Методика здійснення аудиту

Враховуючи вище викладене, методика аудиту – це застосування сукупності способів і прийомів, які дають можливість провести аудит системно, в найбільш доцільній послідовності. Інакше кажучи, це система способів, прийомів і правил, що застосовуються при вивченні господарсько-фінансової діяльності підприємств, що складається з трьох рівнів, які включають: об’єкти дослідження; джерела отримання інформації; прийоми і способи вивчення об’єктів.

Отже, методика аудиту дає можливість визначити реальний якісний та кількісний стан об’єктів, що вивчаються, виявити відхилення від базового або нормативного стану й оцінити ці відхилення за критеріями доцільності та законності.

Сукупність способів та прийомів, що використовуються для дослідження стану об’єктів, можна об’єднати в наступні групи:

1. визначення кількісного та якісного стану об’єкта;

2. виявлення відхилень фактичного стану об’єкта від норм та нормативів, планових та інших показників;

3. оцінка стану об’єкта (у минулому і поточному періодах та визначення майбутнього стану).

В аудиті важливо чітко розрізняти два поняття: вивчення господарських операцій з точки зору встановлення їх законності, доцільності та достовірності, і вивчення виявлених (передбачуваних) відхилень, визначення розміру збитку, встановлення винних та відшкодування матеріального збитку. Таке завдання клієнт може поставити перед аудитором.

Специфіка пізнання в аудиті базується на основних законах діалектичної логіки, яка вимагає:

• правильного розуміння мети і функцій аудиту в частині правильності складання та надання звітності користувачам, а також виявлення відхилень та їх попередження, з обов’язковим об’єктивним дослідженням питань в межах своєї компетентності та умов договору;

• всебічного вивчення внутрішніх та зовнішніх зв’язків операцій, що перевіряються. Аудитор не повинен обмежуватися з’ясуванням лише окремих сторін операції, що ним вивчаються, акцентувати увагу на окремих зв’язках, що узгоджуються з його версіями, та будувати на них свої висновки. Він повинен об’єктивно вивчати всі суттєві обставини, які мають значення для даної операції, і будувати свої висновки на підставі сукупності зібраних за кожним фактом відхилень діючих законів, положень, стандартів тощо;

• вивчення операцій в розвитку, саморусі та зміні, тобто аудитор повинен з’ясовувати кожен факт відхилення від їх появи до завершення, виявлення причин та умов, що сприяють виникненню відхилень, збирання необхідних підтверджень.

Висновки аудитора про виявлені факти відхилень є істинними лише в тому випадку, коли вони ґрунтуються на реальних документальних даних. Встановити об’єктивну істину – означає забезпечити всі підтвердження (посилання на первинні документи, закони, стандарти тощо) та здійснити опис виявлених фактів у відповідності до наступних питань: що, хто, коли, як чим, скільки

Таким шляхом можна правильно вирішити питання щодо встановлення меж дослідження виявлених аудитом фактів відхилень. Цінність цього критерію визначається його гнучкістю – він надає аудитору свободу дій, широке поле для застосування відомих йому способів і прийомів.

Одним із способів встановлення об’єктивної істини в аудиті є мислення аудитора у формі аудиторських версій. Саме вони представляють собою засіб виявлення і підтвердження аудитором об’єктивної істини.

Аудиторська версія – самостійний, спеціальний прийом вивчення операцій, що застосовується аудитором для пізнання та обґрунтування об’єктивної істини, і полягає в логічному обґрунтуванні припущення про зовнішні та внутрішні зв’язки операцій, про характер та сутність взаємовідносин між ними.

Аудитору практично ніколи не відомий факт відхилення. Він, оглядаючи документи, облікові регістри, вивчаючи операції на підставі спеціальних знань натрапляє на події, що викликають сумніви. Це і є припущенням (версією), що тут може мати місце відхилення. Склавши на підставі огляду документу першу пробну версію, аудитор складає наступні, послідовна перевірка яких підтверджує або спростовує первісну. Таким чином, перевірка будь-якої сумнівної операції – це і є припущення в аудиті, тобто перша версія про будь-яке відхилення, яка вимагає ретельного формулювання, обґрунтування та можливості перевірки.

