- •Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
- •Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •Глава 2 Антична філософія
- •2.1. Докласична антична давньогрецька філософія
- •2.1.1. Натурфілософія Мілетської школи
- •2.1.2. Філософія піфагорейців
- •2.1.3. Елейська школа
- •2.1.4. Філософія Емпедокла і Анаксагора
- •2.2. Класична антична філософія
- •2.2.1. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •2.2.2. Філософія софістів
- •2.2.3. Філософія Сократа
- •2.2.5. Арістотель
- •2.3. Посткласична антична філософія
- •2.3.1. Давньогрецький скептицизм
- •2.3.2. Епікурейство
- •2.3.3. Філософія стоїцизму
- •2.4. Посткласична антична філософія у Стародавньому Римі
- •2.4.1. Римський епікуреїзм
- •2.4.2. Стоїцизм у Стародавньому Римі
- •2.4.3. Римський еклектизм
- •2.4.4. Неоплатонізм
- •3.1. Арабомовна філософія
- •3.1.1. Філософська концепція мутазилітів
- •3.1.2. Школа ашаритів
- •3.1.3. Східні перипатетики. Аль Кінді
- •3.1.4. Аль Фарабі
- •3.1.5. Філософські погляди Ібн Сіни
- •3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
- •3.1.7. Ібн Рушд та авероїсти
- •3.2. Патристика
- •3.2.1. Загальна характеристика патристики
- •3.2.2. Псевдо-Діонісій
- •3.2.3. Августии та його послідовники
- •3.2.8. Заснування православ'я
- •3.3. Схоластика
- •3.3.1. Загальна характеристика схоластики
- •3.3.2. Йоан Скот Еріугена
- •3.3.3. Ансельм Кентерберійськии
- •3.3.4. Росцелін
- •3.3.6. Роджер Бекон
- •3.3.7. Альберт Великий
- •3.3.8. Фома Аквінський
- •3.3.9. Дунс Скот
- •3.3.10. Вільям Оккам
- •4.1. Західноєвропейське Відродження
- •4.1.1. Неоплатонізм Плетона
- •4.1.2. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли
- •4.1.3. Арістотелізм п'єтро Помпонацці
- •4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського
- •4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно
- •4.1.6. Ідеологія централізованої держави Ніколо Макіавеллі
- •4.2. Розвиток філософії в Україні періоду бароко
- •4.2.1. Братські школи та Києво-Могилянська Академія
- •4.2.2. Розмежування філософії та теології в Академії
- •4.2.4. Теорії пізнання академіків
- •4.2.5. Філософський гуманізм Івана Вишенського
- •4.2.6. Реформація теології в Україні Петром Могилою
- •Глава 5 Філософія Нового часу та Просвітництва
- •5.1. Формування філософії Нового часу
- •5.1.1. Френсіс Бекон
- •5.1.2. Рене Декарт
- •5.1.3. Томас Гоббс
- •5.1.4. П'єр Гассенді
- •5.1.5. Картезіанство
- •5.2. Розвиток сенсуалістичної філософії
- •5.2.1. Джон Локк
- •5.2.2. Філософія Джона Толанда
- •5.2.3. Джордж Берклі
- •5.3. Розвиток раціоналістичної філософії в Західній Європі
- •5.3.1. Бенедикт Спіноза
- •5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
- •5.3.3. Христіан Вольф
- •5.4. Філософія Просвітництва
- •5.4.3. Жан Жак Руссо
- •5.4.4. Клод Адріан Гельвецій
- •5.4.5. Поль Анрі Гольбах
- •5.4.6. Г.С.Сковорода
- •Глава 6 Німецька класична філософія
- •6.1. Філософія і.Канта
- •6.1.1.І.Кант
- •6.1.2. Докритичний період
- •6.1.3. Теорія пізнання. Апріоризм
- •6.1.4. Система категорій
- •6.1.5. Трансцендентальна логіка
- •6.2. Філософія й.Г.Фіхте
- •6.2.1. Йоганн Готліб Фіхте
- •6.2.2. Науковчення
- •6.2.3. Етика. Вчення про свободу
- •6.3. Філософія ф.В.Шеллінга
- •6.3.1. Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- •6.3.2. Натурфілософія
- •6.3.3. Трансцендентальний ідеалізм
- •6.3.4. Філософія тотожності
- •6.3.5. Філософія одкровення
- •6.4. Г.В.Ф.Гегель
