1. Мережне устаткування

Звичайно, в першу чергу, важливо використовувати якісне устаткування. Якщо йдеться про підключення по виділених лініях, то краще, якщо з обох боків каналу від вашого комп’ютера до вузла доступу сервіс-провайдера використовуються апаратні, а не програмні маршрутизатори (програмний маршрутизатор - це персональний комп'ютер зі вставленими всередину платою інтерфейсів каналу зв'язку). Що стосується вузлів доступу сервіс-провайдерів, то практика використовування персональних комп'ютерів для підключення клієнтів йде в минуле, хоча 2-3 роки тому вона була достатньо поширеною. Більше питань викликає необхідність використовування апаратного маршрутизатора в офісі клієнта, адже це достатньо дорогий прилад (наприклад, відносно простий маршрутизатор CISCO 1601 з кабелем коштує близько $2000) і багато хто хотів би зменшити ці витрати. Проте якщо порахувати уважно, то різниця у вартості між апаратним і програмним маршрутизаторами не така вже і велика. Звичайно оператор зв'язку при організації виділених цифрових каналів зв'язку надає клієнту синхронний інтерфейс. Персональний комп'ютер не має послідовних синхронних інтерфейсів, тому для організації програмного маршрутизатора необхідно прибавити плату синхронного інтерфейсу (від $500) і спеціалізоване програмне забезпечення.

Деякі оператори зв'язку надають виділені цифрові канали зв'язку з асинхронними інтерфейсами (асинхронні канали) і це дозволяє в деяких випадках взагалі не використовувати маршрутизатори. Проте асинхронні канали організовуються в режимі "емуляції", коли, скажімо, з синхронного каналу 64 кбіт/с шляхом "викидання" частини біт із загального потоку організовується асинхронний на швидкості 38,4 кбіт/с (і менше). Використовувати відкидані біти для чого-небудь корисного як правило не вдається, в результаті собівартість асинхронного каналу для оператора зв'язку та ж, що і синхронного каналу 64 кбіт/с. Тому вартість синхронного каналу - 64 кбіт/с - і асинхронного - 38,4 кбіт/с - практично однакова, не дивлячись на двократну різницю в швидкості передачі інформації. Таким чином, заощадивши на одноразових витратах, ви за ту ж ціну отримаєте канал з удвічі меншою пропускною спроможністю.

2. Зовнішні канали провайдера

Особливого обговорення вимагає питання зовнішніх каналів зв'язку. В недавньому минулому питання зовнішніх каналів зв'язку було одним з найгостріших. Виник навіть розподіл на "первинних (володіючих своїм каналом закордоном) і "вторинних" (не володіючих таким) провайдерів.

Зараз працюють точки обміну трафіком між провайдерами, які ставлять більшість провайдерів в рівні умови в значенні внутрішнього зв'язку.

3. Канал доступу до провайдера

При підключенні по виділених каналах істотне значення має те, які саме канали пропонується використовувати на ділянці від клієнта до сервіс-провайдера.

На зорі розвитку Інтернету як виділені канали використовувалися або канали тонової частоти, або прямі з'єднання. Основним недоліком таких рішень є те, що надається канал крапка-крапка, що складається часто з багатьох ділянок від кросу однієї АТС до кросу іншої. Обхідних шляхів не передбачалося. Аварія на якійсь ділянці приводила до виходу з ладу всього каналу. Час ремонту обчислювався днями. Вихід з такої ситуації - замовлення каналів у компаній, які мають розвинуту мережну структуру з безліччю обхідних шляхів. Зараз на ділянці від клієнта до вузла часто використовується оптичне волокно або вита пара. Кожний із способів має переваги і недоліки. Вита пара істотно дешевше, та і канал може бути організований швидше, проте волокно має свої плюси. Волоконний кабель у меншій мірі схильний дії води, з його використовуванням можна отримати практично необмежену швидкість передачі.