1.Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія пов»язана з цим періодом.

Епоха Відродження - Ренесанс (приблизні межі - XIV - XVI ст.) - Одна з найяскравіших в історії людства. Те що ми називаємо культурою Відродження, в Італії почалося вже в XIV столітті, а в XV столітті досягло розквіту. У XVI столітті культура Ренесансу стала загальноєвропейським явищем - перш за все західноєвропейським. Цей період ознаменований небаченим творчим підйомом у сфері мистецтва, літератури, науки, соціально-політичної думки. Цей час геніальних творців, час рішучого виходу людини за межі традиційного суспільства, час затвердження індивідуалістичної орієнтації людини, час різких контрастів і протиріч. Поняття «Відродження» було розширено і стало уживатися для позначення епохи в історії світової культури, яка відобразила початок переходу від феодалізму до капіталізму; часу відходу від середньовічної культури до культури нового типу; періоду повернення до античної і формування світської культури, гуманістичної свідомості, розриву з релігією; етапу переходу від сільської культури до міської; художнього стилю, що ґрунтувався на поверненні до античних традицій. Початок культури Відродження (італійською — Ринашименто, французькою — Ренесанс) поклали ті країни Європи, котрі, будучи економічно найрозвинутішими, мали передумови переходу до буржуазних відносин. Такими, в першу чергу, були італійські міста, що вже на зламі XIV—XV ст. відійшли від феодальних відносин, а також нідерландські і деякі південно німецькі міста в XV ст. За ними Відродження охопило Францію, Іспанію, Англію, Чехію, Польщу і т. д.

Починаючи з доби Відродження можна говорити про формування у Європі національних літератур, тому літературознавство, як правило, розглядає літературу цього періоду відповідно. Цьому сприяє й нерівномірний розвиток національних літератур, різні часові рамки доби Відродження у них. Загалом розрізняють три періоди:

-Раннє Відродження (14 століття);

-Високе Відродження (15—16 століття);

-Пізнє Відродження (кінець 16 — початок 17 століття).

Класичною країною Відродження культури вважається Італія: раніше від будь-кого староіталійські міста захопили посередницьку торгівлю між Західною Європою і Сходом; інтенсивно набирали сили центри ремісничого виробництва — Флоренція, Сієна, Мілан; раніше, ніж в інших країнах політична влада тут перейшла до рук купців і ремісників, об'єднаних у цехи, які активно протиставили себе місцевим феодалам і стали дієвою силою, що сприяла відбиттю натисків завойовників. Саме в Італії народилися нові форми суспільного життя, відбулися зрушення в світогляді й культурі. Розвиток художньої культури Відродження в Італії пройшов декілька етапів: започаткував його Проторенесанс (кінець XII ст.— кінець XIV — дученто, треченто); Ранній Ренесанс (XV ст.— кватроченто); Високий Ренесанс (90-і роки XV ст.— 30-і роки XVI ст.— чинквіченто); Пізнє Відродження (кінець XVI ст. у Венеції).

Ренесанс у Франції — час нечуваного розквіту поезії, музики, образотворчих мистецтв і театру. Французькі митці одержали естетичні цінності Відродження з рук італійців й у всьому наслідували їх. У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.

Відродження у Німеччині припадає на кінець 15 — початок 16 ст. Література не подарувала творів, які можна було б поставити врівень з творами італійців, Шекспіра чи Сервантеса. Представниками німецького Відродження були Себастьян Брант, Еразм Роттердамський, Ганс Сакс, Ульріх фон Гуттена.

Час англійського Відродження — 16 та початок 17 століття. Виділяють такі періоди:

-Передвідродження (з кін. 14 ст.) — Джефрі Чосер (1340-1400)

-Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478-1535), знаменитий своєю "Утопією" (1516).

-Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідней, Едмунд Спенсер ("Королева фей"), Джон Лілі, Крістофер Марло.

-Пізнє Відродження (на межі 16-17 століття) представлене іменем Вільяма Шекспіра (1564-1616), одного з найвидатніших письменників доби Відродження, автора сонетів, трагедій "Ромео і Джульєта", «Макбет», "Отелло", «Гамлет», "Король Лір", комедій "Приборкання норовливої", "Сон літньої ночі", «Багато галасу з нічого», історичних хронік, драм.

Відродження у Іспанії припадає на 16- поч. 17 ст. Основні напрями і жанри іспанської літератури були такі:

-ренесансна лірика, яка розвивалась під сильним впливом арабських традицій (андалузька поезія);

-лицарський роман у прозі — дуже популярним був "Амадіс Гальський" (1508) Гарсіа Родрігеса де Монтальво;

-шахрайський роман;

-в окремий напрям виділяють творчість драматурга Лопе де Вега (1562-1635), автора п’єс "Собака на сіні", "Учитель танців", "Зірка Севільї", "Фуенте Овехуна" та багатьох інших;

творчість Сервантеса (1547-1616), автора роману «Дон Кіхот» (1605, 1615), теж складає окремий напрям.