- •6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- •6.4.2. Філософська система Гегеля
- •6.4.3. Діалектична логіка
- •6.4.4. Філософія природи
- •6.4.5. Антропо-соціальна філософія Гегеля
- •6.4.6. Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
- •6.5. Філософія л.Фейєрбаха
- •6.5.1. Людвіг Андреас Фейєрбах
- •6.5.2. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •6.6. Філософія к.Маркса та ф.Енгельса
- •6.6.1. Філософська концепція к.Маркса
- •6.6.1.1. Карл Маркс
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
Реакцією проти матеріалізму та раціоналізму були суфізм та ортодоксальна релігійно-містична філософія. Суфізм — вчення, споріднене з неоплатонізмом. Воно заперечувало істинність і чуттєвого, і раціонального пізнання і пропагувало аскетизм, зречення від усього земного. Істинне знання, згідно зі вченням суфіїв, досягається лише шляхом божественного прояснення, котре відбувається шляхом злиття душі людини з Богом. Існував суфізм у формах ортодоксального та єретичного. Нерідко під зовнішньою релігійно-містичною оболонкою суфізму східні мислителі висловлювали гуманістичні, а іноді навіть антирелігійні ідеї.
Проти перипатетизму у другій половині XI ст. виступив аль Газалі (1059-1111) з твором "Спростування філософів". В основному його критика спрямована проти аль Фарабі та Ібн Сіни. Він виступає проти вчення про вічність світу та його закономірності, проти заперечення індивідуального безсмертя. Основні помилки названих філософів (в основному йдеться про Авіцену) полягають у трьох їх твердженнях, що межують з атеїзмом. По-перше, у вченні про одвічність та нетлінність світу, в якому вони ніби підсумовували вчення дахритів (найдавніші філософи, слід вважати, такі як Емпедокл, Анаксагор, Демокріт) та природодослідників і сміливо протистояли креаціоністським догмам мусульманства. По-друге, у вченні про те, що Аллах знає тільки універсальне, а не індивідуальне, чим сильно обмежували його всемогутність. По-третє, в їх безособовій концепції чисто духовного безсмертя, що заперечувала воскресіння з мертвих, індивідуальний та фізичний характер покарання та відплати. У боротьбі проти цих принципових "заблуджень" сформувалося вчення самого аль Газалі. Поєднуючи своє вчення з основними принципами суфізму, він надав каламові тієї форми, в якій він існував потім у близькосхідних мусульманських країнах упродовж кількох століть.
Свою філософську боротьбу аль Газалі вів насамперед проти вчення філософів про вічність, нестворенність світу та об'єктивність причинових зв'язків, що розкриваються в ньому. Приймаючи неоплатоністське вчення про абсолютну необхідність божественного буття, яке було навіть посилене аль Фарабі та Ібн Сіною, автор "Спростування філософів", спираючись на вчення мутакалимів про несамостійність конкретного буття, відкидав одну з головних ідей Авіцени — ідею незалежного від Бога існування матерії як джерела потенційного буття. Всемогутність Бога та його безперервна творча діяльність цілком відкидають самостійність та незалежність від нього матеріальної основи. Згідно з аль Газалі, світ створено Богом з нічого, божественне провидіння постійно втручається в хід подій. Подібно до Ашарі, аль Газалі заперечує причиновість у природі, заявляючи, що те, що ми звемо причиновим зв'язком, є звична послідовність подій у часі.
Аль Газалі, по суті, повністю виводив мусульманську теологію з-під впливу філософії. Визнаючи надприродність божественного осяяння, він "реабілітував" в очах мусульманського правовір'я містицизм суфіїв.