- •Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
- •Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
- •1.1. Філософія Стародавньої Індії
- •1.1.1. Передфілософія Упанішад
- •1.1.2. Санкх'я
- •1.1.3. Йога
- •1.1.4. Міманса і Веданта
- •1.1.5. Вайшешика і Ньяя
- •1.1.6. Буддизм
- •1.1.7. Джайнізм
- •1.1.8. Локаята-Чарвака
- •1.2. Основні філософські вчення Стародавнього Китаю
- •1.2.1. Конфуціанство
- •1.2.2. Даосизм
- •1.2.2.1. Проблема засновників даосизму
- •1.2.4.1. Виникнення легізму
- •1.2.4.2. Хань Фей (прибл. 280-233 pp. До н.Е.)
- •1.2.5. Опозиційна філософія Ван Чуна
- •Глава 2 Антична філософія
- •2.1. Докласична антична давньогрецька філософія
- •2.1.1. Натурфілософія Мілетської школи
- •2.1.2. Філософія піфагорейців
- •2.1.3. Елейська школа
- •2.1.4. Філософія Емпедокла і Анаксагора
- •2.2. Класична антична філософія
- •2.2.1. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •2.2.2. Філософія софістів
- •2.2.3. Філософія Сократа
- •2.2.5. Арістотель
- •2.3. Посткласична антична філософія
- •2.3.1. Давньогрецький скептицизм
- •2.3.2. Епікурейство
- •2.3.3. Філософія стоїцизму
- •2.4. Посткласична антична філософія у Стародавньому Римі
- •2.4.1. Римський епікуреїзм
- •2.4.2. Стоїцизм у Стародавньому Римі
- •2.4.3. Римський еклектизм
- •2.4.4. Неоплатонізм
- •3.1. Арабомовна філософія
- •3.1.1. Філософська концепція мутазилітів
- •3.1.2. Школа ашаритів
- •3.1.3. Східні перипатетики. Аль Кінді
- •3.1.4. Аль Фарабі
- •3.1.5. Філософські погляди Ібн Сіни
- •3.1.6. Ідеї суфізму в працях аль Газалі
- •3.1.7. Ібн Рушд та авероїсти
- •3.2. Патристика
- •3.2.1. Загальна характеристика патристики
- •3.2.2. Псевдо-Діонісій
- •3.2.3. Августии та його послідовники
- •3.2.8. Заснування православ'я
- •3.3. Схоластика
- •3.3.1. Загальна характеристика схоластики
- •3.3.2. Йоан Скот Еріугена
- •3.3.3. Ансельм Кентерберійськии
- •3.3.4. Росцелін
- •3.3.6. Роджер Бекон
- •3.3.7. Альберт Великий
- •3.3.8. Фома Аквінський
- •3.3.9. Дунс Скот
- •3.3.10. Вільям Оккам
- •4.1. Західноєвропейське Відродження
- •4.1.1. Неоплатонізм Плетона
- •4.1.2. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли
- •4.1.3. Арістотелізм п'єтро Помпонацці
- •4.1.4. Філософія природи Миколи Кузанського
- •4.1.5. Натуральна філософія Джордано Бруно
- •4.1.6. Ідеологія централізованої держави Ніколо Макіавеллі
- •4.2. Розвиток філософії в Україні періоду бароко
- •4.2.1. Братські школи та Києво-Могилянська Академія
- •4.2.2. Розмежування філософії та теології в Академії
- •4.2.4. Теорії пізнання академіків
- •4.2.5. Філософський гуманізм Івана Вишенського
- •4.2.6. Реформація теології в Україні Петром Могилою
- •Глава 5 Філософія Нового часу та Просвітництва
- •5.1. Формування філософії Нового часу
- •5.1.1. Френсіс Бекон
- •5.1.2. Рене Декарт
- •5.1.3. Томас Гоббс
- •5.1.4. П'єр Гассенді
- •5.1.5. Картезіанство
- •5.2. Розвиток сенсуалістичної філософії
- •5.2.1. Джон Локк
- •5.2.2. Філософія Джона Толанда
- •5.2.3. Джордж Берклі
- •5.3. Розвиток раціоналістичної філософії в Західній Європі
- •5.3.1. Бенедикт Спіноза
- •5.3.2. Готфрід Вільгельм Лейбніц
- •5.3.3. Христіан Вольф
- •5.4. Філософія Просвітництва
- •5.4.3. Жан Жак Руссо
- •5.4.4. Клод Адріан Гельвецій
- •5.4.5. Поль Анрі Гольбах
- •5.4.6. Г.С.Сковорода
- •Глава 6 Німецька класична філософія
- •6.1. Філософія і.Канта
- •6.1.1.І.Кант
- •6.1.2. Докритичний період
- •6.1.3. Теорія пізнання. Апріоризм
- •6.1.4. Система категорій
- •6.1.5. Трансцендентальна логіка
- •6.2. Філософія й.Г.Фіхте
- •6.2.1. Йоганн Готліб Фіхте
- •6.2.2. Науковчення
- •6.2.3. Етика. Вчення про свободу
- •6.3. Філософія ф.В.Шеллінга
- •6.3.1. Фрідріх Вільгельм Шеллінг
- •6.3.2. Натурфілософія
- •6.3.3. Трансцендентальний ідеалізм
- •6.3.4. Філософія тотожності
- •6.3.5. Філософія одкровення
- •6.4. Г.В.Ф.Гегель
- •6.4.1. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
- •6.4.2. Філософська система Гегеля
- •6.4.3. Діалектична логіка
- •6.4.4. Філософія природи
