4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського

Німецький кардинал Микола Кузанський (1401-1461) був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічного теологічного контрактату.

Філософське вирішення Кузанським проблеми відношення Бога і світу має геоцентричне спрямування. Він використовує арістотелівський принцип пізнання дійсності чуттями, розумом та інтелектом, вважаючи, що пізнавальні можливості людини обмежені прихованою сутністю, яка має необмежену глибину. Необмежене знання можливе лише у формі символу, загальної абстракції, яка виявляє властивості дійсності у формі людських уявлень, а тому може відображати те, чого в світі немає, тобто фантазії. Основу такої символіки Кузанський вбачає в математиці. Аналізуючи математичні засоби відображення дійсності, він робить ряд епохальних висновків. Так, розглядаючи поняття нескінченного, докази існування нескінченності, Кузанський стверджує, що дане поняття є продуктом переміщення натурального ряду чисел у простір нашою уявою. У самому ж просторі ніякого натурального ряду нескінченних чисел не існує, ми творимо насилля над природою, підкоряючи її нашій уяві. Розум підкорений законові протилежностей, про що вчили ще давньогрецькі філософи, для думки важливо "так" чи "ні", коло чи багатокутник. Однак у самому розумі протилежності можуть і зливатися, коли ми їх розглянемо у нескінченних визначеннях. Нескінченний багатокутник перетворюється у коло. Якщо Бог визнається нескінченним у своїх можливостях та їх визначеннях, то у ньому зливаються всі протилежності, жодні спроби розуму не здатні тоді виявити його сутність. У нескінченному втрачає сенс різниця між найменшим та найбільшим. Ми не можемо знайти межі світу, бо обмеження уявляється нами через натуральний ряд чисел, що є насиллям над дійсністю нашого розуміння. Тоді ми повинні визнати божественність світу, для якого наші поняття є зовнішніми. Божественний світ здатний поєднати у собі абсолютно протилежні тенденції. Здатність людини завдяки мисленню це зрозуміти свідчить про божественність самої людини. Хоча абсолютне злиття людини з божеством відбулося лише у Христі. Людина—це також Бог, однак не в абсолютному, а в обмеженому розмінні. Людина— не просто частина цілого, а сама є чимось цілим, індивідуальним, невичерпним.

Визначаючи предмет пізнання, Кузанський розвиває пантеїстичні традицію у філософії, згідно з якою Бог існує невідривно від чуттєво даного світу. Питання цього світу, тобто Бога, е справою розуму, а не вірування, яке бажає охопити Бога лише в уявній формі. Хоча розум сам часто діє за допомогою уяви, але мисляча людина завдяки філософії спроможна знайти свої помилки, відокремити уявиe від істинного.

4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно

Творчість Джордано Бруно (1548-1600) проходила під впливом астрономічних досягнень М.Коперника. Пантеїзм Бруно є найбільш радикальним та послідовним серед усіх вчень представників італійської філософії природи. До головних трактатів Бруно відносять "Про причину, принцип та єдине", "Про нескінченність Космосу та світів".

Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, "кожна річ являє себе єдиною, але не єдиним чином". Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пронизана "універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного". Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. "Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма виявляє себе як внутрішній бік матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним".

Теза про нескінченність всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, яка повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень.

Тому казати, що Космос має певне місце — безглуздо. Світ матеріальний і оформлений (тобто має душу) скрізь, тому немає ніякого потойбічного джерела подій, джерела руху. Це уможливило Бруно висловити гіпотезу про існування інших суспільств на інших планетах.

У своїй теорії пізнання Бруно використовує гіпотезу, згідно з якою через людську душу діє вселенська світова душа, яка не відокремлюється від душевної матерії (тобто усе має форму). Однак душі відрізняються одна від одної. Людська душа відмінна від душі тварин своєю особливою конфігурацією, яка залежить від будови тіла. Пізнання починається з чуттєвого сприйняття, потім утворюються уявлення, потім здоровий глузд і розум. Чуттєвого пізнання недостатньо для появи глузду та розуму, тому Бруно визнає два етапи процесу. На першому утворюються уявлення під дією органів чуттів, а на другому, частково незалежному від першого змістовно, виникають судження, думки, ідеї.

Пантеїстична філософія природи Бруно завершує розвиток ренесансного осмислення буття. Наступний етап розвитку був пов'язаний з ерою, де природознавство стає експериментальним та математизованим.