3.1. Арабомовна філософія

3.1.1. Філософська концепція мутазилітів

Теолого-філософська проблематика була поглиблена у досить впливовому вченні, яке виникло у VIII ст. і отримало назву мутазилітів. Найвизначнішим його теоретиком став тоді уродженець Іраку Васил Ібн Ата (699-748).

Найважливіші положення, які він захищає,— це наявність єдиного Бога та його справедливість. Проблема єдиного Бога зводилася, насамперед, до питання про те, якими (і скількома) атрибутами володіє (йому притаманні) Аллах. Ібн Ата різко виступав проти множинності атрибутів, що приписуються Богові. З приводу цього він остаточно розмежувався зі своїм учителем, теологом Гасаном з Басри, і начебто заявив йому, що пориває з прибічниками панівного погляду в ісламі. Можливо, це і стає приводом для іменування прибічників нового напряму в мусульманській теології мутазилітами (тобто ті, що відокремились). Ібн Ата доводив, що єдність та вічність Бога виключають множинність і тим більше антропоморфність його атрибутів, про які йдеться у Корані. Приписування такого роду атрибутів божественній істоті зводить її до буття, притаманного скінченним та швидкоминучим речам. Про Бога ж, насправді, можна лише стверджувати те, що він існує.

Друге положення, яке відстоював Ібн Ата (потім успадковане мутазилітами), полягало в доведенні справедливості Аллаха, що виключає такий характер його приречення, в силу якого багато людей засуджено ним на вічні та безмежні муки. Справедливість Бога має з необхідністю примусити його винагородити їх у потойбічному житті. Людині, стверджував Ібн Ата, притаманна свобода волі, адже саме в цьому випадку може йтися про її відповідальність за скоєні гріховні вчинки.

Особливу роль у доктрині мутазилізму відіграло заперечення Ібн Атою такого антропоморфного атрибуту Бога, як мова. Засновник мутазилізму відштовхувався від думки про умовність слів мови людини, яка спричиняє висновок про те, що Коран не може бути довічним в Аллаху, як стверджувало мусульманське правовір'я (тому й Мухамед — не творець його, а тільки Пророк, що возвістив його людству внаслідок природного "одкровення"). Коран створений Аллахом в часі. Це положення мутазилізму стало однім з головних догматів його вчення.

Положення про створеність Корану підривало незаперечність усіх без винятку його висловлювань, абсолютність його приписів. Коран, зауважував Ібн Ата, говорить тільки про минулі події і, отже, не може передбачати майбутніх. У зв'язку з цим відкривалися можливості критичного ставлення до цього священного і абсолютно непорушного документа суспільного та приватного життя.

Мутазиліти створили спозірну мусульманську теологію і, можна сказати, схоластику, котра отримала назву "калама" (слово, мова).

Радикальність мутазилізму стала надзвичайно важливим чинником розвитку вільнодумства та філософії.

3.1.2. Школа ашаритів

Богослови мусульманства, знавці священного слова, піднесеного пророком, отримали назву мутакалими (від арабського калам — слово, мова). Найбільш радикальним представником філософствуючих мутакалимів став аль Ашарі (873-935), що працював у Басрі та Багдаді. Спочатку прибічник мутазилітів, аль Ашарі у 912 p. порвав з ними і утворив нову формацію мутакалимів, вчення якої довершив його послідовник Бакилаш.

Ашарити, як основний напрямок серед мутакалимів, не так ретельно заглиблювались у філософію порівняно з мутазилітами, які, на їхній погляд, занадто нею захоплювались. Ашарити висунули пом'якшену версію трьох основних теолого-філософських проблем, яким мутазиліти давали більш радикальне вирішення.

Так, розв'язуючи проблему єдиного Бога, воші застосовували арістотешвське вчення про категорії. З десяти категорій вони вважали можливим пристосувати до осмислення Бога тільки дві: субстанцію (в розумінні існування) і якість, решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Взагалі ж Аллах має безліч і інших властивостей, проте вони не можуть бути осягнені розумом людини. Питання про одвічність чи створеність Корану ашарити розв'язували в тому розумінні, що суть його вічності існує в Богові, а конкретна словесна форма була створена у часі. Що ж до свободи волі людини, то ашарити її заперечували. Проте, водночас, вони вважали, що Аллах надав людині такої сили, яка, не маючи повної свободи, все ж надає йому деяку свободу вибору поміж певними можливостями (за якими все ж прихована воля Аллаха).

Згідно зі вченням аль Ашарі матеріальний світ складається з не-протяжних атомів, відокремлених один від одного пустотою. Простір, час і рух також мають атомістичну структуру. Час складається з окремих моментів (атомів часу), між якими немає певного зв'язку — наступний момент не обумовлюється попереднім. Згідно з цим вченням Бог — єдина причина всього існуючого у світі і всього, що в ньому відбувається.