
- •1.Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія пов»язана з цим періодом.
- •2. Перехід від геоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
- •3. Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
- •4. Роль античності в становленні культури Ренесансу.
- •5. Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.
- •6. Типологічні риси літератури європейського Відродження.
- •7. Періодизація Відродження в Італії.
- •8. Поетична творчість ф. Петрарки як родоначальника європейської лірики Нового часу.
- •9. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки «Канцоньєре».
- •10. Новаторство Дж. Бокаччо-новеліста. Поєднання в «Декамероні» фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.
- •15. Діяльнвсть нім.Гуманістів.
- •21 . Історія створення та композиція роману ф.Рабле “Гаргантюа та Пантагрюель”
- •22 . Роман ф.Рабле як системна критика всіх аспектів життя феодального суспільства.
- •23 . Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі ф.Рабле
- •24 . Специфіка розвитку ренесансних тенденцій в літературі Іспанії.
- •25 . Відродження в Іспанії як “золота доба” драматургії і театру. Драматургічна спадщина Лопе де Вега.
- •26 . Основні мотиви та суспільне значення п'єси “Овече джерело”
- •27 . Типологія іспанського роману доби Відродження
- •28 . Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.
- •29 . Загальна характеристика творчого шляху м.Де Сервантеса
- •30 . “Дон Кіхот” як перший роман нового типу.
- •35. Утопія в ренесансній літературі: ґенеза, формування, жанрово-стильові особливості, характерні твори.
- •36. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістова характеристика, національні варіанти.
- •38. «Шекспірівське итання» та ставлення до нього сучасних фахівців-шекспірознавців.
- •40. Сонети Шекспіра як вершина рентної лірики Ренесансу. Персонажі, проблематика, поетика.
- •42.Криза ренесансного гуманізму в зрілих трагедіях Шекспіра.Аналіз однієї з трагедій.
- •43.Дивіться вище!
- •44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра(на прикл.Одного з творів)
- •45.17Ст.Як окрема культур.Епоха в історії Європи.
- •46.Філософсько-естетичні підвалини класицизму.Зв*язок його з сусп.-політ.Життям Франції 17ст.Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н.Буало.
- •48.Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п.Корнеля та ж.Расіна
- •49.Комедійна творчість ж.-б. Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму.
- •50.Тартюф як універсальний тип священника
- •51. Критика ренесансного індивідуалізму в образі Дон Жуана. Еволюція цього образу в світовій літературі.
- •52. Мала проза французького класицизму. «Максими» ф. Де Ларошфуко, «Характери» ж. Де Лабрюйера, «Думки» б. Паскаля.
- •53. Мистецька модель хаотичного світу в літературі бароко. Її ідейні орієнтири та художня мова. Культеранізм та консептизм як прояви барокової естетичної свідомості.
- •54. Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п. Кальдерона «Життя є сон».
- •58. Виявлення суперечності ідейної позиції Мільтона у поемі «Втрачений рай»
- •59. Специфіка трактування Мільтоном біблійних сюжетів.
- •60. Англійська драматургія після Шекспіра. Теорія гуморів Джонсона та його комедія «Вольпоне».
1.Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія пов»язана з цим періодом.
Епоха Відродження - Ренесанс (приблизні межі - XIV - XVI ст.) - Одна з найяскравіших в історії людства. Те що ми називаємо культурою Відродження, в Італії почалося вже в XIV столітті, а в XV столітті досягло розквіту. У XVI столітті культура Ренесансу стала загальноєвропейським явищем - перш за все західноєвропейським. Цей період ознаменований небаченим творчим підйомом у сфері мистецтва, літератури, науки, соціально-політичної думки. Цей час геніальних творців, час рішучого виходу людини за межі традиційного суспільства, час затвердження індивідуалістичної орієнтації людини, час різких контрастів і протиріч. Поняття «Відродження» було розширено і стало уживатися для позначення епохи в історії світової культури, яка відобразила початок переходу від феодалізму до капіталізму; часу відходу від середньовічної культури до культури нового типу; періоду повернення до античної і формування світської культури, гуманістичної свідомості, розриву з релігією; етапу переходу від сільської культури до міської; художнього стилю, що ґрунтувався на поверненні до античних традицій. Початок культури Відродження (італійською — Ринашименто, французькою — Ренесанс) поклали ті країни Європи, котрі, будучи економічно найрозвинутішими, мали передумови переходу до буржуазних відносин. Такими, в першу чергу, були італійські міста, що вже на зламі XIV—XV ст. відійшли від феодальних відносин, а також нідерландські і деякі південно німецькі міста в XV ст. За ними Відродження охопило Францію, Іспанію, Англію, Чехію, Польщу і т. д.