- •6.4.5. Антропо-соціальна філософія Гегеля
- •6.4.6. Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
- •6.5. Філософія л.Фейєрбаха
- •6.5.1. Людвіг Андреас Фейєрбах
- •6.5.2. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- •6.6. Філософія к.Маркса та ф.Енгельса
- •6.6.1. Філософська концепція к.Маркса
- •6.6.1.1. Карл Маркс
- •6.6.1.2. Філософська антропологія
- •6.6.1.3. Філософія історії
- •6.6.1.4. Концепція методу
- •6.6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію
- •6.6.2. Розробка Марксової філософії ф.Енгельсом
- •6.6.2.1. Фрідріх Енгельс
- •6.6.2.2. Історія філософії та натурфілософія
ВІД ВИТОКІВ
ДО СЕРЕДИНИ XIX СТОЛІТТЯ
Короткий довідник з історії філософії Під редакцією т. Д. Пікашової та в. Л. Чуйка
Глава 1 Філософські вчення Стародавнього Сходу
1.1. Філософія Стародавньої Індії
1.1.1. Передфілософія Упанішад
В Упанішадах вперше здійснено спробу, не заперечуючи історично більш ранні міфологічні уявлення, пояснити світ на поняттєвому рівні. Високий рівень раціоналізації та антропоморфна спрямованість реалізувалися у вченні про знання, яке здобувається шляхом медитації і носить містичний характер. Якщо залишити осторонь містику, то можна констатувати застосування методу інтроспекції (самоспостереження).
На рівні вчення про посмертне перетворення людини існувало два підходи: відомі нам ідеї про рай і пекло та ідея сансари (мандрування душі). Уявлення про райську віддяку за гідні вчинки погано кореспондувались з дійсністю ритуального жертвопринесення. Виникло протиріччя, що стало однією з причин занепаду державного брахманізму.
В Упанішадах вперше здійснено спробу абстрактно-логічного осмислення світогляду в поняттях "брахман" — єдина абсолютна реальність та "атман" — суб'єктивне духовне начало, душа.
Сутність світу — в тотожності брахману та атману, що розкривається на різних рівнях. Якщо атман є тіло, то брахман — Космос;
якщо атман є життєве "Я", душа, то брахман—космічна душа; якщо атман—інтелектуальне "Я", самосвідомість, то брахман—шивана (всевидячий володар світу), на рівні інтелектуального "Я" брахман і атман зливаються воєдино. А оскільки брахман є і безкінечна самосвідомість, і вище блаженство, то саме тут лежить шлях до спасіння душі. Необхідно досягти цієї єдності і тим самим звільнитися від сансари.
Сам брахман є абсолютне начало і кінець: усе, що в світі є, виникає з нього і повертається в нього. Але брахман не є світ, сам по собі брахман не визначається, бо лежить поза часом і простором, поза кількістю і якістю, а осягається особливого роду інтуїцією.
Однак мудреці Упанішад ще не були здатні створити струнку філософську концепцію. Їх побудови містять велику частку міфологічної спадщини, що починає трансформуватися у релігію.
Поруч з брахманом співіснує Брахма—персоніфікований бог-творець, який є новою формою існування ранньоведичного Параджапаті. Атман щоразу ототожнюється з Пурушою, який, окрім свого традиційного значення — пралюдини, набув значення якогось суб'єктивного начала, з притаманною властивістю одушевляти все живе.
Мудреці Упанішад, висунувши ідеї духовного шляху спасіння, мали включити до нього реальну практику ритуально-релігійних дій. Цікаво, що вже існував соціальний носій цього шляху — аскет-пустельник, але не можна було ображати і інших людей. Підсумком стала цікава концепція подвійного кругообігу душі: є шлях предків і шлях богів. Той, хто йде першим шляхом, роблячи жертвопринесення, досягає світу предків і через простір досягає місяця — "того світу", проте це ще не кінцева зупинка — через деякий час душа повертається в "цей світ", а тут на неї чекає "подяка": праведній людині — лоно брахмана або кшатрія, неправедній — лоно свині або собаки.
Другий шлях (духовного злиття з Брахманом) прямо веде до богів, переродження припиняються.
Є ще третій шлях тих, хто не йде двома першими. Їх чекає один і той же кругообіг, вони "народжуються" і "вмирають". Під ними ("нікчемні тварі") ймовірно розумілися варвари.