5.4.4. Клод Адріан Гельвецій

Послідовний матеріаліст Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) — автор праць "Про дух" (1758), "Про людину" (1793). Він визнає існування лише об'єктивної реальності, незалежної від людини, розглядаючи саму людину як певну форму існування матерії.

Продовжуючи сенсуалістську лінію Локка, Гельвецій наголошував, що знання є наслідком людського досвіду, яке виникає за допомогою чуттів та пам'яті. Він заперечував безсмерття душі, а останню ототожнював зі здатністю мати чуття. Ані розум, ані ідеї ним не визнаються як основа духовної діяльності. Душа може існувати і без ідей, без розуму, але не може існувати без здатності відчувати. Тому людина розглядається ним як природна істота, яка здатна існувати лише за умов існування природи (причини виникнення відчуттів).

Абсолютний детермінізм філософії Гельвеція знаходить своє відображення у понятті "абсолютного закону", який має природний характер і підкоряє собі людину через закон "влади інтересів". "Інтерес" поєднує головні умови існування людини, обумовлює людську активність. Хоча Гельвецій вирізняє "природні фізичні потреби" і "пристрасті", за допомогою поняття "інтерес" йому вдається зробити їх взаємопов'язаними. Серед фізичних потреб на першому плані стоять голод, біль, які він визнає головними рушійними силами в людині. Серед пристрастей — самолюбство.

На поняттях про ці сили людського буття Гельвецій створює основні принципи природної етики. Заперечуючи релігійну мораль, він наголошує, що головним критерієм моральності є "користь". Однак корисливість він розглядає не індивідуалістично, а стосовно суспільства як "суспільну користь". Розглядаючи суспільство як сукупність індивідів, він вбачає суспільний інтерес у сукупному інтересі більшості, визнаючи за більшістю право вирішувати долю індивіда.

Виходячи з таких методологічних позицій, Гельвецій вбачає у вихованні універсальний механізм вирішення суспільних проблем. Основою правильного виховання він визнає "правильні закони" суспільства, які має право приймати лише більшість народу.

5.4.5. Поль Анрі Гольбах

Автор книги "Система природи" Поль Анрі Гольбах (1723-1789) найбільш систематично виклав принципи матеріалізму XVIII ст. Повністю відходячи від теологічних концепцій буття, він використовує принцип "редукції" — усі явища розглядає як виявлення природних сил.

Природа, за Гольбахом, є сукупністю різних видів матерії. Виступаючи проти картезіанства, яке вводило рух у матерію за допомогою поняття "Бог", він висуває тезу, що рух і є існуванням матерії. На відміну від схожого погляду Спінози, Гольбах доводив, що рух не може бути "модусом" матерії, а навпаки, саме рух, взаємодія є джерелом усіх властивостей, враховуючи і ті, які Декарт і Спіноза вважали первинними (розповсюдженість, вага).

Обґрунтовуючи ідею універсальності руху, Гольбах часто посилається на Толанда. Він вирізняє два головні різновиди руху. З одного боку, рух, який переміщує тіла у просторі (механічний рух), і з другого — внутрішній рух, який називають енергією, що має своїм джерелом взаємодію не даних чуттям частинок (молекул), з яких складаються тіла.

З поняттям "універсальності руху" пов'язане вчення Гольбаха про абсолютний детермінізм. Критикуючи Юма, Гольбах доводить, що необхідними можуть бути лише причини та наслідки, а не віра в їх існування. Поняття "необхідність" ми створюємо як узагальнення причин та наслідків, які дають нам можливість розглядати будь-який процес, будь-які зміни, які ми відчуваємо. Вирізнення окремих явищ є закономірним, як і рух, що виникає, підкоряється константним законам. Саме як дію різних законів ми відчуваємо різні явища. Протікання руху, змін у одних і тих самих основах буття зумовлює існування універсальних законів природи, які виявляють себе нам через відхилення, спричинені конкретною необхідністю. Тому для Гольбаха не існує випадковості як властивості природи: випадковість — це прояв нашого незнання.

Світ у цілому Гольбах розглядає як систему причин та наслідків, у якій те, що в одному вилажу є причиною, у іншому — є наслідком. Саме через цю систему причин і наслідків слід розглядати людину. Кожна людина як певний механізм може бути розглянена у вигляді системи із внутрішніми процесами, на яку діють зовнішні механічні та енергетичні сили. Людина, суспільство утворюють свої енергетичні сили, які діють на космос і можуть вносити зміни у всесвіти взагалі, а не тільки у своєму бутті. Тому для Гольбаха дуже важливо знайти такий спосіб існування людини, суспільства, який узгоджується зі світом у цілому.