Важливим для аудитора є вміння скласти початкову версію. Вона, як правило, виникає миттєво і пов’язана з отриманням первинної інформації про події в ході огляду документів та аналізу змісту операцій на підставі досвіду аудитора, його теоретичної підготовки, знань правил обліку, організації фінансів, права, технології виробництва тощо.

Аудиторські версії тісно переплітаються з принципами аудиту, їх цілями та функціями, науковою класифікацією операцій і документів.

Процес побудови версій складається з наступних стадій пізнавального процесу:

• загальне ознайомлення з об’єктом пізнання;

• ознайомлення з джерелами його документального відображення;

• визначення взаємного зв’язку даного об’єкту з іншими.

Здійснити аналіз однорідних сукупностей операцій можна лише знаючи характер зв’язків та відносин, що існують між ними. Ось чому важливо аудитору, який має справу з великою кількістю операцій, вміло формулювати версії, тобто будувати власні позиції про зв’язки та відносини в досліджуваних операціях.

Версії є підставою для підготовки плану, вибору способів та прийомів перевірки. Рекомендується планувати розгляд версій, визначати в плані питання, які підлягають вивченню, а потім обирати найбільш ефективні способи їх перевірки.

Типова схема перевірки версії наступна: варіант версії  перевірка відповідними способами  відбір за результатами  висновок (думка аудитора).

Пропозиції, які містяться у версії, носять імовірний характер. Але сама їх імовірність повинна бути реальною, тобто повинна існувати можливість обґрунтування імовірності висунутого припущення. Якщо припущення в ході вивчення операції підтверджується, тоді відбувається перетворення імовірного знання на достовірне.

З проблемою встановлення істини в аудиті тісно пов’язане питання про визначення меж аудиту і достатності зібраних матеріалів з виявлених відхилень. Межі аудиту показують, що процес пізнання в ньому не може бути нескінченним, безмежним. Проте, їх чітко визначити неможливо. Вони можуть змінюватися в залежності від поставлених аудитором задач та встановлених ним обставин. В кожному конкретному випадку ці межі повинні визначатися з достатньою точністю. Але є обов’язкові вимоги, дотримання яких дозволяє аудитору більш-менш правильно визначити за кожним фактом межі та повноту аудиту.

Межі аудиту визначаються повнотою вивчення документів, що відносяться до поставленого клієнтом завдання. Кожен факт знаходить підтвердження в багатьох документальних даних. Аудитор повинен добре знати практику бухгалтерського обліку, чітко уявляти собі пряме і непряме відображення кожної господарської операції в документах. Тут потрібні розвиненість форм логічного мислення аудитора і ґрунтовні знання практики обліку.

В процесі аудиту немає необхідності збирати буквально все. Збір інформації припиняється після того, як надано відповідь на всі запитання поставлені клієнтом, а також є відповіді на основні питання.

Подальше збирання інформації призводить до затягування строків аудиту, непотрібного витрачання коштів і сил.

Аудитор, який має досвід роботи і добру теоретичну підготовку, може безпомилково визначити, до яких пір слід вивчати документи та операції за встановленим фактом відхилення, на якій стадії аналізу та збору інформації можна поставити крапку.

Отже, межі аудиту встановлюються договором або іншим документом замовника та набутим аудиторським досвідом.

Аудиторська практика свідчить про те, що більшості аудиторів не завжди вдається робити правильні висновки з фактів, які перевіряються. Причина – в навичках аудитора, в образі його мислення, знанні логічних форм мислення, в його професійній майстерності, загальноосвітньому рівні, володінні способами та прийомами аудиту. Висунення та перевірка в ході аудиту всіх ідеально можливих версій забезпечують цілеспрямованість, всебічність, повноту та об’єктивність аудиту, тобто забезпечують дотримання її принципів.