- •Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
- •Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •Глава 2 Антична філософія
- •2.1. Докласична антична давньогрецька філософія
- •2.1.1. Натурфілософія Мілетської школи
- •2.1.2. Філософія піфагорейців
- •2.1.3. Елейська школа
- •2.1.4. Філософія Емпедокла і Анаксагора
- •2.2. Класична антична філософія
- •2.2.1. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •2.2.2. Філософія софістів
- •2.2.3. Філософія Сократа
- •2.2.5. Арістотель
- •2.3. Посткласична антична філософія
- •2.3.1. Давньогрецький скептицизм
- •2.3.2. Епікурейство
- •2.3.3. Філософія стоїцизму
- •2.4. Посткласична антична філософія у Стародавньому Римі
- •2.4.1. Римський епікуреїзм
- •2.4.2. Стоїцизм у Стародавньому Римі
- •2.4.3. Римський еклектизм
- •2.4.4. Неоплатонізм
- •3.1. Арабомовна філософія
- •3.1.1. Філософська концепція мутазилітів
- •3.1.2. Школа ашаритів
- •3.1.3. Східні перипатетики. Аль Кінді
- •3.1.4. Аль Фарабі
- •3.1.5. Філософські погляди Ібн Сіни
- •3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
- •3.1.7. Ібн Рушд та авероїсти
- •3.2. Патристика
- •3.2.1. Загальна характеристика патристики
- •3.2.2. Псевдо-Діонісій
- •3.2.3. Августии та його послідовники
- •3.2.8. Заснування православ'я
- •3.3. Схоластика
- •3.3.1. Загальна характеристика схоластики
- •3.3.2. Йоан Скот Еріугена
- •3.3.3. Ансельм Кентерберійськии
- •3.3.4. Росцелін
- •3.3.6. Роджер Бекон
- •3.3.7. Альберт Великий
- •3.3.8. Фома Аквінський
- •3.3.9. Дунс Скот
- •3.3.10. Вільям Оккам
- •4.1. Західноєвропейське Відродження
- •4.1.1. Неоплатонізм Плетона
- •4.1.2. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли
- •4.1.3. Арістотелізм п'єтро Помпонацці
- •4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського
- •4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно
- •4.1.6. Ідеологія централізованої держави Ніколо Макіавеллі
- •4.2. Розвиток філософії в Україні періоду бароко
- •4.2.1. Братські школи та Києво-Могилянська Академія
- •4.2.2. Розмежування філософії та теології в Академії
- •4.2.4. Теорії пізнання академіків
- •4.2.5. Філософський гуманізм Івана Вишенського
- •4.2.6. Реформація теології в Україні Петром Могилою
- •Глава 5 Філософія Нового часу та Просвітництва
- •5.1. Формування філософії Нового часу
- •5.1.1. Френсіс Бекон
- •5.1.2. Рене Декарт
- •5.1.3. Томас Гоббс
- •5.1.4. П'єр Гассенді
- •5.1.5. Картезіанство
- •5.2. Розвиток сенсуалістичної філософії
- •5.2.1. Джон Локк
- •5.2.2. Філософія Джона Толанда
- •5.2.3. Джордж Берклі
- •5.3. Розвиток раціоналістичної філософії в Західній Європі
- •5.3.1. Бенедикт Спіноза
- •5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
- •5.3.3. Христіан Вольф
- •5.4. Філософія Просвітництва
- •5.4.3. Жан Жак Руссо
- •5.4.4. Клод Адріан Гельвецій
- •5.4.5. Поль Анрі Гольбах
- •5.4.6. Г.С.Сковорода
- •Глава 6 Німецька класична філософія
- •6.1. Філософія і.Канта
- •6.1.1.І.Кант
- •6.1.2. Докритичний період
- •6.1.3. Теорія пізнання. Апріоризм
- •6.1.4. Система категорій
- •6.1.5. Трансцендентальна логіка
- •6.2. Філософія й.Г.Фіхте
- •6.2.1. Йоганн Готліб Фіхте
- •6.2.2. Науковчення
- •6.2.3. Етика. Вчення про свободу
- •6.3. Філософія ф.В.Шеллінга
- •6.3.1. Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- •6.3.2. Натурфілософія
- •6.3.3. Трансцендентальний ідеалізм
- •6.3.4. Філософія тотожності
- •6.3.5. Філософія одкровення
- •6.4. Г.В.Ф.Гегель