Починаючи з доби Відродження можна говорити про формування у Європі національних літератур, тому літературознавство, як правило, розглядає літературу цього періоду відповідно. Цьому сприяє й нерівномірний розвиток національних літератур, різні часові рамки доби Відродження у них. Загалом розрізняють три періоди:
-Раннє Відродження (14 століття);
-Високе Відродження (15—16 століття);
-Пізнє Відродження (кінець 16 — початок 17 століття).
Класичною країною Відродження культури вважається Італія: раніше від будь-кого староіталійські міста захопили посередницьку торгівлю між Західною Європою і Сходом; інтенсивно набирали сили центри ремісничого виробництва — Флоренція, Сієна, Мілан; раніше, ніж в інших країнах політична влада тут перейшла до рук купців і ремісників, об'єднаних у цехи, які активно протиставили себе місцевим феодалам і стали дієвою силою, що сприяла відбиттю натисків завойовників. Саме в Італії народилися нові форми суспільного життя, відбулися зрушення в світогляді й культурі. Розвиток художньої культури Відродження в Італії пройшов декілька етапів: започаткував його Проторенесанс (кінець XII ст.— кінець XIV — дученто, треченто); Ранній Ренесанс (XV ст.— кватроченто); Високий Ренесанс (90-і роки XV ст.— 30-і роки XVI ст.— чинквіченто); Пізнє Відродження (кінець XVI ст. у Венеції).
Ренесанс у Франції — час нечуваного розквіту поезії, музики, образотворчих мистецтв і театру. Французькі митці одержали естетичні цінності Відродження з рук італійців й у всьому наслідували їх. У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.
Відродження у Німеччині припадає на кінець 15 — початок 16 ст. Література не подарувала творів, які можна було б поставити врівень з творами італійців, Шекспіра чи Сервантеса. Представниками німецького Відродження були Себастьян Брант, Еразм Роттердамський, Ганс Сакс, Ульріх фон Гуттена.
Час англійського Відродження — 16 та початок 17 століття. Виділяють такі періоди:
-Передвідродження (з кін. 14 ст.) — Джефрі Чосер (1340-1400)
-Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478-1535), знаменитий своєю "Утопією" (1516).
-Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідней, Едмунд Спенсер ("Королева фей"), Джон Лілі, Крістофер Марло.
-Пізнє Відродження (на межі 16-17 століття) представлене іменем Вільяма Шекспіра (1564-1616), одного з найвидатніших письменників доби Відродження, автора сонетів, трагедій "Ромео і Джульєта", «Макбет», "Отелло", «Гамлет», "Король Лір", комедій "Приборкання норовливої", "Сон літньої ночі", «Багато галасу з нічого», історичних хронік, драм.
Відродження у Іспанії припадає на 16- поч. 17 ст. Основні напрями і жанри іспанської літератури були такі:
-ренесансна лірика, яка розвивалась під сильним впливом арабських традицій (андалузька поезія);
-лицарський роман у прозі — дуже популярним був "Амадіс Гальський" (1508) Гарсіа Родрігеса де Монтальво;
-шахрайський роман;
-в окремий напрям виділяють творчість драматурга Лопе де Вега (1562-1635), автора п’єс "Собака на сіні", "Учитель танців", "Зірка Севільї", "Фуенте Овехуна" та багатьох інших;
творчість Сервантеса (1547-1616), автора роману «Дон Кіхот» (1605, 1615), теж складає окремий напрям.