розробку "філософії міфології та одкровення", або "позитивної філософії". У своїх працях "Філософія міфології", "Філософія одкровення", "Історія новітньої філософії" він виступив з критикою раціоналістичної філософії за те, що вона відповідає лише на питання "як?", а не "що?", звинувачує її у відсутності уваги до принципу, який уможливлює усвідомити суть "речей". З його погляду, раціоналізм визнає виникнення одиничного із загальних сутностей, не вміючи пояснити відношення між собою цих сутностей, не вміючи пояснити, як з останніх виникають реальні одиничні речі.
Філософія одкровення та міфології, за Шеллінгом, розглядається у вигляді системи "теософії", не обмеженої християнською доктриною. Адже одкровення існує у всіх формах релігійності, а дохристиянська міфологія мала своєрідне історичне місце, за змістом збігалася з істинними релігійними принципами. Міфи не потребують тлумачення, вони мають власний зміст, який прозріває існуючу тотожність Абсолюту. Тому "позитивна філософія", поділена на "філософію міфу" та "філософію одкровення", об'єднує знання та віру. Віра, за Шеллінгом, це єдиний шлях до усвідомлення Абсолютної тотожності буття. Таким чином, задум Шеллінга про чіткий раціоналістичний виклад філософії тотожності в останні роки його діяльності стає ірраціоналізм.
Бог, за Шеллінгом, це передусім особистість. Різниця між Богом і людиною у тому, що Бог як особистість абсолютно вільний і нескінченний, а людина обмежена. У лекціях "Про метод академічного вивчення" (1803) Шеллінг обґрунтовує історико-критичний метод вивчення Біблії. В останні роки своєї наукової діяльності він заперечує даний метод як помилковий абсолютизм раціоналізму.
6.4. Г.В.Ф.Гегель
6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) готувався до кар'єри пастора в Тюбінгенському теологічному інституті. Магістр філософії, кандидат теології під впливом французької революції приділив велику увагу соціальній філософії. Разом з Шеллінгом вивчав Платона і Канта. Пізніше видавав з ним "Критичний філософський журнал". Працював домашнім учителем та займався критичним осмисленням причин виникнення та соціальної ролі християнства.
З 1801 p. після захисту дисертації розпочинає в Єнському університеті викладацьку діяльність. Перша з фундаментальних праць "Відмінність між системами Фіхте і Шеллінга" (1801) зробила його відомим.
Філософська позиція Гегеля склалася на підставі критичного ставлення до своїх попередників, передусім Фіхте і Шеллінга. Але певна залежність від них, зокрема Шеллінга, не перешкодила Геге-лю в створенні оригінальної філософської системи, яка за своєю фундаментальністю не поступалася кантівській, та мала суттєву змістовну новизну, обумовлену діалектичними ідеями.
З моменту видання "Науки логіки" Гегель стає офіційним державним філософом Пруссії. У 1818 p. Гегеля запрошують до Берлінського університету, де він працював професором, ректором до своєї смерті. За життя було видано "Феноменологію духа" (1807), "Науку логіки" (1812-1816), "Філософію права" (1821), "Енциклопедію філософських наук" (1817, 1827, 1830).
Після смерті Гегеля зусиллями його учнів і послідовників видаються інші його роботи: "Лекції з історії філософії", "Філософія історії", "Лекції з естетики", "Лекції з філософії релігії", що ввійшли до 18-титомного зібрання його творів.