Розділ 1 Конфліктно-психологічні особливості

1.1 Популярність

Роман французького письменника Бернарда Вербера «Імперія Ангелів» ще досить молодий, порівняно з іншими гігантами світової класики: «Фауст» Гете (1802), «Злочин і Кара» Достоєвський (1866), «Пригоди Олівера Твіста» Дікінс (1839). Верберівські ангели вперше в світі з’явились на початку 2000 року, тобто твору навіть не має ще 20 років. Проте, у світі він користується значною популярністю: понад 15 мільйонів книг було продано за цей проміжок часу!

Популярність книги зумовлена деякими факторами, зокрема:

• Швидкоплинність сюжету, що не дає читачу нудьгувати під час читання ;

• Якісно інший стиль подачі наукової фантастики, під іншим кутом ;

• Актуальність проблемних питань та способів їх реалізації ;

• Відсутність політичних аспектів ;

• Наявність гумористичних вставок.

Отже, не виключено, що роман поступово буде заполоняти рейтинги нових полок критиків і в майбутньому зможе перейти планку в 20 мільйонів проданих екземплярів.

Тим не менш, за повних 19 років, що «Імперія» існує світі, з’являлось і продовжує надходити все більше рецензій відгуків щодо роману. Десь вони мають позитивний характер, десь зовсім негативний, а інколи і змішаний. Роман досліджували з боку теоретично-можливих аспектів взаємодії із потойбічним світом. Існував аналіз мови та жанрової специфіки. Проте, досліджень з боку філософської проблематики роману практично дорівнює нулю. Можна зробити висновок, що науковці обійшли це питання стороною, оскільки наукових робіт на цю тему дуже мало і вони не фігурували в науковому просторі за останні кілька років.

Але для того, щоб цілісно підходити до аналізу цього питання, слід ознайомитися з певними фактами ранньої біографії автора для того, щоб якомога краще розуміти глибину авторських замислів та тверджень.

1.2 Дослідження ранньої біографії автора

Французький письменник Бернард Вербер народився у другій половині двадцятого століття (1961) у в єврейській родині. Писати почав ще у школі, у віці семи років. Вперше це проявилося у шкільному завданні – розповідь на вільну тему. Певною мірою талант майбутнього письменника ніхто не оцінив: а ні однолітки, а ні вчитель. Твір називався «Пригоди блохи» в якому розповідалась подорож маленької блошеня, до речі від першої особи, по людському тілу.

Пізніше, у 2008 році на науковій конференції у Тулузі, письменник згадує цей випадок:

«Я намагався описати свої переживання та свої почуття у великому світі школи».

Про труднощі в школі відомо теж не багато. Ймовірно, це буде проявлятися у його відношенні до самої системи навчання у ранніх творах. Про свої почуття щодо навчань у школі, Вербер пише наступним чином:

« Навчання у школі було важким для мене. Якщо не брати до уваги уроків францзької словесності, я виявляв себе досить посереднім учнем. Ніяк не міг запам’ятати всіякі ті дати, назви квіток, столиць, не кажучі вже про уривки, які задавались для заучування напам’ять». [7]

З однокласниками мав складні відносини: вміння зачаровувати своїми розповідями подобалось іншим. І нерідко ще зовсім юний Вербер був у центрі кола доповідником або своєрідним оратором. Попре це, все ж проявлявся характер інтроверта майбутнього письменника.

Певні моменти свого життя, автор інтерпретує до поведінки своїх героїв у романі. Цікавий факт, що дійсно Вербер, коли був ще зовсім юнаком, міг подовгу сидіти в туалеті, читаючі книги.

Ось фрагмент одного з його героїв, Жака, котрий отримав ті ж звички від автора:

«Мені в голову приходить ідея. Я біжу в туалет. Для більшої безпеки закриваюсь на засувку. Вони стукають у двері, але я нічого не боюся, вона

міцна. У туалеті я відчуваю себе як в фортеці, а вони продовжують стукати. Раптом удари припиняються. Чути голоси.

- Що тут відбувається? - запитує тато.

- А Жак в туалеті закрився, - пищать сестри.

- В туалеті? І що він там робить? – дивується тато.

І тут мене осіняє. Я вимовляю фразу, яку завжди говорить тато, коли він хоче побути спокійно в туалеті і яка дратує маму:

- Я читаю книгу.

Цей урок друкується у мене в голові. Якщо все не так, як треба, ти закриваєшся в туалеті і читаєш книгу…» [8 ]

Після закінчення школи письменник вчиться в ліцеї. Навчання не дуже цікавить, йому як і в школі нудно і складно запам’ятовувати матеріал. Увагу привертає газета ліцею «Ейфорія», в якій юний хлопець починає працювати у відділі редакції. Наставником був Ант Берду, тулузький парфумер. Завдяки ньому, Вербер добуває навички офсетного друку та набору тексту.

Зміст газети складався на 30% про сенс життя, а 70% текстів займали малюнки з текстом, комікси. Головним завданням письменника було створення коміксів: написання сценаріїв та складання малюнків до них. Отже ще там, юнаком, Вербер стикається із глобальними життєвими проблемами, їхньою своєрідністю, спробами описати таким чином, щоб однолітки могли розуміти смисл написаного. [6]

В університеті Бернард провчився майже пів року, покинув його, не здавши зимову сесію. Наступного року починає навчання в інституті Кримінології в Тулузі, успішно закінчивши перший курс.

Проявляє активність в театральній діяльності, приєднавшись до трупи «STAC». Протягом кількох місяців ставили п’єсу Хічкока, але так і не змогли виступити. Трупа згодом розпалась.

Наприкінці весни відправляється у подорож по Америці з Фабріциєм Коже автостопом: від Нью Йорка до Лос Анжелеса. Прибувши до Нью Йорка, місцеві шахраї обдурили хлопців, забрав їхні гроші і зникнувши.

«Відкриття США, таким чином, стало також відкриттям днів, коли їсти доводилося тільки один раз вночі, в гуртожитках YMCA, які були досить нечисленні. Ми намагалися найнятися офіціантами у французькі ресторани, але без «Зеленою картки» це виявилося вкрай складною справою..». Загалом подорож зайняла 2 місяці.

Знову Вербер кидає навчання, знаходячись все на другому курсі. Не здавши зимову сесію, вирішую кинути право, мотивуючи себе тим, що це досить нудно и зовсім підходить його особистості.

Переїжджає до столиці, Парижу. Вчиться в Вищій школі журналістики. Тієї пори, як пише сам Вербер, переживає «літературний шок», відкривши П. Діка. Роботи письменника зачаровують Бернарда, змінюють вектор літературних ідеалів.

Ідеї Діка здаються для дев’ятнадцятирічного хлопця натхненними, зовсім унікальними. Такими, якими не могли до цього здивувати а ні містика Гербера, а ні наукова фантастика Азімова. Все це дивує його і водночас чарує.