4.Вчення фундаторів ліберальної ідеології Гумбольдта, Гоббса. Ідеї Міхновського “Самостійна Україна”( промова на річницю Шевченка)

Загальноєвропейського визнання набули ліберальні ідеї Вільгельма фон Гумбольдта (1767–1835), дипломата, державного діяча Пруссії. Свої політичні погляди з питань політики він виклав у праці «Досвід визначення кордонів у діяльності держа-ви», написаний у 1792 році, де розкриває своє ставлення до держави з позицій гуманістичного індивідуалізму. Його цікавить не стільки держава, скільки людина у співвідношенні з державою, «знайти най-більш сприятливіше для людини становище в державі». Держава, по Гумбольдту, повинна утримуватись «від будь-якого піклування про позитивне благо людини». Вона повинна обмежуватись охороною громадян від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Охорона спокою по-винна становити єдину мету держави і єдиний зміст її діяльності. Для визначення мети держави Гумбольдт користується поняттям безпеки. Безпека, на його думку, є такий стан, при котрому належні громадянам права щодо їх особистості або власності, не порушують-ся ніяким стороннім втручанням.

Метою свого твору Гумбольдт вважав доказ можливості держав-ного устрою, котрий ставив би кінцевою метою «найменшу суму перешкод». Виходячи з цих положень, він висловлюється проти створення установ для допомоги бідним, проти заохочення земле-робства, промисловості і торгівлі, проти заходів, спрямованих на приріст народонаселення, на забезпечення продовольством, навіть проти створення установ для відновлення збитків, завданих силами

Томас Гоббс. Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Подібна війна випливає з егоїстичної природи людей, зі схильності робити один одному зло, що склалося внаслідок своєрідної рівності людей, права, яке припускає робити все, що завгодно і проти кого завгодно. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей. Уклавши договір, люди вже не мають права від нього відмовитися, не мають права опиратися діям суверена. Лише в тому випадку, якщо влада не здатна гарантувати самозбереження підданим, вона перестає бути законною. Будучи прибічником абсолютної монархії, Гоббс наполягав на неподільному характері державної влади і був супротивником принципу поділу влади.

5.Ідея визволення Міхновського у праці Самодостатня Україна.

У «Самостійній Україні» Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуттяУкраїною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність.

Здоровий націоналізм, стверджувалось у «Самостійній Україні», покликує до історичного життя нові народи, веде до розпаду приречених історією імперій. У бракові такого націоналізму серед широкого загалу українців Міхновський бачить основну причину нещасть своєї нації. Головними опонентами Міхновського виступають не «чужинці», а «українофіли, що виробили релігію лояльності», українська інтелігенція, яка в попередніх своїх поколіннях не узгоджувала свої інтереси з інтересами народу, зраджувала, покидаючи його в найгірші часи. Її репрезентанти «надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії». Саме «українофіли» зробили український національний рух чимось смішним і ганебним і тим самим відштовхнули від українства «цілу молоду Україну». Без інтелектуального та чуттєвого впливу молодого покоління (яке, на думку Міхновського, мусить сформувати «українську інтелігенцію третьої формації») на політичний зміст національної ідеї, здобуття Україною державності неможливе.

Міхновський також наголошує на відмінності націоналізму пануючих націй як системи гноблення і націоналізму гноблених народів як захисту права боротися за своє людське «Я». Перший відбирає (під гаслами космополітизму) останні сили з націй поневолених — їхню інтелігенцію, тоді як другий є джерелом історичної творчості, несучи в собі зародки народної свободи, маючи своїм продовженням і розвитком ідеї гуманізму й космополітизму.