- •6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- •6.4.2. Філософська система Гегеля
- •6.4.3. Діалектична логіка
- •6.4.4. Філософія природи
- •6.4.5. Антропо-соціальна філософія Гегеля
- •6.4.6. Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
- •6.5. Філософія л.Фейєрбаха
- •6.5.1. Людвіг Андреас Фейєрбах
- •6.5.2. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •6.6. Філософія к.Маркса та ф.Енгельса
- •6.6.1. Філософська концепція к.Маркса
- •6.6.1.1. Карл Маркс
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) уособлює завершений тип раціоналістичної філософії. В його вченні знайшла своє місце як раціоналістична, так і проблематика сенсуалістичного та емпіристичного напрямів.
Ядром філософської концепції Лейбніца є вчення про "монади" — монадологія. Монада розглядається як проста неподільна духовна субстанція буття. Спираючись на відомі з античної філософії докази, Лейбніц заперечує можливість існування єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він звертається до нескінченної множини субстанцій — монад.
Монада — самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху, діяльності. Монада — це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією. Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є самодостатньою, а отже становить собою самодостатній світ, непорушну гармонію, яка є найсильнішою у світі. Як найдовершеніші гармонійні утворення, монади і між собою мають єдине відношення — "гармонію". У випадку, коли в світі існує дві однакових монади, слід визнати, що вони будуть тотожними. Таким чином, монади різняться за своїми якостями.
Монади мають три головні різновиди за ступенем свого розвитку. Нижча форма характеризується "перцепцією" (духовно пасивною здатністю сприйняття). Вищі монади здатні мати чуття та чіткі уявлення. Їх Лейбніц називає "монадами-душами". Монади найвищого ступеня здатні до "аперцепції" (свідомості) і їх називають "монадами-духами". Монади не мають просторових (фізичних) властивостей, тому вони чуттєво не дані. Їх дано лише розумові. Чуттєво дані тіла є комбінаціями монад, які вирізняються тим, з яких монад вони складаються. Людина уособлює собою таку сукупність монад, у якій провідну роль відіграють монади, що здатні усвідомлювати. Об'єднання монад є невипадковим, воно визначене "завбаченою гармонією", яка виявляє себе у самозміні монад узгоджено з іншими монадами. Причини зміни монад можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Кожна з монад утримує в собі як минуле, так і майбутнє. Завбачена гармонія дає змогу стати наявними усім якостям, які маються в кожній з монад у невиявленій формі.
Процес пізнання, таким чином, Лейбніц розглядає як розвиток здатності до створення та усвідомлення ідей. Він заперечує існування вроджених ідей, людина з народження має лише деякі вроджені принципи (інстинкти). Чуттєве пізнання ним розглядається як нижча ступінь раціонального пізнання. Відомий вираз "Немає нічого в розумі, що не пройшло раніше через чуття" Лейбніц доповнює положенням — "крім витворів самого розуму". Розум відкриває суттєве, необхідне, а чуття — випадкове, емпіричне. Тому і істини бувають різними: емпіричні — істини факту; розумові — істини теорії. До істин розуму Лейбніц відносить головні положення математики та логіки.
Математику і логіку Лейбніц розглядає як головні науки розуму, які повідомляють людині про світ, не даний чуттєво. Це науки про "усі можливі світи" (на відміну від філософії, яка визначається ним як наука про цей дійсний світ).